Прудивус К.О., Кондратьєв В.О.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

НЕОБХІДНІСТЬ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Фінансове законодавство, виступаючи формою реалізації фінансового права, містить досить широке коло нормативних актів, що регулюють фінансову діяльність. Основу фінансового законодавства мають складати тільки закони та найважливіші підзаконні акти.

Терміном «законодавство» охоплено закони України; чинні міжнародні договори України, згоду на обов'язковість яких дано Верховною Радою України; постанови Верховної Ради України; укази Президента України; декрети й постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їхніх повноважень і відповідно до Конституції України та законів України.

Законодавчі акти, що лежать в основі фінансового законодавства, утворюють певну систему:

1) загальні не фінансові закони - конституційні закони чи закони, що належать до інших галузей права, які містять фінансові норми. Наприклад, найпринциповіщі положення, що регулюють основи оподаткування, закріплено на конституційному рівні (повноваження органів державної влади й управління, загальні принципи оподаткування тощо);

2) загальні фінансові закони - в основному їх представляють закони, що регулюють основи фінансової системи. Це переважно фундаментальні закони, які встановлюють основи бюджетної системи, місце її окремих елементів. В Україні вони майже не представлені, хоча й обговорювалися перспективи розробки фінансового кодексу, закону про фінанси;

3) загальні інституційні закони - законодавчі акти, які містять положення, що регулюють окремі інститути в цілому, їхні основи, головні характеристики. В цих актах відсутня деталізація конкретних видів понять. Здебільшого до них належать бюджетні й податкові кодекси, що поєднують матеріальні та процесуальні сторони, а також основні закони загального характеру (Закон України «Про Державну податкову службу в Україні», Закон України «Про систему оподаткування» та інші);

4) спеціальні інституційні закони - законодавчі акти, що регулюють окремі частини фінансових інститутів. До них відносяться, наприклад, закони, що містять характеристику окремого виду податку, детальний механізм його обчислення та сплати.

Сучасний період розвитку законодавства ставить нові вимоги до нормативно-правових актів і їх системи, і деякі з них мають особливе значення для фінансово-правових актів.

Для фінансового законодавства важливе значення має один із найважливіших постулатів методології про зв’язок суспільної практики і пізнання, яскраву характеристику якому дає А .А. Козловський: “Пізнання пронизує всі елементи процесів правоутворення, правотворчості й правореалізації, складає саму їх сутність. Право може виникати, існувати, реалізуватися тільки у формі пізнання. Відсутність або свідома стагнація пізнавальних процесів у праві автоматично веде до неправильних рішень і гносеологічно зумовленого безправ’я....”[1, c. 8].

У багатьох практиків, аналітиків, спеціалістів викликають постійні нарікання численні зміни в чинному законодавстві, які “списуються” лише на законодавця. Але якщо спробувати дати пояснення цьому явищу, то виявиться його діалектична природа. Зміни до чинного законодавства можуть мати різні причини – об’єктивні і суб’єктивні, - і вже зараз замість негативної загальної оцінки цього явища слід дати диференційовану, обґрунтовану наукову оцінку. Найпершою з об’єктивних причин є саме процес пізнання фінансових відносин як законодавцем, так і суб’єктами застосування, і вимагати законодавчі акти, які ніколи не підлягали б змінам – це так само як вимагати, що будь-який проект (науково-технічний чи інший) був реалізований без всякого коригування, чого практично ніколи не буває. Такий самий об’єктивний характер мають і часті, причому постійні зміни, економічних ситуацій. До числа факторів суб’єктивного порядку можна віднести недоліки при розробці нормативно-правових актів, суб’єктивність законодавця та інше.

Також у творенні фінансово-правових актів велике значення має юридична техніка і її врахування законодавцем, досвід законотворення та інші, які дозволяють надати законодавству стабільний характер в умовах зміни економічної та іншої ситуації чи якихось інших ситуацій. Зокрема, це стосується відтворення в законодавстві стабільних і нестабільних елементів. Прикладом може бути ст. 67 Конституції України, до змісту якої безпідставно введено назву місцевого органу виконавчої влади “податкової інспекції”. Відомо, що зміна назви цього органу Указом Президента України [2] потягнула за собою необхідність належного врегулювання цього питання Законом України [3].

Таким чином, по-перше, зміни до чинного законодавства можна пояснити не лише недоліками в законодавчій роботі, але й об’єктивними факторами; по-друге, є необхідність в уникненні нестабільних елементів у Конституції України та законодавстві; по-третє, всі основи для фінансового законодавства, що містяться в Конституції України і кожен з її положень мають бути реалізовані на рівні закону.

Література:

1. Воронова Л. К. Фінансове право України: Підручник. – К.: Прецедент: Моя книга, 2006. – 448 с.

2. Указ Президента України “Про утворення Державної податкової адміністрації України та місцевих державних податкових адміністрацій” від 22 серпня 1996 р.№ 760/96 // Урядовий кур’єр. – 2007. – № 161-162

3. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 5 лютого 1998 р. № 83/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 2007. - № 29