Журнал: “Економіка: проблеми теорії та практики”

Павлов О.І.

Одеський регіональний інститут державного управління

Національної академії державного управління

при Президентові України

СВІТОГЛЯДНІ ЗАСАДИ ВІДРОДЖЕННЯ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ УКРАЇНИ

Анотація

У статті розкрито значення наукового потенціалу світогляду у відродженні сільських територій, визначено його зміст у психологічному, виробничому, соціальному, природному, духовному та політико-управлінському вимірах.

Ключові слова: відродження, економічне зростання, світогляд, селянин, сільські території.

І. Вступ

Стан, у якому перебуває сучасне українське село ставить під сумнів його майбутнє як таке. У пострадянський період держава відсторонилася від розв’язання соціальних проблем сільських територій, для бізнесу інтерес представляють лише земельні ресурси, які використовуються з єдиною метою – отримання прибутку. Внаслідок цього на селі загострилася проблема мотивації селян до продуктивної праці, значно зросли бідність, внутрішня та зовнішня міграція, безробіття, поглиблюється демографічна криза, занепадає соціальна сфера, що веде до деградацї сільської поселенської мережі. Стурбованість викликає не тільки системна криза, що охопила село, а й неадекватність її сприйняття державою. Для цього достатньо звернути увагу на те, як визначено мету Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року:“… забезпечення життєдіяльності сільського господарства, його конкурентноспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринку, гарантування продовольчої безпеки країни, збереження селянства як носія української ідентичності, культури і духовності”[1, с. 9]. Тобто людина у цій програмі піпорядкована завданню забезпечення країни продовольством.

Галузева парадигма відродження села є домінуючою й у економічній літературі. Питання відродження сільського господарства досліджено М. Сахацьким [2], а сталого розвитку сільських територій В. Трегобчуком [3]. Критична оцінка сучасної аграрної політики України міститься у публікації О. Онищенка і В. Юрчишина [4]. Проте настав час визначення світогляду як однієї з базових засад пізнавальної парадигми розвитку сільських територій.

ІІ. Постановка завдання

Метою статті є визначення ролі світогляду у відродженні сільських територій, а до її завдань віднесено наступні:

– розкрити значення наукового потенціалу світогляду у відродженні сільських територій;

– визначити зміст світогляду у психологічному, виробничому, соціальному, природному, духовному та політико-управлінському вимірах.

ІІІ. Результати

Світогляд – це світо- і самосприйняття людини, в якому акумулюються сучасні наукові знання і духовні цінності, цілісне ставлення до життя, соціальний досвід попередніх поколінь. Значення світоглядних засад у розвитку сільських територій на сучасному етапі визначається необхідністю вироблення нової ідеології, спроможної змінити ставлення держави та суспільства до сільського господарства, села, селян, ставлення останніх до самих себе, покращити психологічний клімат на селі, подолати невпевненість сільського населення у своєму майбутньому, повернути йому довіру до влади.

Значний світоглядний потенціал для подолання комплексу минущості та меншовартості сільського буття має творча спадщина німецького філософа О. Шпенглера, який пов’язував занепад Європи з переходом культури у фазу цивілізації, а саме з зосередженням життя у місті, у той час як все інше в’яне: мешканець великого міста людина, абсолютно позбавлена традицій, людина фактів, сповнена глибокої огиди до селянина, зробила великий крок до неорганічного, до кінця. Дійти до кінця для соціуму, на думку О. Шпенглера, означало стати провінційним. Перша фаза цього занепаду – перемога міста над селом, друга – поразка культури від світового міста та її загибель з переходом до цивілізації внаслідок втрати ґрунтового духу селянства, створення штучних мегаполісів, що уособлюють перехід до нової історичної епохи. Суть цієї нової епохи у відриві людини від ландшафту, з яким була нерозривно пов’язана уся попередня історія людства. Вперше штучна зміна ландшафту розпочалась з розвитком землеробства. Тим самим селянин пустив коріння у той грунт, який він обробляв. Та й сама культура, подібно рослині, виростає зі свого материнського ландшафту. З розвитком міст людина починає відриватися від грунту. З появою світових столиць, які є ознакою зрілих цивілізацій, знецінюється провінція – материнський ландшафт культури. Усе перетворюється на провінцію – і село, і мале місто, і місто велике, за виключенням двох-трьох гігантських мегаполісів. На відміну від локальних цивілізацій, які змінюють одна одну, селянин – вічна людина, що передували культурі. Вона продовжує свій род з покоління до покоління завдяки її зв’язку з землею. Цей зв'язок не зникне до тих пір, поки вогнище, у благочесному сенсі цього слова, залишається дійсним, значущим центром сім’ї [5, с. 90, 91, 100, 102]. Отже, за О. Шпенглером селянин є одновічним персонажем історії за умови не втрати ним зв’язку з ландшафтом, заняттями на землі та виконанням дітородної функції.

Світогляд як психологічний феномен відбиває зміни, які відбуваються в суспільній свідомості. Ці зміни на сучасному етапі розвитку сільських територій характеризуються суспільними очікуваннями та сподіваннями на відродження сільського буття. Отже, перш за все, революційні зміни мають відбутися у людській свідомості. Насамперед, необхідно докорінно змінити свідомость кількох поколінь людей, сформовану в іншій системі цінностей. До них належить і більшість сучасних українських державних діячів та політиків. Саме їх занадто активні намагання раптово запровадити замість планування та адміністративних важелів ринкові механізми призвели до формування в суспільній свідомості “ринкового синдрому”.

Процес відродження має психологічний, природний, виробничий, духовний, соціальний та політико-управлінський виміри.

Відродити сільські території у психологічному відношенні означає повернути селянину віру у власні сили, спроможність до праці на землі.

Природний вимір зазначеного процесу лежить у площині трикутника – людина, природа, виробництво й пов’язаний з мінімізацією антропотехногенного навантаження на природне середовище. У процесі життєдіяльності, за висловом Е. Одум, людина становить єдине ціле з природою [6, с. 473]. Це дало підстави С. Злупку сформувати новий науковий напрям під назвою “екогомологія” або “природолюдинознавство”, у межах якого досліджується органічний розвиток людини і довкілля [7, с. 34]. Екогомологія є актуальною для аграрної сфери, оскільки тут має місце прямий зв’язок селянина з природними ресурсами.

Першочергової світоглядної переоцінки вимагають економічні процеси на селі та роль в них селянства. Пропонуємо здійснити це за допомогою організаційної науки О. Богданова, який свого часу запропонував при оцінці економічного розвитку не обмежуватися використанням традиційних термінів – “виробництво”, “конкуренція”, “ефективність”, а використати поняття, що застосовується у біології, а саме “пристосування”, у контексті якого економічні процеси є не що інше як адаптація людей та колективів до їх середовища – природного та соціального [8, с. 94,95]. Отже мова йде про організацію відродження сільських територій як системи, що складається з різних компонентів. Поки що селянин в цій системі розглядається не як суспільна цінність, а як рушій економічного зростання та гарант продовольчої безпеки держави.

Проблеми відродження аграрної галузі пояснюються відсутністю її певного устрою. Сьогодні більшість населення, зайнятого в сільському господарстві, працюють в особистих селянських господарствах (ОСГ), які представляють селянсько-споживчий та селянсько-товарний уклади. Відтак, володарі ОСГ зайняті виробництвом продукції переважно для власних потреб.

Володарі земельних паїв формально є власниками, але не відчувають себе господарями, отримуючи незначну плату за здачу земельних ділянок в оренду.

Головним суб’єктом господарювання на селі виступає селянин передпенсійного або пенсійного віку з низьким професійно-освітнім рівнем, у минулому колгоспник або робітник радгоспу, метою господарської діяльності якого є виробництво продукції переважно для себе. Мета бізнесового сектора сільської економіки полягає в отриманні прибутку, тому проблеми відродження сільських територій знаходяться поки що поза межами інтересів підприємців.

Економічне зростання аграрного виробництва в умовах глобалізації, крім концепції сталого розвитку, базується на принципах фізичної економії, розроблених С. Подолинським. Цей науковець наполягав на тому, що людська діяльність може бути економічно та екологічно виправданою, якщо вона запобігає ентропії живої енергії. Розвиваючи ідеї С. Подолинського, сучасний український економіст М. Руденко дав власну формалізовану модифікацію капіталу:

де капітал, енергія прогресу, кількість ентропії. Посилаючись на неї, він відкрив нові пропорції умовної одиниці обсягу продукції, вирощеної протягом року: 2/5 (у вигляді соломи та трави) – для годування тварин (1/5), для удобрення землі органікою (1/5) та 3/5 (у вигляді зерна) – для споживання самими виробниками цієї продукції (1/5), робітниками промисловості (1/5) й задоволення потреб держави (1/5) [9, с. 495–496]. Це свідчить про необхідність дотримання балансу між рослинництвом та тваринництвом, сільським господарством та промисловістю, виробництвом та природним середовищем.

Вирішальну роль у зміні ставлення до праці на землі відіграє духовність людини. О. Солженіцин у своїй відомій публіцистичній праці зазначав, що земля містить у собі не тільки господарське значення, але й моральне [10, с. 5]. Саме втрата потягу до землі є великою загрозою для духовності селянина. Останнім часом відбулася саме втрата інтересу селянина до праці на землі. Ситуація не змінилася на краще й після отримання селянами права на земельну частку (пай). Свідченням цьому є зростання міграції сільського населення.

Інший аспект духовності селянина пов’язаний з його культурно-освітнім рівнем та здатністю до збагачення культурно-історичної спадщини. З занепадом соціальної інфраструктури та деградацією поселенської мережі втрачається функція сільських територій зі збереження культурного генофонду нації, зникає активний компонент духовної культури, руйнується уклад селянського способу життя, підриваються моральні основи здорового способу життя. До сільського побуту проникають такі соціальні недуги, як наркоманія, ВІЛ-інфекція / СНІД. У значної частини молоді сформувалася психологічна настанова на негативне ставлення до проживання на селі і до аграрної праці. У її формуванні активну участь беруть батьки. За даними К. Якуби, лише 13,2% з них не проти того, щоб діти успадкували їхню професію [11, с. 64].

Соціальне відродження села, полягає у подоланні бідності на основі створення умов для продуктивної зайнятості населення та поліпшення соціальної інфраструктури сільських територій.

У політико-управлінському вимірі мета відродження сільських територій полягає у перетворенні селянина з об’єкта на суб’єкт управлінської діяльності. Але на заваді цьому стоять певні перешкоди. Територіальні громади сіл поки що не виступають як єдине ціле через відсутність дієвих механізмів, які б інтегрували сфери виробництва, обслуговування, дозвілля та політичної діяльності.

IV. Висновки

Таким чином, світоглядний компонент виступає як фермент, за допомогою котрого здійснюється справжня свідома розумова діяльність суб’єктів суспільно-політичних перетворень. Відродження сільських територій передбачає усвідомлення селянами своїх економічних інтересів і розуміння шляхів та засобів їх задоволення через висхідний розвиток аграрного виробництва. Не применшуючи ролі відродження сільського господарства у визначенні подальшої долі села і селянства, ми тим не менш вважаємо, що потрібно вести мову про відродження сільських територій загалом і селянина як їх системоутворювального елементу зокрема. Для цього необхідно поміняти психологію, оскільки сільська громадськість за інерцією налаштована, як і раніше, виключно на допомогу держави, сподіваючись на віддачу боргів селу. Отже стратегічний напрям зміни світоглядної парадигми лежить у площині взаємовідносин селянина та держави.

До перспективних наукових розвідок у зазначеному напрямі слід віднести дослідження взаємозв’язків між селянством, державою та суспільством.

Література:

1. Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 р./ Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19 верес. 2007 р. // Офіц. вісн. України. – 2007. – № 7. – С. 7– 46.

2. Сахацький М.П. Проблеми відродження сільського господарства / Сахацький М.П. – К.: ІАЕ, 2000. – 304 с.

3. Трегобчук В.М. Актуальні проблеми розвитку сільських територій / Трегобчук В.М. // Соціально-економічні проблеми розвитку українського села і сільських територій [ матеріали Сьомих річних зборів Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників], (Київ, 9-10 лист. 2005 р.); редкол. П.Т., Саблук та ін. – К.: ННК “АІЕ”, 2005. – С. 69–76.

4. Онищенко О. Сільське господарство, село і селянство України у дзеркалі пострадянської аграрної політики / Онищенко О., Юрчишин В. // Економіка України. – 2006. – № 1 (530). – С. 4–13.

5. Шпенглер О. Закат Европы: В 2 т. – Т. 2 / Шпенглер О.: [пер. с нем. И. И. Маханькова] – М.: Абрис-пресс, 2003. – 624 с.

6. Odum E.P. Podstawy ekologii. / Odum E.P. – Warszawa, 1982. – 532 р.

7. Злупко С. Екогомологія – новий науковий напрям сучасності (причини і умови формування) / Злупко С. // Регіон. економіка. – 2004. – № 3. – С. 33–44.

8. Богданов А.А. Тектология: (Всеобщая организационная наука) / Богданов А.А. В 2-х кн. Кн. 1 / Редкол. Л.И. Абалкин (отв. ред.) и др.; [отд-ние экономики АН СССР. Ин-т экономики АН СССР ] – М.: Экономика, 1989. – 304 с. – (Экон. наследие).

9. Руденко М. Енергія прогресу: нариси фізичної економії / Руденко М. – К.: Молодь, 1998. – 546 с.

10. Солженицын А.И. Как нам обустроить Россию? Посильные соображения / Солженицын А.И. // Литератур. газ.: Спец. вып. – 1990. – 18 сент. – С. 1–16.

11. Якуба К.І. Сільська жінка і розвиток соціальної сфери в сільській мережі / Якуба К.І. // Економіка АПК. – 2005. – № 11 (133). – С. 62–68.

Адреса автора: Павлов Олександр Іванович

65062, м. Одеса

провулок Полуничний 31, кв. 63

тел 8 (0482) 34 – 28 – 66

моб. 8 095 53 10 474

електронна пошта: pavlovodessa@mail.ru