«Економічні науки»/ 10.Економіка підприємства.

Перекрестов М.

Керівник Язикова А.Ю.

Донецький Національний університет економіки

і торгівлі імені М.І. Туган-Барановського

Продуктивність і ефективність праці

Продуктивність праці – це результат конкретної праці за певний проміжок часу, що вимірюється кількістю продукції, зробленої за одиницю робочого часу ( годину, зміну, місяць, рік ), або кількістю часу витраченого на виробництво одиниці продукції. Вона визначає ступень ефективності процесу праці. Продуктивність праці є найважливішим економічним показником, що служить для визначення плодотворності трудової діяльності працівників – головної продуктивної сили суспільства. Його застосування дозволяє оцінити ефективність праці як окремого працівника, так і колективу підприємства.

Ріст продуктивності суспільної праці може відображатися в наступних основних формах: скорочення витрат праці на одиницю виробленої споживчої вартості, що виражається в економії матеріальних і трудових ресурсів; ріст маси споживчої вартості, виробленої в одиницю часу, що відображається не у витратах, а у результатах праці; зміна співвідношення між живою й упредметненою працею зі зменшенням витрат сукупної праці; збільшення маси і норми додаткової вартості.

Цей процес не може бути безмежним. Економічно розумні межі росту продуктивності праці диктуються умовою збільшення маси споживчої вартості і підвищення якості продукції. Інакше економія робочого часу втрачає зміст. У кожен визначений момент часу в конкретному виробництві ріст продуктивності праці має об’єктивні межи – техніко – організаційний рівень виробництва. За цією межею перспективи подальшого росту продуктивності праці повинні бути пов’язані з реконструкцією, модернізацією виробництва, підвищенням якості продукції тощо.

Підвищення продуктивності праці завжди мало вирішальне значення для розвитку економіки країни. В умовах становлення справді ринкових відносин, особливо поширення таких прогресивних форм господарювання, якими є колективний і орендний підряд, перетворення державних підприємств в приватні, орендні, кооперативні, акціонерні, змішані, спільні за участю іноземного капіталу й інші, без радикального підвищення продуктивності праці неможливо досягти істотних результатів у збільшенні обсягу праці, що випускається, зниженні її собівартості (збільшені прибутків), підвищенні заробітної плати тощо. Зокрема, активізується увага щодо налагодження випуску та нарощування обсягів виробництва науково – технічного продукту.

В Україні щодо підвищення продуктивності праці та в цілому й економіки є ще ряд невикористаних резервів та можливостей, а саме: суттєве розширення як чисельності, так і активності сфери підприємства; збільшення питомої ваги кінцевого продукту; проведення активного технічного переозброєння та реконструкції підприємств; застосування прогресивних технологій; використання сучасного обладнання; підвищення наукоємності продукції; зниження ресурсо – та енергомісткості продукції; підвищення кваліфікаційної підготовки виробничого персоналу; дотримання технологічної дисципліни та культури обслуговування; підвищення уваги до якості продукції у кожній ланці – від виробника до споживача; зниження рівня травматизму.

Закономірний характер підвищення продуктивності праці, не означає, що потрібний для народного господарства ріст продуктивності праці може бути досягнутий сам по собі. В умовах реалізації чинників ринкових відносин, зокрема, розвиток приватної власності, упровадження повного госпрозрахунку і самофінансування, оренди й орендних відносин, важливо знати, які фактори впливають на підвищення продуктивності праці, які з них гальмують його, які наявні шляхи і резерви росту.

Фактори росту продуктивності праці – це ті рушійні сили, або причини, під впливом яких змінюється її рівень. В якості такої сили (факторів) виступає: технікний прогрес, удосконалювання організації виробництва, управління працею тощо. Різноманіття конкретних шляхів і засобів досягнення більш високої продуктивності праці викликає необхідність розробки класифікації факторів росту продуктивності праці. Дія факторів росту продуктивності праці залежить від природних, суспільних, екологічних і матеріальних умов, у яких вони проявляють і реалізуються.

Фактори росту продуктивності праці можна об’єднати в три групи:

- Матеріально – технічні фактори, що залежать від рівня розвитку і ступеня використання засобів виробництва, у першу чергу знарядь праці, від їхньої якості (науково – технічний прогрес);

- Організаційно – економічні й управлінські фактори, що залежать від ступеня розвитку форм організації суспільного виробництва;

- Соціально – психологічні фактори, пов’язані з роллю людини в суспільному виробництві.

Означена загальнотеоретична значимість класифікації полягає в тім, що вона дозволяє розкрити природу продуктивності праці, визначити потенційні співвідношення між факторами, що впливають на зміну її показників, виявити специфічні особливості в дії окремих факторів. Класифікація факторів продук-тивності праці повинна припускати не тільки їхнє теоретичне обґрунтування, але і розробку такої системи, що охоплювала б усі зміни, що відбуваються у визначеній ланці виробничого процесу, і в той же час забезпечувала б можливість проведення розрахунків щодо визначення кількісного значення цих факторів у підвищенні продуктивності праці в досліджуваному періоді.

Практиці відомі різні показники виміру продукції і витрат праці, застосо-вуються різні методи і показники виміру продуктивності праці, що зв’язано з особливостями виробництва, застосовуваної техніки, сировини тощо та цілями економічного дослідження. Застосовувані методи виміру продуктивності праці мають свій особливий зміст, вони не виключають, а доповнюють один одного.

Література:

1. „Економіка труда і соціально – трудові відносини” Київ 2006р. Буряк П.Ю., Карпінський Б.А., Григор’єва М.І.