Экономические науки / 7. Учет и аудит

К.е.н., Агафоненко О.Ю., Бондаренко I.А.

Донецький державний університет управління, Україна

Виникнення та розвиток аудиту в системі фінансово-економічного контролю

Процес переходу України до ринкової економіки тісно пов'язаний з необхідністю удосконалення фінансово-економічного контролю і аудиту та обґрунтування його функціональних основ.

В умовах ринкового механізму, який забезпечує свободу підприємництва поряд із законодавчим закріпленням гарантій захисту всіх форм власності, що сприяє широкому залученню іноземних інвестицій в українську економіку і квитку фондового ринку з одного боку та зростанню негативних процесів в економіці і політиці з іншого, висуваються особливі вимоги до важливих елементів такого механізму як фінансово-економічний контроль та аудит.

Фінансово-економічний контроль являє собою систему спостереження і перевірки процесу функціонування відповідного об'єкта у соціальній сфері суспільства з метою встановлення відхилень від заданих параметрів. Суть контролю полягає в тому, що суб'єкт управління здійснює облік і перевірку того, як об'єкт управління виконує його настанови. Основною метою цієї функції є блокування відхилень діяльності суб'єкта управління від заданої соціальної програми, а в разі їх виявлення – приведення керованого суб'єкта до стійкого стану за допомогою усіх соціальних регуляторів.

Функції фінансово-економічного контролю правової держави з ринковою економікою включають у себе сприяння діяльності суб'єктів господарювання щодо процесів, які вони виконують.

Ці функції поширюються на економічну діяльність усіх ланок народного господарства. За організаційними формами фінансово-економічний контроль в Україні поділяється на: державний; муніципальний; незалежний; власника.

Державними контролюючими органами виступають Рахункова палата Верховної Ради України, Державна податкова адміністрація України, Державна контрольно-ревізійна служба Мінфіну України, Державне казначейство, Фонд державного майна України, Міністерство економіки України, Міністерство фінансів України, Міністерство праці та соціальної політики України, Державний комітет статистики України, Антимонопольний комітет, Національний банк України. Спеціалізованими органами державного контролю є Держстандарт України, Державний митний комітет України, Держспоживзахист України, Державна автомобільна інспекція України, Державна пожежна інспекція України, Державна санітарна інспекція України.

Муніципальний контроль здійснюють місцеві Ради народних депутатів.

Незалежний контроль – аудиторський.

Контроль власника – внутрішньо системний, внутрішньогосподарський контроль.

Організаційні форми економічного контролю в Україні подані у наступній послідовності.

1. Державний контроль.

2. Муніципальний контроль.

3. Незалежний контроль.

4. Контроль власника.

За історіографічними джерелами можна стверджувати, що аудит як незалежний фінансово-економічний контроль має багатовіковий період розвитку. Розвиток контролю господарської діяльності пов'язаний з виникненням господарського обліку. Так у Стародавньому Єгипті в 3-2 тисячолітті до н. е. через кожні два роки проводилася інвентаризація рухомого і нерухомого майна. В Іудеї облік поєднувався з незалежним контролем. Про це у Біблії зберігся вислів царя Соломона щодо тих, хто постійно перебував у торгових відносинах: підраховуй і оцінюй, що даєш, і що отримуєш – запиши. Першими користувачами облікової інформації були рабовласники. Прагнучи, щоб управляючі їхнім майном забезпечували отримання якнайбільших доходів, не приховували їх і не розкрадали, власники, які їх наймали, призначали контролерів, які вислуховували звіти управляючих. На державному рівні створювалися спеціальні органи, які контролювали збір податків та державні витрати. Цей вид контролю набув особливого значення при виникненні капіталістичного способу виробництва. На цьому етапі він відокремлюється від виконавчої влади і приймає форму державного контролю. З подальшим розвитком капіталістичного способу виробництва зростає роль податкової системи держав. Для вирішення колізій між податковими органами та управляючими, які представляли інтереси власників, державного контролю було недостатньо, адже він захищав лише інтереси держави, і тому виникає потреба в незалежному контролі, який отримав назву аудит (від лат. Audit – слухати). Аудитором називали службовця, який вислуховув звіти посадових осіб. В той час вважалося, що усна форма звіту краще письмової, оскільки будь-який документ можна підробити, а сказати неправду, коли на тебе дивляться суворі очі аудитора неможливо.

Становлення аудиторської перевірки в сучасному розумінні цього поняття припадає на початок 19 ст. і пов'язане з найрозвиненішою країною того часу – Великобританією. В той час у Великобританії швидкими темпами почала розвиватися ринкова економіка. її розвиток супроводжувався масовим розоренням людей, які довірливо сприймали безвідповідальну рекламу, що обіцяла великі дивіденди і швидке збагачення. Тогочасні акціонерні товариства розорили велику кількість людей. А тому група передових бухгалтерів створила в Шотландії професійне об'єднання і поінформувала всіх зацікавлених осіб про те, що вона готова перевірити будь-який наданий їй фінансовий звіт. Після аудиторської перевірки ймовірність можливої омани зменшувалась. Підтвердження перевіряючого гарантувало якість даних, наведених у звіті. В 1862 році у Великобританії виходить серія законів про компанії, згідно з якими останні зобов'язані один раз протягом року запрошувати незалежного аудитора для перевірки і підтвердження звітності та звітування перед акціонерами. Аналогічні рішення щодо обов'язкового незалежного аудиту були прийняті у Франції (1867р.), США (1896 р.), Німеччині (1931 р.).

Могутнім поштовхом у розвитку аудиту стало розмежування функцій та інтересів між власниками і менеджерами. Для того, щоб запобігти зловживанням, приховуванню витрат і доходів, неправильному розподілу прибутків, навмисному їх присвоєнню найманими менеджерами, власник мусив вдаватися до перевірки фінансової звітності незалежним аудитором.

Традиційно аудит фінансової звітності здійснювався раз на рік по закінченню звітного періоду, тобто в першій половині року. Друга майже була вільною. І тому аудитори, як висококваліфіковані фахівці, виконували різні послуги для клієнтів: оцінка об'єктів при їх продажу, ліквідації, підготовка фінансової звітності тощо. Це був власне не аудит, а роботи, супутні йому. Подальший розвиток капіталістичного способу виробництва вимагав значних капіталовкладень. Це призвело до створення акціонерних компаній зі значним статутним капіталом. Результатом створення акціонерних компаній стало зіткнення інтересів акціонерів-власників з іншими контрагентами. Виникла спільність інтересів між власниками і майбутніми інвесторами, банками, біржами, постачальниками, покупцями тощо. Отже причинами становлення і подальшого розвитку аудиту були не тільки розмежування функцій і інтересів, але й їх спільність.

На території України у складі царської Росії вже в 1811 році існував державний контроль в особі державного контролера, який входив до Ради міністрів на правах міністра та губернських контрольних палат на місцях. Незалежна аудиторська діяльність не знайшла поширення. В радянські часи в Україні функціонував лише державний контроль, який здійснювало Міністерство державного контролю УРСР, а згодом Комітет народного контролю УРСР, а також відомчі органи контролю (контрольно-ревізійні управління міністерств і відомств). Нові умови господарювання, що формуються в Україні, зараз об'єктивно зумовили необхідність розвитку незалежного аудиту.