д.е.н. проф. Яловий Г.К., НТУУ“КПІ”

ст. викл. Колесов С.В., ДДМА

ас. Іваницька О.В., НТУУ“КПІ”

Сутність інноваційно-інвестиційного потенціалу підприємства

З метою визначення можливостей підприємства до реалізації інноваційного процесу повністю або в окремих етапах необхідно розглянути підходи до визначення категорії „інноваційний потенціал”. Слід відзначити відсутність єдиної позиції щодо сутності даної категорії та наявність суперечностей між теоретичними та практичними підходами до оцінки інноваційного потенціалу у сучасних наукових працях. Взагалі потенціал будь-якої соціально-економічної системи фахівцями розглядається з трьох позицій: потенціал як сукупність (ресурсів, в даному випадку, задіяних у сфері інновацій), потенціал як продуктивність (спроможність): практичний вихід інновацій, і потенціал як можливість, здатність.

Автори, які притримуються підходів до інноваційного потенціалу як сукупності ресурсів які задіяні в інноваційній сфері та їх продуктивності є найбільш послідовними з вищенаведеного переліку, так як попередньо методологічно трактують інноваційний потенціал як сукупність ресурсів і в практичному плані. Наприклад Новікова І.В. та Верба В.А. пропонують для оцінки інноваційного потенціалу бальні оцінки інноваційних ресурсів та каталізаторів (умов використання інноваційних ресурсів).

Однак підхід до потенціалу з чисто ресурсних позицій, на наш погляд є дещо спрощеним. Виходячи з семантичного значення даного терміну найбільш логічно визначати його як здатність. Найбільш повне, на наш погляд визначенням такого роду дає, яка визначає інноваційний потенціал як комплекс економічних, організаційних і соціальних чинників, що визначають граничну (максимальну) здатність об'єкту (країни, галузі, регіону або організації) самостійно створювати, тиражувати і використовувати свої новації, сприймати створені за межами об'єкту інші новації, входити у взаємодію з іншими об'єктами для спільного створення і (або) використання новацій, а також своєчасно позбавлятися від застарілого в існуючих соціально-економічних і організаційних умовах”.

Аналізуючи роботи авторів, які теоретично визначають інноваційний потенціал як спроможність підприємства генерувати та сприймати інновації, неважко помітити, що при переході до практичної оцінки інноваційного потенціалу підприємства вони використовують уже інші підходи. Галушко Є.С. в практичному плані визначає інноваційний потенціал як фінансовий результат інноваційного проекту. Фактично в даному випадку інноваційний потенціал визначається як продуктивність, причому лише як продуктивність у фінансовій площині. Фесенко І.А. визначає в практичній площині інноваційний потенціал як вартість підприємства. При цьому не зовсім ясно, як і наскільки вартість підприємства пов’язана з його граничною здатністю генерувати інновації. Хоча такий зв’язок і не можна відкидати, однак пряма залежність між вартістю підприємства і його граничною здатністю генерувати інновації, на наш погляд відсутня. Рудика О.В. пропонує визначати інноваційний потенціал за допомогою таксономічного показника, на основі експертних оцінок окремих ресурсних блоків ІП підприємства. Яковлєва Н.Г. як суму де, залишкової вартості активної частини основних фондів, залишкової вартості нематеріальних активів, вартості інтелектуального кадрового потенціалу, фінансового капіталу, який забезпечує самофінансування. Як видно з вищенаведеного, існує явна невідповідність між декларованими підходами до потенціалу як граничної можливості підприємства генерувати (впроваджувати) інновації та підходами тих же самих авторів в плані практичної оцінки потенціалу, які, фактично базуються на розумінні потенціалу як сукупності ресурсів підприємства, задіяних в інноваційній сфері.

Найважливішим, на наш погляд, є ствердження, що потенціал завжди визначається по відношенню до чогось. Якщо виходити з позицій, що підприємство як соціально-економічна система в кожен момент має певний стан, який характеризується сукупністю параметрів, то „точка відліку” для інноваційного потенціалу може бути вибрана двома способами:

1. Потенціал може визначатися відносно певного стану підприємства в конкретний момент часу. При цьому є можливість дослідити динаміку потенціалу підприємства відносно самого себе.

2. Потенціал може бути визначений відносно іншого об’єкта (іншого підприємства, або ж умовного еталонного підприємства). За такого підходу є можливість порівнювати потенціали підприємства з іншими підприємствами.

І, звичайно, не можна не враховувати потенціал як граничну можливість. Очевидним є те, що він включає в себе вже проявлену частину, тобто вже задіяні ресурси в інноваційній сфері і їх практичну віддачу. Але він включає в себе і дві „приховані” частини:

1) ресурси, які на даний момент не задіяні в інноваційно-інвестиційній сфері, але можуть бути задіяні в майбутньому;

2) віддачу від уже задіяних на даний момент ресурсів, яка не проявляється в даний момент, але може проявитися в майбутньому (наприклад при достатньому стимулюванні інноваційної активності працівників підприємства).

Таким чином, потенціал як гранична можливість – це максимально можлива для даного підприємства сукупність ресурсів з їх максимально можливою віддачею. Отже, інноваційні та інвестиційні процеси досить тісно взаємопов’язані, тому більш коректно вести мову про єдиний інноваційно-інвестиційний процес і, відповідно – інноваційно-інвестиційний потенціал як здатність підприємства підтримувати цей процес в середньо та довгостроковій перспективі.