Экономические науки/Государственное регулирование экономики

Третьякова К.Г.

Донецький національний університет економіки та торгівлі

ім. М.Туган-Барановського

Державні фінанси і їх місце у фінансовій системі України

Сучасна економіка, при всій розмаїтості її моделей, відомих світовій практиці, характеризуються тим, що являє собою соціально-орієнтоване господарство, що доповнюється державним регулюванням. Величезну роль як у самій структурі ринкових відносин, так і в механізмі їхнього регулювання з боку держави грають фінанси. Необхідність державних фінансів зумовлена тим, що за будь-якого типу економічних відносин основним призначенням держави є забезпечення фінансовими ресурсами тих потреб, які не можуть бути вирішені через ринковий механізм, тобто через попит і пропозицію, а також особисто кожним громадянином у зв'язку з відповідними об'єктивними причинами. Державні фінанси - невід'ємна частина ринкових відносин і одночасно важливий інструмент реалізації державної політики. От чому сьогодні як ніколи важливо добре знати природу фінансів, глибоко розбиратися в особливостях їхнього функціонування, бачити способи найбільш повного їхнього використання в інтересах ефективного розвитку суспільного виробництва. Основна мета даної роботи полягає у дослідженні особливостей становлення та функціонування фінансової системи України.

Основою фінансової системи України є Державний бюджет, він є основним джерелом формування і перерозподілу національного багатства країни. Що стосується малого підприємництва, то так як держава не може бути єдиним джерелом підтримки сектору малих підприємств, то оптимальним із точки зору бюджету та ринкових вимог методом фінансової підтримки малого бізнесу є недержавне фінансування діяльності малого підприємництва через товариства взаємного фінансування та спеціалізовані фірми, які займаються наданням кредитів суб’єктам малого підприємництва. Такі організації не потребують бюджетних коштів для свого функціонування і діють за ринковими принципами. Участь держави у розвитку таких організацій виражається у законодавчій регламентації їхньої діяльності, наданні інформаційної та консультативної підтримки.[1]

Держава, використовуючи фінансові методи, може регулювати темпи й пропорції розвитку окремих галузей економіки. Для цього використовується насамперед податковий механізм. Надаючи податкові пільги, вона сприяє збільшенню власних фінансових ресурсів підприємств, розширенню їхніх фінансових можливостей. Здійснюючи регулювання темпів розвитку певних галузей економіки, держава може створювати сприятливий інвестиційний клімат для залучення зовнішніх джерел фінансування, а також ресурсів банківської системи та населення.[2]

В умовах кризи ліквідності банківської системи США та європейських країн, що вплинула на відток іноземних коштів з українських фінансових ринків, урядові і регулятивні органи нашої держави своїми діями надали додаткових негативних імпульсів стану внутрішніх фінансів.

На жаль, була посилена цінова інфляція, спричинено втрати фондам комерційних банків, зменшилися можливості кредитування економіки, впав обсяг внутрішніх інвестицій. Внаслідок регулятивних рішень був обмежений також рух іноземної валюти на українській території, що спричинило зменшення притоку іноземного боргового капіталу.

Головні недоліки фінансового регулювання пов'язані з недосконалістю побудови системи управління фінансами. У ній надто багато адміністративного свавілля, політичного суб'єктивізму, директивного регламентування, непрогнозованності і безвідповідальності. І дуже мало владної публічності і відкритості, об'єктивного аналізу і обгрунтування, ринкового збалансування і стабільності. Сьогоднішня модель управління тягнеться ще з 90-х років, коли в Україні не було самодостатніх фінансових ринків, збалансованих товарно-грошових потоків, інструментів макрофінансового регулювання, достатнього валютного забезпечення грошової одиниці, масштабних кредитних ресурсів, розгалуженої системи фінансових установ тощо.

Тоді пряме адміністрування виглядало необхідним, а через відсутність повноцінних об'єктів регулювання останнє замінялось прямою участю державних установ у комерційних операціях. Чого вартий лише той факт, що до середини 90-х років статутний капітал Нацбанку України у декілька разів перевищував статутні фонди усіх комерційних банків країни. Країна нагадувала фінансове згарище після пожежі гіперінфляції. Зараз - інші часи, і потрібні інші підходи.

Якщо порівняти основні фінансово-економічні параметри України 2008 р. з європейськими країнами, то наші, як мінімум, у 3-4 рази гірші. Ми не знаємо, чого чекати від фінансової системи завтра. Головні вади, втрати і загрози цієї системи замовчуються. Чітких владних реформаційних ініціатив ми не чуємо. Та й ніяким запевненням і закликам ми вже фактично не віримо.[3]

Можна зробити головний висновок, що система фінансового управління в державі неспроможна вирішувати гострі протиріччя внутрішнього і зовнішнього походження. Наша система є однією з найслабших у світі. Радикальні реформи, які гостро необхідні потребують бажання влади їх здійснити, а таке бажання може виникнути лише у стабільної, твердої влади. Очевидно, така державна влада сформується лише після закінчення грабіжницького захоплення тих ресурсів і надприбутків, які ще є в Україні.

Література:

1. Батрименко Б.Б. Проблеми функціонування фінансової системи України // Наукові праці НДФІ, № 1-2, 2006р. – с.15-19

2. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України. Київ: ЦУЛ, 2005, 608с.

3. Аналітичний портал «Мировая экономика», http://www.ereport.ru