Боровик О.В

Буковинська державна фінансова академія

НАЦІОНАЛЬНІ ТА МІЖНАРОДНІ АСПЕКТИ ОХОРОНИ ТОРГОВЕЛЬНИХ МАРОК

Світова економіка розвивається в напрямку збільшення обсягів виробництва і розширення асортименту товарів та послуг. Збільшується і кількість самих виробників, оскільки в світові економічні процеси активно залучаються різноманітні країни, в тому числі і Україна. Споживачу все важче стає визначитися з кращим для себе товаром. Тому виробники для виокремлення продукції використовують різноманітні засоби індивідуалізації.

До таких засобів індивідуалізації теорія і практика права інтелектуальної власності відносить торгові марки (Trademark), знаки обслуговування, зазначення походження товарів, фірмові (комерційні) найменування.

Закон України "Про захист прав на знаки для товарів та послуг” використовує для позначення торгових марок, знаків обслуговування, логотипів, брендів єдиний нормативно-правовий термін – "знак для товарів та послуг"[4].

Для надання правової охорони за цим законом товарний знак повинен мати дистинктивні або розрізняльні можливості, бути відмітним серед інших знаків, не суперечити принципам гуманності та моралі

Ознаки, які є основою для визнання компетентними органами знаку відомим, встановлюються національним законодавством країн-учасниць. Наприклад, у законі Ленхема США у параграфі 43 (В) (1) передбачається, що власник відомого знаку має право з урахуванням принципів справедливості і на таких умовах, які суд визнає доцільними, вимагати судової заборони на використання іншою особою знаку, якщо його використання почнеться після того, як знак стане відомим, чи якщо використання спричинить послаблення розрізняльної здатності знаку.

Головним проблемним моментом є неоднозначність правового співіснування двох груп узаконених Україною понять, а саме «знак» чи «марка», «товарний» чи «торговельний» [5].

У більшості країн законодавство про товарні знаки і конкурентну діяльність передбачає посилену правову охорону відомих і, зокрема, загальновідомих знаків. Режим посиленої правової охорони загальновідомих знаків базується на нормах міжнародного і національного законодавства. В першу чергу мається на увазі Паризька конвенція з охорони промислової власності, в яку поняття “загальновідомого знаку” було введено у 1925 р. на Гаагській конференції: стаття 6 проголошує правову охорону загальновідомих знаків. Відповідно до цієї норми, реєстрація товарного знаку може бути відхилена чи визнана недійсною, чи, за умови наявності необхідних правових підстав, використання такого товарного знаку може бути заборонене.[4]

Проаналізувавши законодавство у галузі охорони знаків деяких країн (“Trade Mark Act” Великобританії, закон “Про реформу законодавства про товарні знаки” Німеччини ) можна зробити висновок, що законодавці цих країн утримуються від чіткої диференціації між товарним знаком і знаком обслуговування.

А от у законі Ленхема США товарний знак і знак обслуговування не є єдиним об’єктом правової охорони і мають окремі дефініції: товарний знак – це знак, який відрізняє товари і корпоративні імена одних осіб від інших; знак обслуговування – це знак, який використовується в торгівлі для відрізнення послуг одних осіб від послуг інших. Таку ж позицію зайняв і польський законодавець [5].

Відсутність правового регулювання загальновідомих знаків на національному рівні призводить не лише до правових суперечок, але до чисельних актів недобросовісної конкуренції, серед них – спекуляція знаками, неправомірне використання чужих позначень. Всі ці проблеми гостро стоять перед Україною сьогодні. Цьому сприяє низка причин, і основними серед них є такі: ототожнення на законодавчому рівні двох окремих об’єктів промислової власності – товарного знаку і знаку обслуговування, колізія норм національного законодавства і принципу telle quelle Паризької конвенції.

Відсутність визначення загальновідомого знаку в законі і відсутність методичних рекомендацій для визнання знаку загальновідомим на території України є суттєвою прогалиною вітчизняного законодавства. Проте не можна сказати, що правова база для охорони загальновідомих знаків взагалі відсутня в Україні, адже конвенційне положення про охорону загальновідомих знаків в країнах-учасницях Паризького Союзу повинно враховуватися експертами уповноваженого державного органу на підставі закону “Про дію міжнародних договорів на території України” і закону “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, ст. 3 якого передбачає, що якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені в законодавстві України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Література

1. Горбин Ю, Маришева Т.”Чи завжди докази заявника слугують на його користь” // Інтелектуальна власність. - 2008. -N9

2. Солощук М. Право інтелектуальної власності на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг // Інтелектуальна власність. -2008. -N7. -С.48-57

3. Шевелева Т. Проблеми правової охорони нетрадиційних торговельних марок: дослідження ВОІВ // Інтелектуальна власність. -2007.-N 12.-C. 6-15.

4. Захист торгових марок - http://www.yur-gazeta.com/article/1591/

5. Деякі аспекти охорони прав на знаки для товарів та послуг в ЄС
та законодавство України у цій сфері - http://kojarskiy.com.ua/glavnaja_ru.html

6. Знаки для товарів та послуг: правові аспекти сучасного ринку інтелектуальної власності в Україні - www.consultants.kiev.ua/article