Науковий керівник Пілігрім А.С.

Травкіна М.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

Проблема звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки

На теперішній час одним із проблемних та не вирішених остаточно є питання звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок від самочинно збудованого нерухомого майна.

Питання набуття прав на земельні ділянки, самочинного будівництва об’єктів нерухомості і набуття права власності на нього, регулюється нормами Земельним кодексом України («ЗК України») та Цивільного кодексу України («ЦК України»).

Іноді самовільне зайняття земельних ділянок плутають із користуванням земельними ділянками без правовстановлюючих документів.

Згідно приписів ст. 1 Закону України „Про державний контроль за використанням та охороною землі” під самовільним зайняттям земельної ділянки розуміється будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Виходячи з норм ЗК України існують 3 законні підстави для користування земельними ділянками, а саме наявність:

ü права власності,

ü права користування,

ü права на оренду.

Відповідно до ст.212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власнику земельної ділянки або землекористувачам без відшкодування витрат, понесених за час незаконного користування. Приведення земельної ділянки у придатний стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд здійснюється за рахунок особи, як самовільно зайняла ділянку.

Слід зазначити, що згідно до ст.120 Земельного кодексу України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

Статтею 376 Цивільного кодексу України визначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

На практиці виникають випадки, коли особа, яка здійснила самочинне будівництво, не маючи при цьому жодних прав на земелну ділянку, на якій така будівля збудована – визнає у судовому порядку за собою право власності на цю будівлю та реєструє у Бюро технічної інвентаризації це право в Єдиному державному реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Після чого – зазначене нерухоме майно передається (шляхом укладання договорів купівлі-продажу, дарування, тощо) у власність іншим особам, право яких також відповідним чином реєструється БТІ у Єдиному державному реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Звичайно, що приписи ст. 120 ЗК України не можуть поширюватись на згаданий випадок. Адже продавець будівлі жодних прав на землю не мав, відтак те, що не існувало не могло й перейти до покупця будівлі.

Зрозуміло, що земельна ділянка під зазначеними об’єктами нерухомості використовується особою, що придбала їх, без будь-яких правовстановлюючих документів та за усіма ознаками є самовільно зайнятою ними.

Однак, спроба застосування до такого «користувача» приписів ст. 212 ЗК України зтикається з необхідністю знесення об’єкту нерухомості, що, по суті є порушенням права власності покупця на відповідний нерухомий об’єкт.

Слід мати на увазі, приписи ст. 321 Цивільного кодексу України, якою визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Крім того, за ч. 4 ст. 41 Конституції України, яка є Основним законом України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

В той-самий час не звільнення земельної ділянки шляхом знесення зазначеного нерухомого майна перешкоджає правам власника земельної ділянки, адже останній позбавляється права її вільного використання.

Однозначно вирішити питання кому з власників віддати перевагу доволі тяжко.

Література:

1.Конституція України.-К.:Юрінком Інтер,1996-96с.

2.Цивільний Кодекс України.-К.:Парламентське вид-во,2003 -352с.

3. Закону України „Про державний контроль за використанням та охороною землі” 2003р.

4.Земельний Кодекс України.- Х.:«Одисей»,2004-128с.