Філософія/5.Філософія релігії

Аспірантка, Цепковська К. В.

Східноукраїнський національний університет імені В.Даля

ЗМІСТ САКРАЛЬНОГО

В поданій статті аналізуються різноманітні підходи до означення змісту поняття сакрального, його доступні для дослідження визначення. В процесі виявлення фундаментальних аспектів сакрального зібрано ґрунтовний матеріал з різних джерел, що становлять науковий здобуток щодо поданої проблематики.

Визначення змісту поняття сакрального, складність його розуміння, становить наріжний камінь у дослідженні релігійних феноменів. При дослідженні сакрального по всяк час з’являються терени із складністю його розуміння. Тож, ті фундаментальні ознаки, що визначають поняття сакрального, становить задачу нашої роботи.

Метою даного дослідження виступає виведення поняття про сакральне. Загальні завдання даної статі: аналіз існуючих визначень сакрального; виявлення релевантних ознак поняття сакрального; сформування поняття про сакральне.

Досліджуючи сакральне, більшість вчених відносять цей феномен до сфери вірувань, але не завжди називають його єдиним чи визначальним. Так, сакральне виступає багаторівневим поняттям та найважливішою світоглядною категорією. В ньому виділяються сфери буття та стану сущого, що сприймаються свідомістю як принципово відмінні від побутової дійсності та виключно цінні. В багатьох мовах такий смисл закладений першочергово в семантиці слова «сакральне». Доцільним є й посилання до його етимології

( лат. sacer, древньоєврейське gadosh – пов’язане із значенням відокремленості, недоторканості, прихованості. Слов’янське Swet виходить до індо – європейського k’wen і набуває значення збільшуватися, набухати, у більш конкретному культурному прояві «сакральне» позначає «наповнення благодатною нелюдською силою.

В архаїчні часи сакральне проявлялось через сферу міфології та табу, а розвиваючись у віруваннях – постало найважливішою категорією розвинених релігій. Сакральне проявляється у різних релігійних течіях як Бог, Абсолют, Буття, як дещо потойбічне, трансцендентне, як Гранична Реальність, як деяка таємна сила, що зумовлює природу кожної людини та світу та осмислює собою значення дій людини у світі.

Представляючи собою «божественний прояв» сакральне відносять до сфери релігійних феноменів. Але найчастіше воно розуміється у декількох аспектах: як дещо, що становить предмет безпосередньо у спостереженні світу або як значення фізичних явищ й предметів у світі: «Сакральне припускає наділення людей, предметів, речей особливим змістом, що розпізнається залежно від релігійно – культурного контексту»[6;с.7]. Так, тлумачення про сакральне як феномена відносяться до компетенції феноменології релігії, загальною ознакою якої є протиставлення сакрального мирському. Витоки такого протиставлення знаходять своє підгрунтя з самого устрою світу, зі структури буття: світ вміщує у себе матеріальне та нематеріальне (духовне, ірраціональне). Шведський лютеранський теолог Н.Зедерблом (1866-1931) на основах вивчення релігії зробив наступне зауваження, щодо місця сакрального у релігійних віруваннях: «Святість (сакральне) є визначальне слово в релігії. Так «Святість» і «зв’язаність» формують найважливіші ознаки релігії». Для Зедерблома поняття сакрального та божественного є синонімічними і з його точки зору головною властивістю релігії є «дійсне сприйняття божественного, а так, запліднення свідомості священним». З маніфестації сакрального як головного релігійного феномену послідовно ми підходимо до розглядання надприродної божественної сутності сакрального.

Сакральне виявляє себе як надприродне, божественне явище. Адже у випадку прояву сакрального завжди має місце священне дійство. Воно проявляється як надприродне, незалежно від того чи то є давній язичний розпис на стелі чи прояв вищого значення, як втілення Бога у Сині. Сакральне найчастіше подається як, «відмінне від мирського, відділене від нього за для релігійної мети, присвячене Богу, вшановане». Споріднено із попереднім висловом виказується антиномія поняття: «Сакральне (лат.sacrum – священний предмет, священний обряд, таїнство, містерія) - смисл розкривається по відношенню до мирського». Онтологічність категорії сакрального та його відмінність по відношенню до «тваринного» світу проявлено у наступних тлумаченнях: «Сакральне – святе, священне, найважливіша світоглядна категорія, що виділяє області буття та стани сущого, що сприймаються свідомістю як принципово відмінні від побутової реальності та виключно цінні». Так, поняття сакрального розуміється й як спроможне виявити загальні та універсальні особливості розуміння початку буття, що мають місце у різноманітних духовних вченнях, культових практиках та багатостолітніх традиціях [1, с.21-22]. Надприродність сакрального простежується й далі: «Сакральне - це те, що неможна кривдити і неможна руйнувати. Воно окреслюється до визначення сфери явлень, предметів, людей, що відносяться до божественного, релігійного, пов’язаних із ним на відміну від мирського, профаного». Вислів Р.Отто підкреслює та уточнює значення нереальності сакрального: «…сакральне виступає як не проста Інша реальність, але й реальність Абсолютна, вічна, й по відношенню до «тваринного» світу є первинною». Сакральне визначається як зверх дійсність й у вченні Павла Флоренського. Аналізуючи поняття сакрального (святості) автор перш за все вказує на його «зверх – світовість»: «…коли Бог у Старому завіті називається Святим, то це позначає, що мова йде про його «зверхсвітовість», про його трансцендентність по відношенню до світу…». В понятті сакрального виявляється існування реальності іншого порядку[11;с.145]. «Святість (сакральне) відчужена по відношенню до світу гріховного та заперечує його. Сакральне подається тут як конкретний позитивний зміст[11;с.146]. Це ствердження виходить з того, що природа сакрального є божественною та онтологічно затверджена в Божестві. Нарешті, сакральне є не лише явище іншого світу - Божественного, воно є незаперечним ствердженням «світової реальності через її освячення»[11;с.146]. Виходячи зі слів о.Павла Флоренського, постає положення про те, що сакральне в своїй дії виступає «перетворювальною силою». Воно здатне перетворити не тільки людину, а й світ в цілому. Внаслідок, виказаного нам необхідно звернути увагу на дієвість сакрального у світі.

Сакральне визначається як перетворююча сила, «жива сила», яка визначає його дієвість. Важливим за для дослідження поняття з цієї позиції є тлумачення М.Еліаде, що розкриває внутрішню динаміку поняття, визначає його як живу енергію. На думку М.Еліаде, сакральне – це дійсність в її досконалості, це одночасно й могутність та дієвість, і джерело життя, і родючість. Це тлумачення може бути важливим й для виявлення «досвіду пізнання» сакрального. Патрік Труссон як і Еліаде визначає категорію сакрального через його енергійний прояв: «Сакральне проявляється як безпосереднє почуття, жива енергія, що виливає в Я своєрідну могутню духовну енергію; сакральне під собою розуміється як деяка дія, що породжує потребу у культовому акті або шануванні священного. Ця шана передбачає собою перебудову життєвого простору згідно священному». Ідея «мана» у вченні про сакральне Р.Маррета виказує сакральне, як інстинктивне відчуття чудодійної сили, могутності, що являє собою надприродне.

Внутрішнє відчуття сакрального як надприродної чудодійної сили виказує людині буття Бога. Внаслідок останнього сакральне постає проміжковою ланкою між людиною та Богом. Так, головна функція сакрального виявляється саме у виявленні грані між природнім та надприроднім, між Буттям та Нічим тощо. Через те, надзвичайно важливим є визначення сакрального як зв'язку між Богом та людиною, між людиною та світом. Тож, «священне – це те, завдяки чому людина звертається до Бога та будує з Ним систему відношень ( тобто релігію або культ)». Сакральне – це також і те, що поєднує людину і світ. «Сакральне – це те, що уособлює світовий порядок (Роже Каюа). За висловом Леві – Бриля: «Сакральне, за своєю суттю, співвідносне. Воно пов’язує небо та землю, людство та богів, явне та невидиме, природне та надприродне у просторі присутності, яка перевершує, але не знищує те, що їх поділяє. «Сакральне виявляє себе як деяка глобальна містерія, що основана на близьких відношеннях між світом та людиною» (Ален де Бенуа). Сакральне - надприродна сила, сутнісне ядро: «Для віруючих сакральне виступає як сутнісне ядро життя, що трансформує їх поведінку». П. Рекер говорить, що «…на рівні символів сакральне – це є альфа архаїки та омега телеології. Це є альфа джерела смислу перед суб’єктом, до «Я», та омега джерела смислу поперед суб’єкта, що виступає у якості мети і саме цими альфою та омегою суб’єкт не володіє».

Сакральне визначається і як таємниче. Надприродність сакрального визначає його для людини як табу та цілком заборонене. Саме сакральне пов’язують із значенням відокремленості, недоторканості, прихованості. «Сакральне (від лат.- «посвячене богам», «священне», «заборонене», «прокляте»). Лаконічно визначає зазначену ознаку сакрального Г.Любарський: «Сакральне – пов’язане зі світом людини але заборонене для неї. Наприклад, у вченні Р.Маррета, сакральне виражене через поняття «табу» і «мана». Так, прояв сакрального як табу, виражає в ньому дещо незбагненне та жахливе. У такому вираженні сакрального проявляється ідея про те, що при взаємодії із ним, потрібно знати правила, за якими ця взаємодія повинна здійснюватися. Несподівану ознаку віднайшло сакральне і у розгортанні його змісту як систему заборон, що має позитивні та негативні функції; також сакральне – це предмет шани, почуття шани [3,с.289-303]. «Сакральне – священне, заповітне; про слова, мову - це те, що має магічний смисл, та звучить як заклинання» (Вікіпедія). Таємничість сакрального прямо пов’язана із думкою про нього, як про цінність. Сакральне носить явну аксіологічну ознаку і виявляє себе у світі людства як вища цінність: «Сакральне (від лат.sacrum – священне) – все те, що відноситься до культу, шануванню та особливо цінним ідеалам. Сакральне – це сакраментальне, освячене, святе, заповітне». Півоваров Д.В. говорить про аксіологію сакрального наступне: «Сакральне – це те, що прийняте як святиня і підлягає безумовному та тремтливому шануванню та охороняється з особливою ретельністю всіма можливими засобами». Р.Отто говорить про цінність сакрального наступне: «Його буття вище будь-якого існування, воно над особистісне та виступає як вища цінність».

Р.Отто іде далі й розкриває нові грані сакрального через такі наступні ознаки як: самобутність, самодостатність і цільність. Р.Отто виділяє сакральне як «…повністю Інше; воно духовне, бездоганне, самодостатнє, вічне, трансцендентне та надчуттєве. Воно єдине, цілісне, неподільне. Тут, головною характеристикою сакрального є те, що воно є незалежним та самобутнім, що зумовлює неможливість будь-якого впливу чи маніпулювання ним з боку людини.

Висновки. Аналіз існуючих тлумачення поняття сакрального, дав спробу виділити релевантні ознаки поняття, серед яких нами виділено: надприродність, самобутність, цінність, таємничість, дієвість. На наш погляд, сакральне потрібно визначити як онтологічний феномен, що розмежовує сфери буття і сущого та виявляє себе у просторі людського буття як абсолютна містерія.

Виявивши релевантні ознаки сакрального, потрібно зазначити загальну складність його дослідження . Перш за все, це зумовлено відношенням сакрального до сфери онтологічних феноменів. До того ж, сакральне не існує у чистому вигляді. Воно злито із мирським, сплетено у сплетене. Воно діє у світі людства, перетворює його та перетворюється саме, трансформується. Через те, дослідження поняття сакрального мають своїм грунтом не лише сферу трансцендентного, а й культурного, соціального. З цієї позиції, сакральне визначають і як «…поняття, що існує для зовнішнього суспільства і як деякий історико – соціальний феномен, що характеризує ступінь розвитку суспільства, його систему цінностей, мистецтво, літературу. З цього визначення виявляється велика значущість феномену сакрального для наукових пошуків. При вивчені сакральних для людини об’єктів наука дізнається про всі сторони її життя. І як бачимо з останнього, сфера пошуків сакрального є невичерпною.

Література:

1. Аринин Е.И. Религиоведение: академический курс лекций. В 2ч. Ч.2/ Е.И.Аринин;Владим. ун - т. – Владимир: Изд – во Владим.гос.ун – та, 2005. – 116с. С.21-22.

2. Доусон К.Г. Религия и культура / Пер.с англ.., вступ.ст., коммент.: Кожурин К.Я. – СПб.: Алетейя, 2000. – 281с. – (Миф, религия, культура).

3. Дюргейм Е. Первісні форми релігійного життя: Тотемна система в Австралії / Пер.з фр.Г.Філіпчука та Зої Борисюк. –К.: 2002. – 424 с.

4. Забияко А.П. Сакральное как категория феноменологии религии М.Элиаде// «Религиоведение». - №3, 2002.

5. Зёдерблом Н. Становление веры в Бога. В кн.: Мистика. Религия. Наука. Классики мирового религиоведения. Антология. Москва, Канон+ при ОИ "Реабилитация", 1998.

6. Ильченко В.И., Шелюто В.М. Феномен сакрального в историко – культурном пространстве. – Киев: АО «ИТН», 2002. – 235 и 14 ил.

7. Каюа Р. Людина та сакральне. Пер.з фр. – К.: «Ваклер», 2003. -256с.

8. Любарский Г. Слова двух культур//Социальная реальность. - №3. -2007.

9. Маретт Р. Формула табу-мана как минимум определения религии. В кн.: Мистика. Религия. Наука. Классики мирового религиоведения. Антология. Москва, Канон+ при ОИ "Реабилитация", 1998.

10. Мирча Элиаде. Священное и мирское /Пер.с фр., предисл. и коммент. Н.К.Грабовского. – М.: Изд-во МГУ, 1994. – 144с.

11. Осипов А.И. Путь разума в поисках истины. – М.: Издание Сретенского монастыря, 2002. – 180с.

12. Пивоваров Д.В. Философия религии: курс лекций. Ч1., Лекция 9. – РУДН, 2003.