Экономические науки/14. Экономическая теория
Ясева М.О.
Національна металургійна академія
України, Дніпропетровськ
Про субстанцію
вартості продукту інтелектуальної діяльності
Структурний підхід
дозволяє виявити у складі інформаційного продукту дві субстанціональні одиниці,
що представляють собою діалектичну єдність продуктів інтелектуальної (знання) і
репродуктивної (інформаційного носія) діяльності, і обумовлюють
інтелектуально-інформаційну природу продукту (далі по тексту –
інтелектуально-інформаційного).
Домінантною одиницею в
структурі інтелектуально-інформаційного продукту виступає інтелектуальна
складова. Саме вона обумовлює існування індивідуальної власності на робочу
силу, а інформаційна революція створює передумови подальшого поширення
власності робітника на засоби виробництва. Так, тенденція відділення капіталу
від робочої сили змінюється на їхнє злиття. За таких умов існування класичного
підпорядкування живої праці уречевленій стає неможливим, оскільки змінюється
природа експлуатації [1]. Але вона залишається, набуваючи, проте, дещо інших, прихованих
форм, втрачаючи явний, у Марксовому значенні, вигляд.
При збереженні приватної
власності на засоби виробництва, вплив уречевленої праці на живу дещо
зменшується, що обумовлює модифікацію взаємозв’язків між структурними
елементами вартості інтелектуально-інформаційного продукту. Так, у структурі
останньої витрати виробництва на матеріальне втілення продукту займають
другорядне значення на відміну від нового елементу, який характеризує його
інтелектуальну природу і допомагає отримувати виробникам надприбуток.
Інакше кажучи, структура
вартості інтелектуально-інформаційного продукту представляє діалектичну єдність
двох елементів: вартості інтелектуального продукту (знання) і вартості
інформаційного носія. Причому, перша є домінантною. Вартість інформаційного
носія є обов’язковим, але другорядним елементом.
Що ж є субстанцією
вартості власне інтелектуального продукту?
З позицій загальної
теорії вартості інтелектуальні продукти мають триєдину субстанцію вартості.
Першим елементом є абстрактне олюднення (витрати сутнісних людських сил на
продукування знання безвідносно до їхньої специфіки), у структурі якої
домінуюче місце займають власне витрати інтелектуальних здібностей людини.
Другий елемент - це конкретне
олюднення, яке проявляється як приріст сутнісних сил творця. Третім елементом
субстанції вартості інтелектуальних продуктів є корисність, яку отримує споживач.
Триєдина субстанція
вартості інтелектуального продукту має витратно-результатну природу. Між усіма
її елементами існує діалектичний взаємозв’язок, який являє єдність витрат і
результату. Так, абстрактна складова олюднення представляє собою знання,
вміння, навички, які витрачаються у процесі генерування інтелектуальних
продуктів безвідносно до їхньої специфіки. Корисність має результатну природу і
є індивідуальною характеристикою для кожного споживача інтелектуального
продукту. У цьому випадку мова йдеться про індивідуальні когнітивні можливості
економічних суб’єктів, які представляють собою природне обмеження на шляху
сприйняття інформації та засвоєння знання, а також використання і продукування
останнього (гіпотеза неповної раціональності Нобелівського лауреата Г. Саймона).
У процесі створення
інтелектуального продукту здійснюється нарощування СЛС (нове знання збагачує
внутрішній світ людини, отже і людина, яка є його творцем, розвивається,
самовдосконалюється), яке, у свою чергу, обумовлює його корисність.
Саморозвиток творця є одночасно витратним та результатним елементом, який
поєднує у собі витрати його сутнісних сил, а також заключає у собі кориснісну складову
як результат творіння, як його кінцеву мету.
Взаємозв’язок витрат і
результату можливо представити у вигляді прямої залежності: чим більші витрати
інтелектуальних здібностей творця, тим значнішим є приріст СЛС, і тим
потенційно більшу корисність отримає споживач (за інших незмінних умов). І
навпаки. Менші витрати обумовлюють менший приріст СЛС і, відповідно, меншу
корисність для споживачів.
Література: