Чемирисов В.В., Малий М.Ю., Демчук В.М., Зеленько М.В., Шаля Ю.В., Войтович І.М.

Дніпропетровська державна медична академія, ОАО «Ардан»

Специфіка експертизи життєдіяльності

у онкологічних хворих

Онкологічна патологія продовжує залишатися одній з провідних причин виходу на первинну інвалідність страждаючих нею хворих. До теперішнього часу етіологія ракової хвороби залишається невиясненою, а патогенез неясним. Складність медико-соціальної експертизи онкологічних хворих обумовлена багатьма причинами, найважливішими з яких є важкість ранньої діагностики злоякісних новоутворень, специфіка і характер перебігу захворювання (швидко прогресуюче зростання з проростанням і руйнуванням навколишніх тканин, метастазування і рецидивування пухлини, недостатня ефективність радикального лікування, морфо-функциональными порушеннями різного ступеню вираженості що виникають в результаті радикального лікування.

Особливість перебігу ракової хвороби полягає в здатності первинної пухлини до метастазування і рецидивування, часто, у віддалені терміни після закінчення радикального лікування, з одного боку, і в тому, що, з іншого боку, зниження життєдіяльності онкологічного хворого відбувається як за рахунок змін викликаних власне злоякісною пухлиною, так і за рахунок наслідків радикального лікування.

Є істотні відмінності в клініко-експертному підході у онкологічних хворих і хворих, які страждають іншими соматичними захворюваннями. МСЕК повинна, перш за все, прогнозувати подальший перебіг онкологічної патології і, на базі прогнозу, вирішувати питання не тільки про об'єм соціальної допомоги у зв'язку з морфо-функциональными порушеннями, що є у пацієнта, але і складати індивідуальну програму реабілітації онкологічних хворих, що перенесли радикальне лікування з врахуванням прогнозу та індівідуальних особливостей онкологічного хворого.

До радикальних способів лікування раки відносяться хірургічний метод, особливістю якого є видалення пухлини з реґіонарними шляхами лімфовідтікання і лімфовузлами, радіологічний (близькофокусна рентгентерапія, телегамматерапія, імплантація радіоджерел, ін.), хіміотерапія (у якості самостійного метода застосовується, рідко, переважно при онкозахворюваннях крові). Показано, що максимальний ефект дають комбіноване або комплексне їх застосування.

На основі результатів лікування складена класифікація хворих по клінічних групах: 1 клінічна група – хворі з підозрою на злоякісну пухлину, 2 клінічна група – хворі що потребують тривалого спец.лікування, 3 клінічна група – вилікувані хворі, 4 клінічна група – інкурабельні (у термінальній стадії) хворі. Клінічні групи можуть мінятися залежно від перебігу пухлинного процесу, на відміну від стадії захворювання, яка залишається незмінній з моменту виявлення пухлині.

Провідними критеріями інвалідності в перший рік після радикального лікування є характеристика пухлинного процесу (стадія, тип росту, гістологічна будова, локалізація пухлини), радикальність лікування, власні особливості організму. Після закінчення 3-х років після проведеного радикального лікування превалюючими критеріями при оцінці стану життєдіяльності для хворих без ознак бластоматозного зростання стають ступінь вираженості морфо-функциональных порушень.

Підставою для встановлення першої групи інвалідності є наявність запущеного пухлинного процесу (4 клінічна група ) при віддалених метастазах, що візуально виявляються, прогресуючих. 1 група інвалідності встановлюється також хворим 3 клінічних групи з морфо-функциональными порушеннями що виникли в результаті радикального лікування, які ведуть за собою потребу у сторонньому постійному догляді, хворим 2 клінічних групи, що продовжує радикальне лікування, якщо в результаті перших планових етапів лікування наступив стан, при якому хворі потребують постійної сторонньої допомоги і догляду.

Підставою для встановлення другої групи інвалідності є різко виражене обмеження життєдіяльності, обумовлене захворюванням, що приводить до значної соціальної дезадаптації і встановлюється хворим 2 клінічних групи, які продовжує радикальне лікування (радио-, поліхіміотерапію); хворим 3 клінічної групи, які перенесли радикальне лікування у разі наявності ускладнень хірургічного або комбінованого лікування, комплексного лікування при неповному розвитку механізмів компенсації, які вимагають для завершення лікування тривалого часу

III група інвалідності встановлюється хворим 3 клінічних групи за наявності помірних морфо-функциональных порушень. Потрібно враховувати те, що рецидивування і метастазування відбуваються значно частіше, в перший рік після оперативного лікування, а радикальні методи лікування раку супроводжуються як тимчасовими так і постійними ускладненнями, що значно обмежують життєдіяльність, то всім хворим з 3 клінічною групою після радикального лікування можна рекомендувати II групу інвалідності на 1 рік, за винятком хворих тих, що потребують постійного, стороннього догляду.

При складанні індивідуальної програми інвалідності треба враховувати те, що комплексна реабілітація повинна проводиться всім без виключення онкологічним хворим незалежно від клінічної групи. При цьому особам 1 і 2 клінічних груп основну увагу слід приділяти питанням медичної реабілітації (радикальному та відновному лікуванню), пацієнтам 3 клінічної групи акцент треба робити на соціально-побутову і професійну реабілітацію, а особам, які входять до 4 клінічної вжити заходів до полегшення страждання хворих.