Педагогические науки/ 4. Стратегические направления реформирования системы образования.

Шуляк І.В.

Коледж Сумського національного аграрного університету, Україна

Поняття „технологія кредитно-модульного навчання”.

Одним із приоритетних завдань у галузі державної політики України стосовно освіти сьогодні є її інтеграція до Європейського простору вищої освіти. З цією метою Україна здійснює комплекс заходів щодо її організаційного приєднання до Болонського процесу. Одним із важливих напрямів розвитку вищої освіти в нашій державі є підвищення її якості. Забезпечення нової якості освіти викликано природнім суспільним розвитком, ускладненням соціальних зв’язків і систем комунікацій, створенням нових технологій, появою нових знань. Нова якість освіти неможлива без творчого самовизначення, самовдосконалення, саморозвитку педагогів, їх професіоналізації і входження в інноваційний режим роботи[4, с.7].

Педагогічна інноватика передбачає постійний пошук і впровадження нових перспективних технологій навчання і виховання, які забезпечують формування творчої, мобільної, соціально адаптованої, високопрофесійної особистості, чому сприятиме розповсюдження кредитно-модульної системи організації навчального процесу. Її впровадження пов’язано і із зміною цілей та завдань, що постали перед сучасною освітою в інформаційному суспільстві, де поступово на зміну традиційній системі навчання приходить особистісно-орієнтована, а традиційні методи замінюються інноваційними, які передбачають зміщення акцентів у навчальній діяльності, її спрямування на різнобічний розвиток студентів за рахунок зменшення долі репродуктивної діяльності, врахування їх індивідуальних особливостей та здібностей тощо[3].

Вивчаючи поняття „технології кредитно-модульного навчання”, необхідно звернутися до змісту таких понять, як «технологія», «педагогічна технологія», «освітня технологія».

Поняття «освітня технологія» є новим утворенням у педагогічній науці, але, попри свою новизну, вона має генетичне коріння. Так, основою цього поняття є слово «технологія», що походить від грецького techne - мистецтво, майстерність, і logos - наука, закон. Тобто «технологія» (дослівно) - це наука про майстерність. Визначене поняття було характерним для виробничого процесу.

Щодо «технології» в педагогіці найперше зауважимо, що необхідно розрізняти сутність і її фіксацію в понятті. Сутність завжди передує визначенню, тому ще грецька школа мала «технологію» спартанського виховання, але тільки в ХІХ ст. було вжито поняття (форму), близьку до сучасної термінології. А педагогіка - наука суто технологічна, і вона має вчити всіх педагогів усіх рівнів освіти тому, як краще працювати, щоб досягти найвищого результату[5].

В 50-60-ті роки в США та Великій Британії з'являється термін «педагогічна технологія». На відміну від поняття «технологія в освіті», що відповідав поняттю «технічні засоби навчання», під «педагогічною технологією» почали розуміти «сукупність засобів і методів педагогічного процесу». С. Сіоулінґ (США) розглядає педагогічну технологію як «цілісний процес визначення мети, постійне оновлення навчальних планів і програм, тестування альтернативних стратегій та навчального матеріалу, оцінювання педагогічних систем у цілому й встановлення мети навчання заново, як тільки з'явиться нова інформація про ефективність педагогічних систем»[5].

Сьогодні цей напрям у педагогічний науці виступає пріоритетом майже для всіх країн світу.

Під кредитно-модульною технологією звичайно розуміється специфічний засіб організації навчального процесу, в якому підготовка студентів здійснюється на основі послідовного засвоєння знань, способів дії, практичних умінь, які є необхідними для виконання професійної діяльності, накопичення яких здійснюється поетапно за допомогою розподілу змісту учбового матеріалу за окремими, завершеними за змістом модулями. Її основними функціями є сприяння мобільності студентів і викладачів та чітке визначення обсягів проведеної студентом роботи з урахуванням усіх видів навчальної на наукової діяльності.

Модулі розглядаються як певний об’єм учбової інформації, необхідний для виконання будь-якої професійної діяльності, тобто конструюються як системи навчальних елементів, об’єднаних ознакою відповідності визначеному об’єкту професійної діяльності. Останній розуміється як деякий обсяг навчальної інформації, що має самостійну логічну структуру і зміст і що дозволяє оперувати цією інформацією в процесі розумової діяльності студента. Створення ж системи кредитів має полегшити порівняння закінчених курсів і сприяти максимальному розширенню мобільності студентів. Під кредитом розуміється умовна мінімальна одиниця виміру навчального навантаження студента при вивченні якоїсь складової навчальної програми чи окремої дисципліни, виконаної студентом під час навчання. Сума кредитів відображає кількість роботи, якої вимагає кожен елемент навчального плану і включає не лише лекції, практичну і семінарську роботу, а й самостійну роботу, всі види практики та інші види діяльності студента, тобто відображує його повне навантаження[3].

Модульний підхід, базуючись на відносно автономних порціях адаптованого навчального змісту дає змогу більш самостійно або зовсім самостійно працювати із запропонованою індивідуальною програмою, яка утримує цільовий план дій, з банком інформації і включає методичне керівництво процесом досягнення поставлених дидактичних цілей. Він передбачає застосування сукупності засобів, методів та прийомів, які допомагають розширити та модернізувати знання, уміння і навички в залежності від своїх індивідуальних можливостей.

У сучасних дослідженнях (А.М. Алексюк, І.М.Богданова, О.А. Дубасенюк, А.В. Фурман, та ін.) [1;2;6] кредитно-модульне навчання представлено як альтернатива нинішній лекційно-семінарській системі, бо має сприяти вирішенню проблем щодо їх якісного впливу на зміст, методи та організаційні форми навчання, що створюють умови для удосконалення процесу підготовки майбутнього фахівця у галузі освіти за рахунок планування процесу навчання, програмування діяльності викладача і студента, забезпечення максимальної організованості і в результаті – досягнення необхідного результату; відтворення процесу навчання і його результатів на основі блочної побудови навчальних курсів; перенесення акценту в навчанні з викладання на спрямоване засвоєння знань, визначення структури і змісту навчально-пізнавальної діяльності того, хто навчається; структуралізації змісту навчання, яка обумовлює його гнучкість, тобто можливість оновлення відповідно до замовлення суспільства та вимог практики.

Однією з умов розв’язання цієї низки проблем і впровадження кредитно-модульної системи навчання є проектування кредитно-модульної системи на різних рівнях організації навчального процесу та створення науково-методичного забезпечення.

Література

1. Алексюк А. Проблема модульних технологій навчання у вищій школі. //Матеріали Всеукраїнської конф. „Наукові засади реформування вищої освіти в Україні”. – К. – 1994. – с. 176-179.

2. Богданова І. Модульний підхід до професійно-педагогічної підготовки вчителя: Монографія. – Одеса.: Маяк. – 1998, 14 с.

3. Княжева І. Кредитно-модульна технологія в підготовці майбутніх педагогів. - http://www.tspu.edu.ua/php.

4. Кравченко С, Шиманський В. Кредитно-модульна система організації навчального процесу як засіб підвищення якості вищої освіти. // Наука і методика: Збірник науково-методичних праць. / Кол. авт. – К.: „Аграрна освіта”. – 2004. – Вип.. 2, с.7 – 12.

5. Сизоненко Г. Концептуальні засади освітніх технологій. - osvita-ua.net.

6. Фурман А. Модульно-розвивальне навчання – система педагогічних інновацій. //Педагогіка і психологія. – 1995. - № 3, с. 96-107.