Педагогічні науки/2. Проблеми підготовки спеціалістів

Асистент викладача Богданов Р.І.

Бердянський державний педагогічний університет, Україна

Екологічна освіта у вищих навчальних закладах.

З точки зору всесвітніх вчених та українських вчених взагалі, екологічна освіта є системою впливу на свідомість людини чи соціуму з метою формування суспільно значущих розумних екологічних потреб. Тоді як взаємозв’язок екологічної освіти і виховання визначено як «нерозривні частини осягнення знань, традицій, досвіду єдиного цілого, що ґрунтуються на принципі безперервності, супроводжуючи людину протягом усього її активного життя».

Водночас, як вказує Д. Кавтарадзе, сучасна екологічна освіта залишається пронизаною духом прагматизму: вона спрямована переважно на охорону надр, ґрунтів, вод, але не на природу! Саме у зв’язку із цим звучать заклики "повернутися до природи" у сенсі відчуттів, враження, розуміння нерозділеності з нею - це виховне завдання більше важке, чим розробка теоретичних програм [1].

Аналізуючи погляди учених: Білик, Дробноход, Кисельов, Крисачекнко, Лук’янова, Пустовіт, Пустовіт, Титаренко, Шмалєй, Філіпчук, Хесле й ін., щодо тенденцій розвитку теорії й практики екологічної освіти ми бачимо, що найбільш характерними на сучасному етапі розвитку екологічної освіти є такі:

1) підвищення ролі екологічної освіти у розв’язанні сучасних екологічних проблем, а також у цілісному процесі формування особистості нового тисячоріччя;

2) посилення ролі міжнародної співпраці в сфері екологічної освіти і виховання;

3) забезпечення єдності навчання, виховної роботи, суспільно-корисної діяльності молоді щодо збереження навколишнього середовища;

4) уведення у зміст професійної підготовки курсів екологічного спрямування;

5) посилення ціннісних аспектів змісту екологічної освіти;

6) екологізація навчального змісту предметів гуманітарного й природничо-наукового циклів;

7) використання в процесі екологічної освіти елементів системного підходу, методів моделювання й історизму;

8) диференціація й індивідуалізація еколого-виховних впливів на особистість;

9) впровадження в практику нових форм екологічної освіти учнів (міжпредметні уроки, рольові й сюжетні ігри, прийоми імітації й ігрового моделювання, учнівські конференції, експедиції з дослідження рідного краю, рольові практикуми).

Екологічна освіта у вищих навчальних закладах має специфічні особливості, які на нашу думку, можна викласти у такий спосіб:

1. Можливості екологічної освіти та виховання студентів значно ширше, ніж у середній загальноосвітньої школи, оскільки:

– переважна більшість молоді вступає до вищого навчального закладу вже з певним обсягом екологічних знань, набутих у школі. Вона має певний життєвий досвід, переконання, здатність усвідомлювати та узагальнювати як власне ставлення до навколишнього середовища, так і поведінку інших людей,

– розвиток пізнавальних якостей, у тому числі і в екологічній освіті, обумовлюється необхідністю набувати спеціальність;

– професійна спрямованість екологічних знань, умінь і навичок є головним стимулом мотиваційної сфери студента для якісного оволодіння ними відповідно до вимог сьогодення.

2. Екологічна освіта має профільне спрямування її обсяг залежить від рівня акредитації навчального закладу, майбутньої спеціалізації та напряму подальшої професійної діяльності. Загальний обсяг екологічної інформації є більш різноманітним і має прикладний характер.

3. Встановлено зв’язок теорії й практики, єдність навчання та продуктивної праці, які на кожному етапі навчання поглиблюються. Й саме у вищі школі виникають підстави для реалізації положення Концепції екологічної освіти щодо покликання екологічної освіти «формувати в молодої людини не тільки уявлення про фізичні і біологічні компоненти довкілля, але й сприяти усвідомленню та оцінці існуючих проблем у природі і суспільстві» [2].

4. Гуманістичне спрямування, якого екологічна освіта набуває у вищій школі внаслідок інтенсивної диференціації та інтеграції навчальних дисциплін. Воно виявляється в пошуку цінностей, спрямуванні на якнайповніше забезпечення студентів екологічними знаннями.

Більшість досліджень у царині екологічної освіти і виховання присвячено проблемі формування екологічної культури різних вікових груп (Н.Єфіменко, І.Костицька, Л.Лук’янова, В.Маршицька, О.Пруцакова, Н.Пустовіт, С. Совгіра, Г.Тарасенко та ін.). Особливостям цього процесу у студентів вищих навчальних закладів також присвячено низку напрацювань. Важливі висновки знаходимо у дослідженні Г.Тарасенко. Так ціннісне ставлення до природи, на думку ученої, формується в межах екологічної культури, яка включає в себе: професійну екологічну грамотність (знання, уміння, навички), культуру екологічного передбачення, культуру поведінки та праці в природі, культуру споживання природи. Всі ці чинники екологічної культури неодмінно спираються на ціннісні орієнтації [3]. Саме тому у вищому педагогічному закладі повинен культивуватися не абстрактний престиж знань, а престиж особистості, престиж професії педагога, престиж високої екологічної культури людини.

Литература:

1. Кавтарадзе Д. Н. Природа: от охраны — к заботе? // Знание — сила. — 1990.

2. Концепція екологічної освіти України // Інформаційний збірник міністерства освіти і науки України. – К., 2002. – №9. – С. 50-61.;

3. Тарасенко Г.С. Екологічна естетика в системі професійної підготовки вчителя. Монографія. – Вінниця: РВВ ВАТ «Віноблдрукарня», 1997.–112 с., с.45.