Мачуська Ірина Борисівна
старший викладач кафедри цивільного та трудового права Київського
національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана
т. 8-(044)-402-18-04
м. Київ – 03134, Пр-т акад. Корольова, б. 18, кв. 10
Секція “Право”, підсекція №7 “Екологічне, земельне і аграрне право”
Земля, як базис будь-якої
економіко-фінансової системи, була і залишається основним джерелом отримання
природних ресурсів.
Досліджуючи напрями земельної реформи, аспекти управління
земельними ресурсами України правомірно і необхідно розглядати її в історичному
аспекті загальної проблематики, аналізуючи
мотиви, цілі, досягнуті результати, а також і прорахунки подібних глобальних
трансформацій протягом принаймні останніх 500 років.
Історія розвитку земельних відносин, у контексті
управління земельними ресурсами України має багатовікову історію, починаючи з
епохи неоліта, де закладались підвалини цього інституту до чітко визначених
державою земельних відносин сьогодення.
Розвиток інституту управління земельними ресурсами, пов’язаний з багатьма
аспектами, в першу чергу с працею людини, яка наполегливо крок за кроком
переходила від привласнюючих форм використання природних ресурсів до розуміння необхідності системного
освоєння та управління земельними
ресурсами та їх правового регулювання.
О. Субтельний охарактеризував Україну, як територію
розташовану на південно-східному пограниччі Європи та на порозі Азії як:
“земля, що лежить скраю”[1]. За земельною територією
Україна є найбільшою (після європейською частини Росії) країною Європи, а за якісним складом грунтів та
біопродуктивністю угідь - однією з найбагатших держав світу [2]. Величезна
територія, сприятливі для заняттям сільським господарством кліматичні умови,
земельний фонд, який відрізняється
великим різновидом родючих грунтів (близько 650 видів) [3], стали
причиною виникнення на території
України ранніх цивілізації Європи приблизно 1,5 млн. років
тому. На думку М.Вавилова, виняткові умови для землеробства
склалися лише в кількох куточках світу [4].
Автори “Історії Українського селянства”, зазначають, що територія України,
як і Європи загалом, не входила до
перших осередків формування відтворювальної економіки [5]. Науковці датують виникнення перших землеробських общин і землеробства на
Україні у межиріччі Бугу та Дністра на
рубежі V і VІ тисячоліть до н.е. (доба неоліту) [6], [7]. Цей висновок є абсолютно логічним
тому, що в періоди палеоліту і
мезоліту, які передували епохи неоліту
можна охарактеризувати холодними кліматичними умовами, відсутністю певних місць
розташування поселень, привласнюючою формою господарювання, знарядь праці та
певних вмінь і навичок які б сприяли розвитку землеробства, повною залежністю
людини від природних ресурсів які її оточували. Слід погодитись з думкою
Горланчука В.В. в тому, що період палеоліту характеризувався тим, що земля була
швидше просторовою базою розміщення людей, а ніж засобом виробництва в
сьогоднішньому розумінні цього слова [8].
Що стосується періоду мезоліту, охарактеризувати його
можна наступним чином: первісна людина використовувало ті ресурси які давала її
природа (збиральництво, рибальство), використовувала примітивні знаряддя
виробництва. К. Маркс і Ф. Єнгельс
вказували два основних ступеня розвитку історії людства: “...дикость преимущественного
присвоения готовых продуктов; искусственно созданные продукты служат главным
образом вспомагательными орудиями производства. Варварство – период ввведения
скотоводства и земледелия, период овладения
методами увеличения производства продуктов природы с помощью
человеческой деятельности» [9].
Розглядаючи історію розвитку земельних відносин та
управління земельними ресурсами в Україні слід звернути особливу увагу на найвідомішу культуру єпохи неоліту, періоду, який дістав назву
“неолітичної революції” [10], яка війшла в історію як “трипільська культура”,
найменування якої походить від с. Трипілля на Київщині, існування якої нараховує близько 2,5 тис. років, (друга половини IV до II тис.
до н.є.) [11]. Слід зазначити, що бурхливий розвиток трипільської культури ще раз підтверджує
характерні для неоліту докорінні зміни людської цивілізації.
В той же час
Залізняк Л.Л. стверджує, трипільська культура виникла на початку V
тис. до н.е. в Румунському Прикарпатті
на основі балканської неолітичної культури Боян, поступово просуваючись протягом 1000 років з Північного Прикарпаття
у північно східному напряму до Молдови і Правобережної України [12],
науковці вважають її найбільш видатною і розвинутою землеробською культурою [13]. Її населення поступово освоїло майже всю
Правобережну лісостепову Україну, доживши в окремих регіонах до доби ранньої
бронзи [14]. На етапі неоліту
людство переходить до осілого життя від привласнюючи форм господарювання до
відтворювального господарства, чому сприяють кліматичні умови. Формується
територіальна община і батьківські роди [15]. Особливість розвитку
трипільської культури, пов’язано в першу чергу з землеробством, яке мале на той час великі досягнення (ячмінь, жито, пшеницю,
просо, вирощували садово-городні культури), важливим кроком у розвитку
землеробства було застосувався дерев’яного плуга та
використання мідь. Досить розвинена була система обміну [16].
Круц В.А., зазначає, що найбільшою загадкою трипільської культури були
поселення-гіганти, які концентрувалися в Буго-Дніпровському межиріччі.
Найбільші з них займали площу 450 га й налічувало більше 2,5 тис. садиб
(с.Тальянка на Черкащині) [17], однак такого розвитку трипільські села-гіганти
досягли протягом певного часу. Як
стверджує Бібиков С.Н., розвиток трипільської культури пройшов декілька етапів
(Докукутень І; ІІ – Триппольє А1) [18]: ранній період – площа
поселень 1 га, виключенням вважається поселення с. Гура-Каменка площа 30 га;
середнє поселення – площа дорівнює 3-4 га, іноді 10-40 га; для пізнього періоду
характерні поселення-гіганти від 200-400 га [19], хоча на думку Думитреску Г.К.
на території Правобережної України поселення-гіганти з’явилися вже у
сформованому вигляді [20]. Незважаючи на величезні території, села-гіганти
нічим не відрізнялися від поселень меншої площі [21], попри доволі великі
досягнення в землеробстві мали екстенсивну економіку і розвивалася за рахунок
освоєння нових земель, що спонукало людей через певні проміжки часу 70-80 років
переселятись і інші міста. Однак,
незважаючи на певні недоліки розвитку трипільської культури не можна не
зазначити величезний внесок, який залишило
її існуванні на території України.
Немає сумнівів, що в періоди палеоліту та мезоліту первісна людина не мала поняття управління земельними ресурсами як такого, визначення їх поселень було визначено наближенням річок, дикорослих рослин, які вони могли використовувати, лісу, гір, які б захищали їх від негоди.
Періоду неоліту привніс в
розвиток людства багато суттєвих змін, які стосувались: знарядь праці, розвиток
землеробства, скотарства, особливість розміщення сільських поселень. Особливо слід підкреслити значення
трипільської культури, особливо для розвитку землеробства на Україні. Варто
погодитись з думкою Лановика Б.Д.[16], в тому, що трипільську культуру можна по праву вважати
праосновою українського народу, господарськи здобутки якої ставлять поруч із
шумерською, мікенською культурами.
Можна стверджувати, що в період існування
трипільської культури спостерігались початкові форми управління земельними
ресурсами, яка спостерігалась у вигляді впорядкованого вибору земельних ділянок
для землеробства з м’якими грунтами та долинах річок, розміщення великих
сільських поселень з чітким плануванням. Однак, не можна стверджувати, що
управління земельними ресурсами в період неоліту (час існування трипільської
культури) існувала як “система”. Протилежну точку зору розглядає Горланчук
В.В., на думку якого “система” управління земельними ресурсами передбачала
вибір земельних ділянок для будівництва житла, або так званих селищ вздовж малих річок. Особливістю управління земельними ресурсами автор вважає факт вибору кращих за родючістю
грунтів з метою вирощування сільськогосподарських культур [9]. Слід звернути увагу на той факт, що
“система” управління земельними ресурсами повинна мати певний апарат
управління, який ще не спостерігається в період неоліту, а тільки починає
формуватись. Варто погодитись з думкою Киричук В. і Тимцуник В., які вважають [15], що
основною формою організації суспільного життя первіснообщинного ладу
трипільської культури є самоуправління – для якого характерно відсутність
професійного апарату управління, тобто спеціальної групи людей.
Враховуючи викладене, видається можливим зробити
такі висновки:
1) В періоди палеоліту та
мезоліту первісна людина не мала поняття управління земельними ресурсами; 2) Період трипільської культури привніс в розвиток людства суттєві зміни,
зокрема, вдосконалення знарядь праці, розвиток землеробства, скотарства,
особливість розміщення сільських поселень; 3) В період існування трипільської
культури спостерігались первинні форми управління земельними ресурсами.
Література:
1.
Субтельний Орест Україна: історія / Пер. з англ.. Ю.І. Шевчука; Вст ст. С.В.
Кульчицького. – 3-те вид., перероб. і доп. – К.: 1993. - С.21.
2. Хачатуров Т.С.
Экономика природопользования /Под ред. Т.С. Хачатурова. – М.: Изд-во МГУ, 1991.
– С.237.
3. А.О.Бабіч “Світові земельні, продовольчі і кормові ресурси”. - К.,
Видавництво “Аграрна наука”. – 1996. – С.91.
4. Шнирельман В.А. Происхождение скотоводства. – М., 1980 – С.15.
5. Авторський колектив: Блануца А.В., Бунятян К.П., Ващук Д. П. та ін. Історія Українського селянства. Нариси в 2-х томах. – Т.1. – К., Видавництво “Наукова думка”, 2006. – С.11.
6.
Субтельній Орест Україна: Історія / Пер. з англ.. Ю.І. Шевчука; Вст ст. С.В.
Кульчицького. – 3-те вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1993. – С.25.
7. Мороз Олена Омелянівна Аграрні реформи в
Україні: теорія, історія еволюція парадигми. Монографія. – Вінниця: УНІВЕРСУМ –
Вінниця, 2003. – С. 59-60.
8. Горланчук В.В., В’юн В.Г., Песчанська І.М., Сохніч Ф.Я. та ін.
Управління земельними ресурсами: Підручник / За ред д.е.н., проф. Горланчука
В.В., 2- ге вид., випр. і переробл. – Львів: “Магнолія плюс”; видавець СПД ФО
Піча В.М., 2006. – С.326.
9. Маркс К., Энгельс Ф. Соч. 2-е изд. Т. 21, С.33.
10. История
крестьянства в СССР с древних времен до Великой Октябрьской Социалистической
революции в 5 томах, Т.1. Предпосылки становления крестьянства
рабовладельческих и раннефеодальных обществ (VІтыс. до
н.э. - І тыс.н.э.1998.) – С. 29.
11. Пасек Т.С. Периодизация трипольських поселений. – М., 1949. – 245 с.;
Энеолит СССР. – М., 1982. – С.165-252.
12. Залізняк Л.Л. Первісна історія України: Навч. посібник. – К.: Вища
школа, 1999. – С. 88.
13. Археологія УРСР, Київ. 1971. Т.1, С. 149-210; Археология СССР. Энеолит
СССР. М., 1982. С.166-252.
14. Археология Украинской ССР. – В 3-х тт. – Т.1 – К., 1985- C.
189-263; Давня історія України. – В 3-х
тт.. – Т.1. – 1997- C.234-260.
15. Киричук В.В. Тимцуник В.І Історія державного управління в Україні, К.:
Видавництво УАДУ, 2001. - С.7.
16. Лановик
Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Економічна історія
України і світу.-К.:Вікар, 2004 - С.204.
17. Круц
В.А., Корзин-Пиотровский А.Г., Рыжов С.Н. Трипольское поселение-гигант
Тальянки. Исследования 2001 г. – К.,2001. – 109 с..; Круц В.О. До проблеми поселень-гігантів трипільської культури в Буго-Дніпровському
межиріччі // Трипільські поселення-гіганти. – К., 2003. – С.71-73.
18.
Бібиков С.Н. Ранене трипольское поселение Лука-Врублевецкая на Днестре // МИА. 1953.№ 38.
С.278; 279.
19. История крестьянства в
СССР с древних времен до Великой Октябрьской Социалистической революции в 5
томах, Т.1. Предпосылки становления крестьянства рабовладельческих и
раннефеодальных обществ (VІтыс. до н.э. - І тыс.н.э.1998.) – С.
97.
20.
Думитреску Г.К. К
проблеме происхождения докукутенской культуры // Материалы и исследования по
археологии юго-запада СССР и РНР. Кишинев, 1960. С. 41.
21. Блануца А. В., Бунятян К. П., Ващук Д.
П. та ін. Історія Українського селянства. Нариси в 2-х томах. – Т.1. – К., видавництво “Наукова думка”,
2006. – 631 с.