Брушнівська І.П

Буковинська державна фінансова академія

Проблеми винахідництва в Україні

Нові технологічні рішення — це джерело для оновлення життєвих сил суспільства. Якщо немає такого джерела, суспільство не розвивається. Рушійною силою цього процесу є творча особистість та сприятлива інфраструктура, яка створюється навколо неї. Якщо це не забезпечується в суспільстві, то маємо спотворені форми сучасного життя у всіх сферах: освіті, культурі, медицині, науці тощо. Творчій людині дуже непросто. Все нове завжди суперечить загально прийнятному і традиційному, тому винахіднику нелегко знайти втілення своєму творінню. Крім того, часто творчі (і не тільки) здобутки винахідника викликають у людей заздрість, яка консолідує їх разом перед незрозумілим креативом, і перемога над винахідником, за таких умов, стає справою часу. У цивілізованих державах допомогу і підтримку творчій людині надають важелі у вигляді пільг на кредити, на сплату податку і, взагалі, творча праця достойно оцінюється суспільством. У наших же умовах без підтримки він перетворюється на ізгоя з ознаками невдахи.

У чому проблеми українського винахідника? Чому йому так важко знайти інвестора? Це проблеми не тільки винахідника, а й нашої держави в цілому, яка весь час декларує про своє прагнення стати передовою, спираючись на сучасні новітні технології. Такі проблеми дійсно існують і саме причини їхньої невирішеності перебувають у площині взаємовідносин між винахідниками, підприємцями та державою.

Дослідженнями проблемних питань у сфері винахідництва займається багато науковців, зокрема О. Слободянюк, В. Соловйов, П. Цибульов, І. Абдуліна,В. Березанська, Л. Работягова В. Будянський.

Перш за все нашим винахідникам бракує елементарних знань сучасних законів. Раніше винахідник самостійно виконував тільки опис винаходу. Все інше (пошук аналогів і прототипу, складання формули винаходу, збір і оформлення супровідних документів, дотримання строків відповідей на запити експертизи тощо) винахідникові допомагали робити або робили за нього патентознавці, які працювали на всіх підприємствах. Допомога, зазвичай, була безкоштовною та сприймалася винахідниками як належне. У радянські часи винахідникові в принципі не потрібно було знати ніяких правил, інструкцій і законів. Про нього піклувалася держава, в особі Госкомизобретений, одним із основних завдань якого був розвиток винахідництва як одного з «найважливіших факторів, що сприяють прискоренню науково-технічного прогресу, створенню принципово нової техніки, що перевершує за своїми параметрами кращі світові досягнення».

Друга проблема – це відсутність організацій, які сприяють винахідницькій діяльності. У світі дуже мало компаній, які займалися б пошуком та збиранням усіх перспективних винаходів, що з'являються, і впроваджували б їх у виробництво. Можна навіть сказати — їх майже немає. Звичайно, у багатьох компаніях, особливо великих, є спеціальні підрозділи, що займаються пошуками тих або інших нововведень. Але їхня сфера пошуку дуже вузька і не виходить за рамки їхньої виробничої сфери. Тому єдиний шанс винахідника — знайти собі інвестора для реалізації проекту, тобто їздити на виставки, рекламуватися, бігати на заводи і фабрики і переконувати в перспективності свого винаходу, або використовувати фірми-посередники.

Третя проблема — це страх винахідника, що в нього ідею вкрадуть. Загалом, цей страх обгрунтований, боятися потрібно, коли твої ідеї не захищені охоронним документом.

Також винахідники в нашій країні й країнах колишнього Союзу мають унікальний менталітет, що докорінно відрізняється від менталітету їхніх колег на Заході. Цей радянський менталітет дуже заважає більшості винахідників впроваджувати свої ідеї.

Винахідництво — це особиста справа винахідника, суспільство та держава із своїми важелями — можуть бути тільки помічниками, тому він всі проблеми повинен вирішувати самостійно або спільно із своїми колегами — винахідниками, об'єднавшись у громадську організацію. Україні потрібна дієва та впливова громадська організація. Перш за все така організація має зібрати людей творчих, ініціативних та небайдужих, які б створили у ній атмосферу доброзичливості, завдяки чому така організація стала б своєрідним реабілітаційним центром для винахідників. Останнім часом у державі відбувається багато обговорень щодо переходу нашого суспільства на інноваційну модель розвитку. Якщо у нашій державі відбудуться такі перетворення, то винахідницька діяльність займе ключові позиції. З огляду на це і громадська організація винахідників і раціоналізаторів якісно покращиться у нових економічних умовах. Відійдуть у минуле колишні функціонери, а на їх місцях з'являться молоді енергійні люди з відповідною освітою, які дотримуватимуться принципів захисту інтересів новатора.

Література

1. Закон України „Про охорону прав на винаходи та корисні моделі” // Відомості Верховної Ради. – 1994, № 7. – С. 32.

2. Л. Работягова Правова охорона винаходів і корисних моделей в Україні та зарубіжних країнах // Інтелектуальна власність. – 2006, № 8. – С.23-28.

3. В. Березанська Винахідник та інноваційна діяльність // Інтелектуальна власність. – 2007, № 8. – С.38-41.

4. Л. Глухівський Державна таємниця та охорона прав на винаходи // Інтелектуальна власність. – 2005, № 9. – С.20-22.

5. В. Будянський, І. Коваль Питання захисту прав на об’єкти промислової власності // Інтелектуальна власність. – 2007, № 9. – С.55-59.

6. О. Слободянюк, В. Соловйов, П. Цибульов Що думають фахівці про винахідництво та раціоналізацію в Україні? // Інтелектуальна власність. – 2007, № 8. – С.33-37.

7. І. Абдуліна Місце і роль новатора в суспільстві // Інтелектуальна власність. – 2007, № 8. – С.22-26.