Педагогические науки/3.Методические основы воспитательного процесса

Бісік С. Г., Іваненко Ю.В.

Коледж Сумського національного аграрного університету, Україна

Визначальна фігура у виховному процесі – педагог!

Професію педагога називають вічною. Вона – одна з найдавніших професій. Адже саме через спеціально організовану педагогічну діяльність відбувається становлення громадянина як особистості і фахівця, зміцнюється інтелектуальний та духовний потенціал нації. Необхідність передачі нагромадженого виробничого, соціального і духовного суспільного досвіду новим поколінням, підготовка цих поколінь до життя і праці привела до того, що навчання і виховання дуже рано виділились в самостійну суспільну функцію. Діяльність педагога за суспільними функціями, вимогами до професійно значимих особистісних якостей, за складністю психологічної напруженості та емоційного навантаження близька до діяльності артиста, вченого, письменника. Але професію педагога з ряду інших виділяють насамперед за способом мислення її представників, підвищеному почуттю обов’язку і відповідальності.

Педагогічна діяльність обов’язково передбачає педагога і того, кого він вчить, виховує, розвиває. Педагогічна діяльність не може бути діяльністю тільки “для себе”. Її сутність – в переході діяльності “для себе” в діяльність “для іншого”, “для інших”. У цій діяльності поєднується самореалізація педагога і його цілеспрямована участь у зміні студента (рівня навченості, вихованості, розвитку, освіченості).

Основний зміст педагогічної професії складають взаємовідносини з людьми. Діяльність представників інших професій типу “людина – людина” також вимагає взаємодії з людьми, але у педагогічній діяльності це пов’язано з тим, щоб найкращим чином зрозуміти, задовольнити запити студента, допомогти йому у становленні його особистості. Педагогічна діяльність спочатку й до кінця є процесом взаємодії людей. Це посилює роль особистісних взаємин у педагогічному процесі і підкреслює важливість моральних аспектів.

Особливість навчання і виховання як діяльності з соціального управління полягає в тому, що вона має ніби подвійний предмет праці. З однієї сторони, головний її зміст складають взаємостосунки з людьми, з іншої – професії цього типу завжди вимагають від людини спеціальних знань, умінь і навичок у певній галузі. Тому педагогічна професія вимагає подвійної підготовки – людинознавчої і спеціальної.

Своєрідність педагогічної професії полягає і в тому, що вона за своєю природою має гуманістичний, колективний і творчий характер.

Гуманістична функція пов’язана з розвитком особистості вихованця, його творчої індивідуальності. Її головне завдання – виявити, розкрити й розвинути все цінне у людині, а не сформувати звичку до послуху, смиренності.

У педагогічній професії дуже важко вичленити внесок кожного педагога, сім’ї та інших джерел впливу у якісне перетворення суб’єкта діяльності – вихованці. Результат виховання залежить від єдності зусиль педагогічного колективу, психологічного клімату у ньому, тобто настрою його членів, їх працездатності, психічного і фізичного самопочуття.

Творчий характер педагогічної професії є її найважливішою особливістю. Рівень творчості діяльності педагога відображає ступінь використання ним своїх можливостей для досягнення поставлених цілей. Творчий педагог уміє приймати оригінальні рішення, використовує новаторські форми і методи роботи і тим самим досконало виконує свої професійні функції. Творчість педагога проявляється не тільки при нестандартному, оригінальному вирішенні педагогічної задачі, а й при вирішенні завдань спілкування з учнями, їх батьками, колегами по роботі.

Ще однією важливою характеристикою діяльності педагога є його мовна культура. Мова – найважливіший засіб спілкування викладача зі студентами, головний інструмент педагогічної праці. Важливі показники мовної культури педагога – змістовність, логічність, точність, ясність, стислість, простота, емоційна виразність, яскравість, образність, барвистість мовлення, правильна літературна вимова, вільне, невимушене оперування словом, фонетична виразність, інтонаційна різноманітність, чітка дикція, правильне використання логічних наголосів та психологічних пауз; взаємовідповідність між змістом і тоном, між словами, жестами та мімікою.

Домінантні якості педагога:

1. Гуманність – любов до дітей, вміння поважати їхню людську гідність, потреба і здатність надавати кваліфіковану педагогічну допомогу в їхньому особистісному розвитку. Найбільш важлива якість, яка повинна бути притаманна педагогу – любов до дітей.

За словами В.О.Сухомлинського „Педагог без любові до дитини – це все одно, що співак без голосу, музикант без слуху, живописець без відчуття кольору”.

Йдеться про мудру, добру й вимогливу любов, що вчить жити. Працю справжнього педагога живить віра в людину. Він повинен бути оптимістом, глибоко вірити в силу й можливості дітей, бачити на сам перед усе краще, що їм притаманне, “проектувати хороше” (А.Макаренко).

2. Педагог має підходити до кожної дитини з оптимістичною налаштованістю, навіть, якщо ризикує помилитися. Водночас він не повинен ідеалізувати їх позитивних рис, ігноруючи їх недоліки. Завдання педагога – “не загубити” жодної дитини, дати кожній можливість розкрити все краще, закладене природою, сім’єю, школою. Для цього педагог повинен цікавитись кожним студентом як особистістю, важливо бачити в дітях типове і особливе та використовувати систематично індивідуальне навчання.

3. Педагог має пам’ятати, що до кожного студента треба виявляти чуйність, щирість, не виділяти надмірною увагою обдарованих і не принижувати моралізаторством слабших. Правильно організована робота допоможе кожному студенту відчути себе здібним, потрібним, цікавим для викладача і своїх товаришів. Саме це – надійний стимул подальшої навчальної роботи студентів із захопленням, з відчуттям власної гідності.

4. Нинішній стан освіти в Україні показує, що одним із його обов’язкових чинників має бути відповідальне ставлення педагога до своїх професійних обов’язків.

Педагог не повинен приховувати задоволення від своєї роботи, від спілкування зі студентами – він радіє маленьким перемогам, своїм і своїх вихованців

„Учитель подібний до садівника і хірурга одночасно. До хірурга – тому, що повинен видаляти з душі неправильні переконання, що склалися. До садівника – тому, що повинен садити дивні квіти людяності. Людина, що вибрала цю святу посаду, зобов’язана сама себе звіряти з вищими критеріями: тут вже неприпустимі слабості, які прощаються звичайним людям, адже вчитель – це не тільки професія, це і покликання. Ще краще сказати – служіння” (Альберт Лихачов).