Історія / 1.Історія України

Кандидат історичних наук, доцент КРАВЧЕНКО Н.Б.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Старший викладач СКЛЯР Н.В.

Південний філіал «Кримський агротехнологічний університет» НУБіПУ

ФОРМУВАННЯ КОНЦЕПТУАЛЬНИХ ПІДХОДІВ ЩОДО ВИРІШЕННЯ АГРАРНО-СЕЛЯНСЬКОГО ПИТАННЯ ІЗ ЗДОБУТТЯМ УКРАЇНОЮ НЕЗАЛЕЖНОСТІ (1991-1996)

Реформа політичної та економічної систем неможлива без докорінного поліпшення форм господарювання в сільськогосподарському виробництві. Це об'єктивно вимагає здійснення комплексу заходів, які визначаються категоріями "державна аграрна політика", "аграрна реформа", "земельна реформа".

Стратегічна мета державної аграрної політики полягає у формуванні реального власника і господаря землі, соціально-економічній розбудові села, вирішенні продовольчої проблеми, виведенні аграрного сектора економіки України на світовий рівень розвитку. Визначальним у її досягненні є спрямованість на першочергове задоволення соціально-економічних інтересів селянина, незалежно від того, якій формі власності і господарювання він надає перевагу.

Сучасна аграрна політика зосереджена на: 1 - прискореному реформуванні всього комплексу соціально-економічних відносин, які впродовж багатьох десятиліть складалися на селі; 2 - забезпеченні зваженої поетапної, державно-регульованої лібералізації всіх ліній взаємозв'язку аграрного сектора з іншими галузями економіки, утвердження їх реальної паритетності на засадах ринкових механізмів (попит та пропозиція; здорова конкуренція; формування фінансово-кредитної політики, націленої на сприяння притоку капі-талу в агропромислове виробництво); 3 - цілеспрямовану державну підтримку аграрної науки, системи консультативно-інформаційного забезпечення селянства як головних чинників науково-технічного прогресу.

Не можна ототожнювати поняття "аграрна реформа" і "земельна реформа", як це має місце в ряді програмних документів політичних партій і, особливо, у працях суспільствознавців і, навіть, вчених-аграрників. Аграрна реформа акумулює комплекс заходів щодо зміни економічного ладу, докорінної перебудови виробничих відносин у сільському господарстві, реформування форм власності та господарювання, формування багатоукладності, впровадження принципів ринкової економіки. Земельна ж реформа передбачає більш вузькі завдання: а) провести інвентаризацію земель, грунтове та геоботанічне їх обстеження; геодезичні та топографічні роботи; б) провести бонітування - відносну оцінку грунтів щодо придатності для вирощування тієї чи іншої сільськогосподарської культури, розробити пропозиції по встановленню рівня земельного податку, визначенню нормативної (базової) ціни землі; в) провести роздержавлення і приватизацію земель сільськогосподарських підприємств і організацій. Земельна реформа передбачає і модерніза-цію продуктивних сил. Вона охоплює такий спектр проблем: 1 - відновлення родючості землі, подолання ерозії грунтів, в тому числі й шляхом широкого запровадження контурно-меліоративної систе-ми обробітку землі, підвищення ефективності меліоративних робіт; 2-повне технічне оновлення виробництва на основі сучасних технологій, зведення до мінімуму ручної праці; 3 - поступовий перехід від хімічних до застосування біологічних методів захисту рослин.Наслідком цих та інших напрямків модернізації має стати істотне скорочення витрат та уречевленої праці на одиницю сільськогосподарської продукції, здешевлення її виробництва, підвищення прибутковості галузі, значне зростання оплати праці селян. Характерно, що ще до проголошення незалежності України в аграрному секторі відбувалося реформування форм власності та господарювання. По-перше, ряд радгоспів перетворювалися у колгоспи. У липні 1990 року одержав статус колгоспу радгосп “Комуніст” Любомльського району Волинської області, а на початку 1991 року, радгосп “Косовський” - у Івано-Франківській області, радгоспи - “Старосамбірський”, “Прикордонник”, “Прогрес”, “Стрілківський”, “Дніпровський” у Львівській області, радгоспи імені Мічуріна і “Маринівський” у Миколаєвській області та ін. [1] По-друге, вже розроблялися нормативні документи щодо зміни економічних відносин у сільськогосподарському виробництві.

У травні 1991 року Агропром України направив у обласні та районні структури своєї системи документ “Вдосконалення форм господарювання в АПК в умовах ринкових відносин”. У передмові вказувалося, що законодавче надання рівних можливостей для розвитку всіх форм власності, господарювання в АПК дозволяє більш успішно вирішувати питання про поєднання великого, середнього і дрібного товарного виробництва. З урахуванням цього визначилося, що при збереженні колгоспів і радгоспів як основних товаровиробників, в аграрному секторі посилиться процес створення селянських (фермерських) господарств, кооперативів, орендних колективів. Роз’яснювалося, що кожен член трудового колективу повинен стати співвласником засобів виробництва, мати в них свою частку або пай.

Водночас відзначалося, що подальшого розвитку повинні набувати такі форми господарювання, як агрокомбінати і об’єднання агрофірми, агроторгівельні підприємства, які в повній мірі відповідають ринковим відносинам, оскільки забезпечують поєднання виробництва, переробки, зберігання і реалізацію продовольства. На підтвердження цієї рекомендації наведені дані: у травні 1991 року в Україні діяли 91 агрокомбінат і агрооб’єднання. [2] В цей період у ряді регіонів України вже діяли агрофірми, в яких виробничі відносини будувалися на принципах госпрозрахунку, виникли аграрні кооперативні об’єднання і малі підприємства. [3]

Принципи економічних перетворень в аграрному секторі АПК сформульовані у програмах усіх політичних партій. Однак найбільш широко вони відображені у документах партій, соціальною базою яких є сільські товаровиробники. Дві партії - Українська селянсько-демократична і партія вільних селян домагаються повної ліквідації колгоспно-радгоспного ладу, перетворення всієї землі у приватну власність, розвитку фермерства. [4] Селянська партія України, визнаючи рівноправність всіх форм власності, дотримується курсу на збереження колективних сільськогосподарських підприємств. [5]

Аграрна партія України проголосила себе партією ринкових реформ на селі, виходить з того, що сільське господарство є ключовою, експортноспроможною галуззю народного господарства. Вона визнає всі форми власності, в тому числі на землю, нерухомість тощо, виступає за прискорення земельної реформи та створення в Україні на законодавчому рівні умов для всебічного розвитку сіль-ськогосподарського виробництва незалежно від їх організаційної структури та форм власності. При цьому вважає, що створення на законодавчому рівні умов для сільськогосподарського товаровироб-ника передбачає вирішення таких найбільш болючих питань, як вдосконалення системи оподаткування, гарантованість державою кредитування та підтримки агропромислового комплексу. [6] Аграрна партія України домагається участі юридичних осіб - виробників сільськогосподарської сировини у приватизації переробних і сиро-винних підприємств з тим, щоб більша частина акцій належала сіль-ськогосподарським товаровиробникам.

Отже, по суті у програмах політичних партій, соціальною базою яких є сільські товаровиробники, відображені два концептуальні підходи щодо проведення аграрної реформи. Перший полягає в проведенні деколективізації та утвердження форм господарювання на основі приватної власності. Другий відображає прихильність до багатоукладності при пріоритетному розвитку колективних форм господарювання. Перший концептуальний підхід становить основу цілей з аграрно-селянського питання Народного Руху України, Конгресу українських націоналістів, Української консервативної республіканської партії.[7]

Ліберально-демократична партія України під поняттям “земельна реформа” розуміє а) різні стартові умови громадян щодо приватизації землі; б) введення приватної власності на землю; г) створення ринку землі; д) пріоритетний розвиток фермерства. [8]

Християнсько-демократична партія України вважає, що при-ватизація, яка провадиться в аграрному секторі АПК, включає деко-лективізацію сільського господарства та забезпечення державою всебічної технічної і фінансової допомоги селянським господарствам. [9]

Ліберальна партія України виступає за створення нормативної бази, що закріплює приватну власність на землю як необхідну умову всіх ринкових перетворень, за систематичну, державну підтримку фермерських господарств. ЛПУ вважає, що у відносинах землеволодіння і землекористування треба забезпечити збереження, ефективну рекультивацію та доцільне використання земель за призначенням незалежно від їх належності за формою власності. [10]

Комуністична партія України, Соціалістична партія України, Прогресивна соціалістична партія України виступають проти лік-відації колгоспів і радгоспів, паювання землі, знищення колективної власності. Вона добивається забезпечення державної підтримки і пріоритетної уваги як сільському господарству, так і агропромис-ловому комплексу в цілому. [11]

Багатоплановою за суттю і напрямками є аграрна програма Народно-демократичної партії України. Вона передбачала: а) проведення радикальної земельної реформи; б) перетворення її у високоліквідний товар; в) неухильну приватизацію землі, її сертифікацію; г)продаж права на оренду на відкритому ринку; д) жорстке регулювання державою використання землі; є) поступову трансформацію колгоспів в акціонерні товариства; з) продаж на конкурсній основі об’єктів переробної промисловості, заготівлі, сервісу; ж) формування фермерських господарств, надання їм пільгового кредитування. [12]

Відповідні підходи до проведення аграрної реформи застосо-вують громадські організації, які безпосередньо виражають інте-реси сільських товаровиробників. Селянська спілка України, яка створена у 1990 році,домагається реалізації пріоритетності соціально-го розвитку села та агропромислового комплексу у народному гос-подарстві України через підвищення ефективності сільськогос-подарського виробництва і забезпечення країни продовольством, надання товаровиробникам вибору форми власності і господарю-вання, вільного розпорядження виробленою продукцією і прибутка-ми від її реалізації, забезпечення соціальної та правової захищено-сті; відродження і зміцнення культури,охорони здоров’я,моральності на селі, духовної спадщини, кращих традицій селянського життя, виховання в молоді і в суспільстві високої поваги до праці на землі, поліпшення умов життя і праці жінок та дітей, ветеранів праці та війни, сімей загиблих воїнів, закріплення молоді на селі. [13] Вона одна з громадських організацій, яка широко представлена у предс-тавницьких органах. Так, 25 членів Спілки є депутатами Верховної Ради України. Вони на постійній основі працюють у комісії з питань розвитку агропромислового комплексу. За приблизними даними понад 8506 членів Спілки обрано депутатами обласних, районних,селищних і сільських Рад, 1214 працюють в органах державних адміністрацій різних рівнів. [14]

Своєрідною за структурою і напрямами діяльності є Всеук-раїнська Рада колективних сільськогосподарських підприємств. Статутом, який затверджено у лютому 1993 року, визначено, що вона створена для організаційно-правового забезпечення економічної самостійності колективних сільськогосподарських підприємств, охорони їх прав, узагальнення досвіду роботи та представлення інтересів підприємств у відносинах з органами державної влади і управління. Вона координує роботу обласних і районних Рад. Всеукраїнська Рада колективних сільськогосподарських підприємств покликана: а) захищати інтереси і права підприємств; б) надавати їм юридичну, організаційну і економічну допомогу; в) представляти інтереси працівників сільськогосподарських підприємств у Верховній Раді, Кабінеті Міністрів, міністерствах, відомствах при розгляді питань, що стосуються підприємств; г) вносити до Верховної Ради і Кабінету Міністрів пропозиції, які стосуються проблем сільськогосподарського виробництв, поліпшення умов праці та життя людей села; д) брати участь у розробці економічно обгрунтованих закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію; є) вживати заходів щодо поліпшення матеріально-технічного постачання сільськогосподарських підприємств; ж) узагальнювати і поширювати досвід виробництва сільськогосподарської продукції, домагатися зміцнення низькорентабельних господарств; з) сприяти розширенню комерційних зв’язків з інофірмами.

Близько 30 тисяч індивідуальних членів, серед яких 12 тисяч товаровиробників (фермери, орендарі) та працівники малих та пе-реробних підприємств, розташованих у містах, селищах і селах налічує Українська Ліга підприємців агропромислового комплексу. Вона проголосила, що її основною метою є захист фінансово-економічних, правових, соціальних та інших інтересів своїх членів, а також сприяння їх підприємницькій діяльності. До того ж, спеціально підкреслюється, що місією Ліги є надання різноманітних кваліфікованих послуг, спрямованих на сприяння розвитку рин-кових відносин, приватизації, малого і середнього бізнесу, обмін ін-формацією, зв’язку між українськими та зарубіжними під-приємствами АПК. На досягнення цієї мети спрямовані такі заходи: а) організація та надання консультативно-правової допомоги і прак-тичного сприяння її членам в розвитку підприємницької діяльності; б) інформаційне забезпечення членів Ліги, створення банку даних по законодавству України та зарубіжних країн; в) створення банку даних по членах Ліги; г) сприяння членам Ліги у пошуку партнерів для створення спільних цільових виробництв, в тому числі і за кор- доном; д) сприяння створенню передумов для розвитку підприєм-ницької діяльності в агропромисловому комплексі; є) пропаганда і популяризація підприємства; з) поширення інформації про членів Ліги в зарубіжних країнах. [15]

Асоціація фермерів України (АФУ), яка на початку 1996 року налічувала 35 тисяч членів, проблеми реформування у всіх блоках агропромислового комплексу розглядає з точки зору утвердження селянських (фермерських) господарств. Вона висунула вимогу на основі роздержавлення та приватизації провести розукрупнення та приватизацію підприємств сільськогосподарського машинобудування та переробки сільгосппродукцї, перетворення їх в акціонерні та приватні товариства. При цьому вона домагається, щоб фермери стали спів-власниками таких підприємств. [16]

Багатоплановою є співпраця АФУ з Американською Корпо-рацією сприяння фермерському рухові та агробізнесу (VOCA), не-залежною неурядовою некомерційною організацією. АФУ підтримує контакти з фермерськими організаціями США, Канади, Велико-британії, Франції, Бельгії, Німеччини, Росії, Білорусії та інших країн. [17]

Одним із важливих факторів ефективного розвитку агропромислового комплексу є впровадження в усі його галузі рекомендацій науки та кращого досвіду господарювання. Для втілення в життя цих принципів в Україні є широкі можливості. У 1995 році науковий потенціал аграрного сектора АПК становив 218 наукових установ. В них працювали 15423 чоловіки. Серед них 15423 наукових працівники, в тому числі 791 доктор і 6786 кандидатів наук. А в системі Мінсільгосппроду було 23 наукових установи та 20 вузів. У наукових установах працювало 4015 чоловік, (серед 1232 наукових працівників - 7 докторів і 376 кандидатів наук).

У системі Української академії аграрних наук знаходились 158 наукових установ. За станом на 1 січня 1995 року тут безпосередньо у системі Української академії аграрних наук, діяли 54 науково-дослідних інститути, 17 обласних державних сільськогосподарських дослідних станцій, 8 галузевих дослідних станцій, наукових центрів, науково-виробничих об’єднань. Серед 19692 працівників академії було 6258 науковців, в тому числі 340 докторів і 2857 кандидатів наук. Серед науковців системи УААН було 42 академіки, 56 членів-кореспондентів, 20 іноземних членів. У наукових і виробничих структурах безпосередньо працювали 26 академіків, і 32 члени ко-респонденти УААН. [18]

Науково-кадровий потенціал зорієнтований на: розробку нових і вдосконалення існуючих виробництв наукомісткої і експортно-потенційної продукції; виробництво імпортнозамінної продукції; реалізацію цільових комплексних програм - "Агропродкомплекс", "Енергозбереження"; створення національних аграрних науково-технічних центрів для забезпечення технологічних проривів на пріоритетних напрямах агропромислового виробництва з комплек-сним вирішенням проблеми поєднання в ланцюгу "наука-техніка-виробництво"; створення системи комплексних науково-навчально-виробничих формувань; розвиток нових комерційних структур аграрної науки та раціонального поєднання їх діяльності з державними науковими установами; переведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських організацій в консалтингові, інжинірингові та венчурні фірми.

У державних програмах пріоритети надавалися розробці проблем: а) суть та шляхи здійснення аграрної реформи; б) формування ринку та ринкових відносин; в) збереження і підвищення родючості грунтів; г) створення нових генотипів рослин і тварин з високим рівнем продуктивності та якості продукції; д) формування екологічно-чистого середовища; е) розробка і освоєння високоефективних біологічних і хімічних засобів захисту рослин і тварин; ж) розробка і освоєння виробництва комбікормів; з)розробка і освоєння висо-коефективної системи племінництва; і) інформатизація технологій виробництва,заготівель,збереження,переробки і реалізації продукції. Розвиток системи наукового забезпечення агропромислового виробництва і управління науково-технічним прогресом базується на збалансованому поєднанні фундаментальних і прикладних дос-ліджень на конкурсній та контрактній основі, розробці державних цільових комплексних програм та їх науковому супроводжені. Створюються національний банк даних про наявність земельних ресурсів з якісною характеристикою грунтів та їх кадастровою оцінкою, рівнем хімічного і радіонуклідного забруднення, багато-річних середніх даних щодо природно-кліматичних умов ведення сільськогосподарського виробництва, потужність і якісний склад матеріально-технічних і трудових ресурсів, економіку виробництва, формування єдиної комп"ютерної системи даних сортового складу рослин і породного - тварин, селекційно-племінної роботи, генетич-них досліджень і інформатизованих технологій виробництва, заго-тівлі і первинної обробки продукції. У 1993-1995 роках науковці УААН опублікували 76 монографій, 44 збірники, 207 рекомендацій (розробок), 1184 буклетів, інформаційних листів, інструкцій, одержали 456 патентів і ліцензій, 38 свідоцтв на товарні знаки. [19]

У розробках, підготовлених науковцями інституту аграрної економіки УААН, містяться рекомендації з проблем: теорія і методо-логія реформування майнових і земельних відносин; проведення паювання (персоніфікації) майна в колгоспах та інших недержавних сільськогосподарських підприємствах, а також реформування радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств в колективні підприємства з послідуючим паюванням їх майна; роз-витку в сільському господарстві орендних відносин; організаційних та соціально-психологічних основ становлення фермерства, утверд-ження кооперативних принципів його розвитку; удосконалення по-даткового, кредитно-розрахункового та страхового механізму в аграрному секторі АПК; удосконалення інформаційно-обчислюваль-ного забезпечення органів державного управління сільським госпо-дарством; вдосконалення економічних відносин при міжгосподарській кооперації у виробництві та переробці сільськогосподарської продукції; створення системи і механізму регулювання робочої сили в аграрному секторі. [20]

Значними є й здобутки вузівських вчених. Багато років займається науковою селекцією кафедра селекції та захисту рослин Луганського сільськогосподарського інституту, яку очолює доктор сільськогосподарських наук, професор, академік УААН А.М.Шев-ченко.Її колектив вивів 10 нових сортів гороху. Поширеня одержали стійкі до осипання насіння сорти "Неосипаючий-1", "Трудівник", "Напарник", "Надійний" та ін. Вони вже висіваються на полях країн СНД на площі більше як 1,5 мільйона гектарів. [21] Вчені Національного аграрного університету. Сумського спеціального конструкторсько-технілогічного бюро і Науково-дослідного інс-титуту прикладної хімії розробили комплексну систему вироб-ництва органо-мінеральних добрив. З їх ініціативи побудували перший в Україні біоінженерний комплекс у рибоптахорадгоспі "Березняцький", що у Менському районі на Чернігівщині. [22]

Організаційно-цілеспрямованому проведенню земельної реформи сприяє діяльність Центрів приватизації та аграрної реформи обласних державних адміністрацій та відділів приватизації та аграрної реформи районних державних адміністрацій.

Центри приватизації та аграрної реформи обласних державних адміністрацій наділені виконавчими функціями і контролю за здійсненням приватизації майна і землі, реформуванням відносин власності в агропромисловому комплексі області, організацією надання післяприватизаційної підтримки реформованим на засадах приватної власності на майно та землю сільськогосподарським підприємствам і організаціям. Вони здійснюють методичне керівництво і координує діяльність відповідних служб з приватизації і реформування в АПК області.

Основним завданням Центрів є забезпечення державної політики приватизації майна і землі та реформування відносин власності в агропромисловому комплексі з метою ліквідації монополії держави на землю та інші засоби виробництва для формування приватного власника, створення ефективної багатоукладної аграрної економіки на основі рівноправності всіх форм власності та господарювання. Центри мають право перевіряти дотримання чинного законодавства суб’єктами приватизації з питань приватизації і землі в АПК області, реформування відносин власності та організації нових форм господарювання. [23]

Відділи приватизації є самостійними структурними підрозділами, які підпорядковані і підзвітні районним державним адміністраціям і Центрам приватизації та аграрної реформи обласних державних адміністрацій. Вони також наділені виконавчими функціями і правом здійснювати контроль за здійсненням аграрної реформи у районі та покликані забезпечувати її неухильне і цілеспрямоване проведення. [24]

На здійснення земельної реформи спрямовувались заходи, які роз-роблядалися місцевими органами влади. На початку 90-х років ХХ століття Львівська обласна Рада народних депутатів одна з перших прийняла концепцію відродження села і розвитку сільського господарства Львівщини, згідно з нею вже в 1990-1991 роках на третину розширено земельні наділи присадибних господарств селян, започаткований фермерський рух.

Література.

1. Архів Міністерства сільського господарства і продовольства України. Ф.Р-27.Оп.1.Спр.445.Арк.79; Спр.500.Арк.4; Спр.501.Арк.3, 81,85.

2. Архів Міністерства сільського господарства і продовольства України. Ф.Р-27.Оп.1.Спр.503.Арк.41.

3. Архів Міністерства сільського господарства і продовольства України. Ф.Р-27.Оп.1.Спр.445.Арк.71-76; Спр.504.Арк.40-42.

4. Хто є хто в українській політиці - С.426, 456.

5. Програма Селянської партії України. - К. - 1994. - С.2-3.

6. Програма Аграрної партії України. - К. - 1996. - С.2, 4, 6.

7. Хто є хто в українській політиці. - С.397, 414, 445.

8. Хто є хто в українській політиці. - С.408.

9. Хто є хто в українській політиці. - С.459.

10. Хто є хто в українській політиці.- С.404.

11. Хто є хто в українській політиці - С.392.

12. Хто є хто в українській політиці. С.418.

13. Поточний архів Селянської Спілки України. Статут Селянсь-кої Спілки України (зі змінами та доповненнями, прийнятими на з’їзді 26-27 травня 1995 року). С.2-3.

14. Поточний архів Селянської Спілки України. Інформація про спілкування СПУ з політичними партіями та рухами, громадськими організаціями, органами державної влади. Лютий 1996.

15. Поточний архів Української ліги підприємців агропромисло-вого комплексу. - Статут. - С. 3-4.

16. Сільське життя. - 1995, 11 листопада.

17. Поточний архів Асоціації фермерів України. Інформації про міжнародні зв’язки АФУ. - Березень, 1996.

18. Поточний архів Української академії аграрних наук. Інфор-мативні дані про роботу Української академії аграрних наук в 1994 році (за станом на 01.01.1995р.). - С.3,7.

19. Підраховано за матеріалами поточного архіву Української академії аграрних наук інформативні дані про роботу Української академії аграрних наук в 1994 році. С.36-37; інформація про видання наукової літератури, винахідництву та патентно-ліцензійну роботу наукових установ академії у 1995 році. - Лютий 1996.

20. Поточний архів інституту аграрної економіки. - Основні результати роботи та напрями досліджень на перспективу. - Січень. - 1996. С.1, 2, 3-4, 5, 6, 8, 9, 10-11, 13.

21. Поточний архів Міністерства сільського господарства і продовольства України. Управління кадрами. Довідка про діяльність Луганського сільськогосподарського інституту. Січень 1996.

22. Корбач И. Созданы новые удобрения. - Правда Украины. - 1996, - 16 августа.

23. Аграрна реформа в Україні. Законодавчі акти і нормативно-методичні документи (1990-1996). - К., 1996. - С.32-33.

24. Аграрна реформа в Україні. Законодавчі акти і нормативно-методичні документи (1990-1996). - К., 1996. - С. 38-39.