Викладач Ткаченко С.А.

Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова, Україна

Резон бюджетування

в управлінні інноваційним розвитком підприємств

«Планування – особлива форма діяльності, змістом якої є розробка і реалізація планів» [1, с. 749]. В свою чергу план – «найвища та найскладніша форма (модель) майбутнього, що передбачає виділення ресурсів та систему заходів, спрямованих на досягнення поставлених цілей і завдань» [1, с. 747].

Сказане відноситься і до бюджетування або, як його інакше називають, до плану підприємства фінансового, під яким розуміють «план доходів і витрат підприємства, залучення ним коштів та їх використання, здійснення різних платежів» [1, с. 748].

Бюджетування як функція управління має ту ж ціль, що і система управління в цілому, і знаходиться в щільному зв’язку з іншими його функціями. Навіть загальний розгляд цих зв’язків дозволяє виявити роль бюджетування в процесі управління.

В процесі управління бюджетування щільно пов’язано з функцією обліку. Облік за відношенням до бюджетування виступає основним «постачальником» інформації про фактичну діяльність керованих об’єктів. Це обумовлено тим, що якість бюджетування багато в чому залежить від повноти, достовірності і своєчасності отриманих облікових даних. В той же час бюджетування здійснює певний вплив на методологію обліку. Так, наприклад, реєстрація даних бухгалтерського обліку в основному повинна будуватися таким чином, щоб забезпечити найбільшу зручність для бюджетування окремих сторін діяльності і усього підприємства в цілому.

Бюджетування самим щільним чином пов’язане з такою найважливішою функцією управління, як аналіз. Економічний аналіз виступає як один із найважливіших елементів процесу розробки науково обґрунтованих бюджетів розвитку об’єктів управління. Розроблення поточних і перспективних бюджетів вимагає змістовного аналізу роботи за певний період часу, виявлення невикористаних внутрішніх резервів підприємств, врахування дії в бюджетному періоді факторів інноваційного розвитку і інше. Все це знаходить своє відображення у відповідних аналітичних розрахунках. Таким чином, добре організований економічний аналіз являє собою наукову базу бюджетування.

З бюджетуванням щільно пов'язаний аналіз очікуваного і фактичного виконання планових завдань, який спрямований на визначення результатів роботи за той або інший плановий період, виявлення дії різних факторів на процес інноваційного розвитку, отримання інформації для об’єктивної оцінки досягнутих результатів. В цієї якості бюджетування виступає як база для економічного аналізу.

І, на сам кінець, в процесі управління бюджетування щільно пов’язане з функцією регулювання. Займаючи в системі управління початкове положення по відношенню до обліку, аналізу і регулювання, бюджетування завжди передує прийняттю управлінських рішень і являє собою їх логічну основу. Від якості, зведеності і оперативності бюджетування багато в чому залежить оптимальність рішень, які приймаються на різних рівнях управління підприємством.

Роль бюджетування в управлінні, зв’язки з іншими функціями визначають і його значення в практичної діяльності усіх ланок інноваційного розвитку, а саме, бюджетування слугує: інструментом для об’єктивного фінансового планування діяльності; важливим засобом визначення ресурсів підвищення ефективності виробничо-збутової діяльності і інноваційного розвитку; зброєю удосконалення господарського управління і здійснення повноцінних ринкових відносин тощо.

Сучасна практика дослідження складних економічних систем затребувала створення системи бюджетування, яка враховувала б складність планованих об’єктів і вирішуваних при цьому задач. У цьому зв’язку практика вимагає також розроблення таких методів і підходів бюджетування, які дозволили б встановити та пояснити складні взаємозв’язки і взаємообумовленість різних елементів господарської діяльності, виявити існуючі закономірності їх розвитку, встановити тенденції і напрямки їх зміни.

Методологія бюджетування, яка знаходила застосування, заснована на плануванні окремих груп показників діяльності підприємств і їх внутрішніх підрозділів, багато в чому не задовольняла виказаним вище вимогам. Виникла необхідність її удосконалення і створення нової методології бюджетування складних економічних систем, яка дозволяє планувати їх не просто як сукупність окремих частин, але і як єдине ціле, яке володіє новою, специфічною якістю, що відсутня у складових елементів. Рішення було досягнуто в результаті використання у методології бюджетування системного підходу, який утілив у собі найважливіші принципи діалектичного розвитку – розгляд явищ у їх взаємозв’язку і розвитку, діалектична єдність частини і цілого. Це дозволило виробити запропоновану концепцію системи бюджетування. Системний підхід, зокрема, надав можливість, виходячи із цілей планування, встановити положення системи бюджетування у часі і просторі, визначити структуру системи і процеси взаємодії її частин і в межах усієї системи відношення частин до цілого.

Основні риси бюджетування висвітлені в роботах багатьох вчених, зокрема Джеремі Хоуп, Робін Фрейзер, С. Ковтун і інших. Але, мабуть, найбільш глибоко і всебічно це питання розглянуто в праці С.Ф. Голова, який обґрунтував потребу в розробці теорії бюджетування, ґрунтуючись на вивченні зв’язку бюджетування з управлінням, розгляді бюджетування як методу управління господарською діяльністю ринкових угрупувань. С.Ф. Голов також виділяє в системі бюджетування наступні його основні підсистеми: стратегічний план; бюджет [2, с. 340].

Беручи за основу запропоновану С.Ф. Головим концепцію структури бюджетування в цілому, ми вважаємо за потрібне внести до неї деякі зміни. Справа в тому, що стратегічний план не може розглядатися як самостійний вид бюджетування. Це усього лише окремий випадок такого виду бюджетування, як перспективне, який повинен увійти в систему зведеного бюджетування в якості одного із основних структурних елементів.

До того ж, в системі повинні бути виділені види бюджетування, які охоплюють оперативні і поточні стадії господарської діяльності підприємства, - оперативне та ретроспективне бюджетування.

У цьому зв’язку уявляється можливим виділити в системі зведеного бюджетування наступні його види: перспективне, ретроспективне та оперативне бюджетування.

Перспективне бюджетування – це метод планування економіки підприємств і їх внутрішніх підрозділів, який забезпечує отримання фінансової інформації про встановлений рівень показників господарської діяльності на завдану перспективу. Перспективне бюджетування також потрібне для складання стратегічних завдань на майбутні періоди і вироблення рішень, які забезпечують успішне виконання стратегії.

Ретроспективне бюджетування діяльності підприємств і їх внутрішніх підрозділів – найбільш розроблений вид бюджетування. Його методи знаходять застосування і в інших видах бюджетування. Основне призначення періодичного бюджетування проявляється у фінансовому плануванні діяльності підприємств і внутрішніх ланок за такі періоди часу, як місяць, квартал, рік тощо з метою отримання об’єктивного бюджету результатів господарської діяльності за ці періоди і виявлення оптимальності інноваційного розвитку.

Оперативне бюджетування призвано до фінансового планування роботи підприємств і їх внутрішніх ланок за відносно короткі періоди часу – зміну, добу, декаду тощо. Ціль оперативного бюджетування – забезпечити своєчасне отримання фінансової інформації планового характеру про величину показників виробничо-збутових процесів, потрібних для оперативного регулювання ходу господарської діяльності.

Перераховані види бюджетування утворюють систему зведеного бюджетування, яка у відповідності із рівнями управління, які вона охоплює, складається із двох частин: бюджетування діяльності підприємства і внутрішньозаводського бюджетування.

Перевага системної методології зведеного бюджетування є в тому, що вона значно розширює функції бюджетування на підприємствах, зміцнює його управлінський аспект. У своєї сукупності різні види бюджетування (перспективне, ретроспективне, оперативне), які утворюють систему зведеного бюджетування, дозволяють проводити, виходячи із самих різнорідних запитів управління, глибоке планування різних аспектів діяльності підприємств і їх внутрішніх підрозділів як єдиного цілого за будь-які календарні періоди часу, що істотно підвищує оптимальність систем управління.

Список використаних джерел

1. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 2 / Редкол.: … С.В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. – 848 с. – ISBN 966-580-074-4, ISBN – 966-580-101-5 (Т.2).

2. С.Ф. Голов. Управлінський облік. Підручник. – К.: Лібра, 2003. – 704 с. – ISBN – 966-7035-53-0.