Віннікова К.С., Бондаренко В.В.

Керівник Єфременко О.О.

Донецкий национальный университет экономики и торговли

им. М. И. Туган-Барановского, Украина

РОЗВИТОК ТЕХНОПАРКІВ В УКРАЇНІ

Рівень науково-технічного розвитку в сучасному світі є одним з найважливіших показників не лише соціально-економічного розвитку країни, а й основним ресурсом її економічного зростання і геоекономічної стійкості, визначає місце країни в світовій політиці і економіці. Швидкими темпами загострюється конкуренція за світове науково-технічне лідерство: країни, здатні забезпечити безперервну та інтенсивну конвертацію наукових знань у нові технології і товари, одержують безсумнівні переваги і забезпечують стійкі темпи економічного розвитку. Розвинена наука, доступ до новітніх технологій і ефективні освітні системи – фундамент, на якому вибудовується модель стійкого розвитку передових країн у сучасну епоху.

У складний для України період становлення ринкових відносин надзвичайно важливим є збереження і відновлення науково-промислового потенціалу країни, забезпечення подальшого науково-технічного розвитку, що уможливить перехід до створення і використання технологій більш високого рівня.

Стратегічна мета розвитку нашої держави сформована Президентом України як входження в найближче десятиліття до складу технологічно розвинених держав світу. Це може бути забезпечено за умови модернізації виробництва на новій технологічній основі.

Невід’ємним елементом розвитку нашої держави є залучення інвестицій. Сферу інноваційної діяльності, що складається з інноваційних процесів, ринку нововведень, ринку інвестицій і ринку капіталу, можна визначити як систему взаємодії інноваційної продукції, інвесторів і споживачів.

На сьогоднішній день найбільш прийнятною для України є нова інноваційна модель розвитку, впровадження якої зможе створити умови для ефективного, самодостатнього, стійкого функціонування територій. Інноваційний розвиток держави вимагає послідовних дій з боку законодавчих і виконавчих органів держави з метою забезпечення зростання науково-технічного, технологічного, соціального потенціалу України.

Початком створення науково-технічних парків можна вважати 50-ті рр. ХХст., коли був організований науковий парк Стенфордського університету. Знадобилося 30 років, щоб завершити будівництво і формування інфраструктури і здачу в оренду своєї вільної землі наукового парку.

На сьогоднішній день в Україні інноваційне підприємництво перебуває на етапі становлення і його перехід до етапу зростання більшою мірою буде залежати від зусиль усіх зацікавлених в його успіху сторін: підприємців, учених, держави.

Відповідно до закону України «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків» під технопарком розуміється юридична особа чи об’єднання на основі договору про спільну діяльність юридичних осіб (учасників), головною метою яких є виконання інвестиційних та інноваційних проектів, виробниче впровадження науко містких розробок, високих технологій і конкурентоспроможності на світовому ринку продукції [1, с.54].

Вітчизняні технопарки можна розділити на три категорії. До першої відносяться ті, що створюються при вищих навчальних закладах, НДІ без будь якої підтримки держави і на сьогодні не користуються ніякими пільгами (наприклад технопарк «Львівська політехніка»).

Друга категорія об’єднує технопарки, що функціонують в спеціальних економічних зонах (СЕЗ) і користуються такими ж податковими пільговими, що і інші підприємства цих зон.

Третя категорія технопарків, це ті, що створюються на базі крупних наукових центрів, що мають потужні дослідницькі підрозділи і які, користуються спеціальними пільгами [2, с.10].

У вітчизняній моделі технопарк набуває функціональних ознак. Діяльність технопарків за функціональним принципом сприяє поширенню інноваційних процесів як в міжрегіональних, так і в міжгалузевих масштабах

Пріоритетні напрямки вітчизняних технопарків формується таким чином, що втрачається технологічна конкретність цих пріоритетних напрямків та не проглядається зв'язок з основними напрямками наукової або технологічної діяльності стратегічного засновника технопарку.

На практиці виходить, що сформовані таким чином пріоритетні напрямки вітчизняних технопарків охоплюють різні, часто не пов’язані між собою сфери промислової діяльності. Науково – технологічний супровід стратегічного засновника технопарку за встановленими таким чином пріоритетними напрямками, які знаходяться поза профілем його науково-технологічної діяльності, втрачає сенс [3, с.34].

Значення технопарків полягає в тому, що вони зможуть забезпечити розширення потенційних можливостей для формування економічно вигідних зв’язків між різними суб’єктами діяльності; вони є ефективною формою співробітництва науки і виробництва; у них найкраще використовується одна з найпрогресивніших форм фінансування – венчурний капітал і виявляється співробітництво підприємств і регіональних (місцевих) органів, що стимулює розвиток економіки регіону [1, с.55].

У теперішній час в Україні на підставі закону від 16.07.1999р. «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних підприємств», створено і діють 8 технопарків: «Інститут електрозварювання» (місто Київ), «Інститут монокристалів» (місто Харків), «Вуглемаш» (місто Донецьк), «Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка і сенсорна техніка» (місто Київ), «Інститут технічної теплофізики» (місто Київ), «Укрінформ» (місто Київ), «Київська політехніка» (місто Київ), «Інститут інформаційної технології» (місто Київ). З 31.01.06р. було зареєстровано ще 7 технопарків: «Агротехнопарк» (місто Київ), «Еко-Україна» (місто Донецьк), «Наукові і навчальні приклади» (місто Суми), «Текстиль» (місто Херсон), «Ресурси Донбасу» (місто Донецьк), «Український біологічний центр синтезу і нових технологій» (місто Одеса), «Яворів» (місто Яворів) [4, с.196]. Але практичні результати їхньої діяльності не прослідковуються.

На основі викладеного вище, можна зробити висновок, що науково-технічні парки становлять організаційну основу інноваційних процесів, відіграють важливу роль у перенесенні високих технологій із сфери фундаментальних розробок у виробництво і сприяють комерціалізації науки, позитивним структурним зрушенням в економіці, зростанню конкурентоспроможності продукції на світовому ринку. Головним завданням технопарків є стимулювання інноваційного процесу і соціально-економічного розвитку території, а також досягнення нової інноваційної якості економіки, що свідчить про необхідність подальшого розвитку спеціального режиму інвестиційної і інноваційної діяльності технологічних парків і вдосконалення чинного законодавства в даній сфері для створення сприятливого інноваційного клімату в Україні [1, с.59].

Література

1. О.Зельдіна «Правове регулювання інноваційної діяльності в умовах технопарків України: окремі проблеми» // Право України, 2004, № 12,стор.54-58.

2. Д. Беляев «Льготы в стиле «ТЕХНО»» // Бізнес-консультант, 2004, № 10(18), стор.8-12.

3. В.О.Гусєв, Г.М. Довгаль «Державне регулювання діяльністю технологічних парків в Україні» // Статистика України, 2004, №1, стор.31-37.

4. В. Козик «Можливості та проблеми інноваційних структур» // Регіональна економіка, 2005, №1, стор. 195-202.