В.І. ШПОНЬКО, канд.техн.наук, доцент, А.В. ПЕТРУХІН, аспірант

Криворізький технічний університет

НЕПРОСТІ ЗАДАЧІ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

Ключову складову економічної політики кожної держави становить її безпека розвитку. Найбільш актуальною вона є для країн, коті знаходяться у процесі складних (системних) трансформацій. Практично всі успіхи і негаразди ринкових перетворень в Україні немов би фокусуються у проблемі її економічної безпеки.

За кризових умов, що склалися сьогодні в Україні, реалізувати практичні або локальні цілі економічної безпеки можливо, проводячи відповідну, чітку орієнтовану на це державну політику. Так , можна відновити і навіть динамізувати «стагнуючі» виробництва за рахунок жорсткого протекціонізму, що в свою чергу, поновить велику кількість робочих місць. Можна «навести порядок» у фінансовій сфері, рецентралізувати внутрішні і навіть зовнішні кредитні і інвестиційні ресурси і потоки. Поновити економічний і соціальний статус-скво працюючих можні за рахунок реприватизації. Адміністративними засобами можна забезпечити певну соціальні захищеність непрацездатного населення. Ігноруючи якість, можна повернутись до абсолютно масової безкоштовної освіти, охорони здоров’я тощо. За певних умов та на певний період і така економіка могла би бути самодостатньою.

Зазначимо, що інфляція 2008-2009 рр., всупереч поширеній версії, не є таковою і неочікуваним, а його витоки слід шукати в 2006-2007 рр. У той період, внаслідок невиконання Україною окремих зобов’язань зі світовим банком та МВФ, почався стрімкий відтік іноземного капіталу з України, що негативно позначилось на валютному курсі.

Через зростання цін на енергоносії та надмірний податковий тиск відбулось порушення докризового рівноважного стану ринку: підвищення цін викликало зменшення платоспроможного попиту, а відтік і скорочення виробництва, втрату робочих місць, наростання соціальних проблем тощо.

Утім, відтік капіталу нерезидентів має і позитивний момент: національному виробникові необхідно заповнити вивільнені ніші (особливо в легкій та харчовій галузях) і розвиватись в умовах несприятливої ринкової кон’юнктури. Низькі ціни на фактори виробництва (в т.ч. на енергоресурси) сприяють витісненню імпорту, оскільки національні виробники здатні випускати продукцію за значно нижчими цінами. Згодом, по мірі зменшення виробничих запасів та поступового вирівнювання внутрішніх цін із світовими (світовий ріст цін на енергоносії) ціни почнуть знову зростати.

У стратегічному (глобальному) плані економічну безпеку гарантує лише конкурентоспроможна економіка. Аксіоматично, що у сьогоднішньому і, особливо, у завтрашньому світі дійсно конкурентоспроможними можуть бути лише ринково організовані відкриті економіки.

Реального економічного зростання можна очікувати лише в наслідок проведення структурних перетворень економіки, системних інституціональних змін (податкова, адміністративна, земельна, пенсійна реформи), принципового оновлення капіталу, активного впровадження інновацій у розробку виробничих технологій.

Стійкі показники зростання, які відзначаються в українській економіці протягом останніх 15 років, свідчать про наявність вагомих передумов для здійснення якісних зрушень у напряму переходу України до етапу покращення та структурної перебудови господарського механізму, підвищення його конкурентоспроможності у світовому середовищі.

Відновлення кредитування України з боку МВФ після річної паузи, згідно з офіційно висловальною точкою зору, надає впевненості обраному економічному курсу та оптимізму щодо утримання позитивних тенденцій розвитку економіки в 2010-2012 роках.

Зрозуміло, що вихід з кризи почнеться за умов недореформованої економіки , політично та юридично не правового суспільства, досі існуючої неефективної системи державного управління. А сам початок економічного зростання буде відбуватися практично на тих же виробничо-технологічних потужностях, що залишились Україні у спадок з докризового періоду.

В той же час повинні утворитись нові галузі і види бізнесу, необхідні для обслуговування виробництв у ринкових реаліях: інформаційні, маркетингові, логістичні фінансові, торговельні, юридичні, рекламні тощо. Такого типу структурні зміни у складі національного виробництва поступово перерозподілять ресурси суспільства на користь конкурентоспроможних і продуктивних галузей та секторів національної економіки. Зміни ж в управлінні підприємством забезпечать більш ефективне використання перерозподілених ресурсів (передусім людських і фінансових) для зростання конкурентоспроможності та виходу підприємств на платоспроможні ринки продажів продукції.

Урядові, депутатам необхідно звернути увагу на проблему формування в Україні середнього класу та адекватності системи оподаткування доходів фізичних осіб, які за рівнем своїх доходів можуть претендувати на вхід до середнього класу.

У цьому контексті, на наше бачення, Уряд у своїх програмах не акцентував увагу на питанні формування середнього класу в Україні та відповідно не запропонував достатньо зрозумілих та переконливих механізмів економічного стимулювання появи цього класу. Для всіх є аксіомою, що саме середній клас у будь-якій країні є серцевиною стабільності суспільства і саме від чисельності середнього класу в значній мірі залежить чи розвиватиметься держава за демократичним шляхом, чи перейде на шлях нестабільності.

Говорячи про українські реалії, можна з достатнім ступенем вірогідності стверджувати, що сьогодні середній клас формується в основному у великих містах, де більш швидко розвивається ділова активність, де працюють безліч українських фірм, представництва іноземних компаній та організацій, або де сконцентровані металургійні та хімічні підприємства, банки. Сюди ж можна віднести значну частину державних службовців та працівників державних організацій та установ, які мають додаткові місця заробітку.

Зазначені процеси дозволяють зробити висновок, що робота Уряду в майбутньому має виходити з того, що рішення повинні прийматися на основі детального аналізу результатів урядової політики до кризового періоду за широкої участі фахівців від громадськості і повинні бути відкритими для суспільства.