Богатчук С.С.

доцент кафедри історії України і філософії

Вінницького державного аграрного університету.

Боротьба залізничників України в революції 1905-1907 рр.

Революційний рух у зв'язку з січневими подіями 1905 р. в Петербурзі охопив всю Україну. Одночасно активізувався і рух серед залізничників.

В січні 1905 р. робітники усіх залізниць Росії вимагали: заснування бібліотек; перегляду статуту пенсійних кас; збільшення заробітної плати службовцям і робітникам; урівняти жінок в правах з чоловіками; встановити для службовців 6-годинний робочий день, для робітників – 8-годинний робочий день; покращення медичного обслуговування; скасування штрафів; залишити на службі тих, хто брав участь у страйках, не переслідуючи їх [1].

В умовах загального революційного піднесення адміністрація багатьох залізниць погодилася переглянути деякі вимоги.

В січні 1905 р. страйкували залізничники Харкова, Катеринослава, Олександрівська. Лише 25-29 січня у Харкові страйкувало понад 3 тис. робітників паровозобудівного заводу [2].

В лютому 1905 р. кількість страйків і страйкарів значно зросла. Понад 11 страйків відбулось у Харкові, Києві, Крюковому посаді, Олександрівську та інших містах. Страйкуючими висувалися переважно економічні вимоги.

В травні 1905 р. поширюється профспілковий рух серед залізничників України. Були засновані профспілки залізничників Південно-Західних і Курсько-Харківсько-Севастопольської залізниць.

Новоутворені спілки надавали допомогу безробітним залізничникам у вигляді безпроцентних позик, організовували юридичну допомогу тощо. Переважно вони намагалися використовувати переговори з адміністрацією дороги, третейські суди тощо.

З поширенням соціал-демократії в країні вимоги професійних спілок залізничників набувають політичного характеру.

Залізничники взяли найактивнішу участь у жовтневому страйку 1905 р. У ці дні страйк робітників у великих промислових центрах злився з виступами залізничників у всеросійському масштабі. У багатьох місцях (у Катеринославі, Києві, Одесі, Миколаєві, Полтаві тощо) залізничники виступали як організатори загального страйку. Центральне бюро Всеросійської залізничної спілки закликало робітників провести 7 жовтня 1905 р. всеросійський страйк, висунувши вимоги як економічного, так і політичного характеру. На Україні першими зупинили роботу залізничники Полтави, Єлисаветграда, Сімферополя, Катеринослава, Києва, Сум та Миколаєва. В Харкові 10 жовтня почали страйкувати робітники та службовці Курсько-Харківсько-Севастопольської та Харківсько-Миколаївської залізниць. Війська почали розстрілювати народ [3].

11 жовтня до Всеросійського страйку приєдналися робітники й службовці Поліських залізниць, що спричинило припиненню руху поїздів [4].

У загальноросійській боротьбі прийняли участь й залізничники Подільського краю. Так, під час Грудневого збройного повстання в Москві відбувся загальний політичний страйк залізничників Козятина, Жмеринки, Проскурова та інших міст [5]. З перших днів страйку Жмеринка була оголошена на військовому стані. Залізничники вимагали встановлення 8-годинного робочого дня, державного страхування, безплатного навчання дітей, збільшення зарплати. Страйк залізничників Поділля був жорстоко придушений військовими [6].

Після поразки революції 1905-1907 рр. царський уряд намагався контролювати залізниці. Уроки грудневих подій 1905 р. на залізницях впродовж тривалого часу змушували владу тримати каральний апарат у стані бойової готовності.

Головний комітет (до його складу входили представники Військового міністерства, МШС і Корпусу жандармів) подав комітетам з охорони доріг деякі рекомендації. Так, було визнано необхідним мати на великих станціях у постійній готовності допоміжний поїзд або декілька класних опалюваних вагонів з резервним паровозом на чолі для швидкого пересування військових команд як у межах станцій, та і по лінії доріг [7].

Деяких офіцерів залізничної жандармської поліції було притягнуто в 1906 р. до кримінальної відповідальності за «злочинну бездіяльність» (їм, зокрема, ставилось у вину те, що вони «допустили» виникнення організацій Залізничної спілки). Після придушення першої російської революції, коли на залізницях було досягнуто «спокою», продовжували діяти і Особливі комітети при управліннях доріг, і Головний комітет по охороні залізниць. Останнім була прийнята і оприлюднена у журналі № 13 від 11 лютого 1908 р. «Інструкція начальнику залізничного летючого загону» [8].

Такі дії з боку царизму призвели до зниження робітничого руху залізничників в після революції 1905-1907 рр.

Література:

1. Очерки по истории железнодорожных забастовок в России. – М., 1906. – С.12.

2. Хроника революционного рабочего движения на Украине (1900-1917). Справочник. – К., 1987. –С.52.

3. Очерки по истории железнодорожных забастовок в России.- С.37.

4. Михайлюк А.Г. Рабочее движение на Волыне в 1905 г. – С.142.

5. Баженов Л.В. Революційні події 1905-1907 рр. на Поділлі// Тези ІІІ Вінницької обл. історико-краєзнавчої конференції. – Вінниця, 1985. – С.75.

6. Революція 1905-1907 рр. на Україні .Збірник док. і мат. – К., 1949. –С.254.

7. Ярмиш О.Н. Каральний апарат самодержавства в Україні в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Монографія. – Харків, 2001. – С.274.

8. Там само. – С.276.