Психология и социология/12. Социальная психология

Гайворонський Р. О.

Українська інженерно-педагогічна академія

Особливості прояву захисних механізмів у міжособистісних конфліктах у юнацькому віці

Міжособистісні конфлікти є складовою частиною людського життя. Навряд чи знайдеться така людина, яка зможе впевнено затвердити, що в її суспільному досвіді не мав місця жоден випадок конфліктної ситуації. Міжособистісні конфлікти виникають у будь-якій сфері суспільних відносин. Особливо це є актуальним у періоди зміни життєвої ситуації та кризові періоди розвитку особистості. Юнацький вік характеризується докорінною зміною у сфері міжособистісних відносин, що безумовно викликає появу міжособистісних конфліктів.

В основі конфліктів полягають суб’єктно-об’єктні протиріччя, причиною яких є несумісні інтереси, потреби та цінності. Але при аналізі причин виникнення міжособистісних конфліктів виявляється, що для їх розуміння однієї несумісності інтересів, потреб та цінностей є недостатньо. Існує ще й внутрішній глибинний аспект, що спонукає людину діяти нераціонально, неадекватно об’єктивній дійсності. Це дія механізмів психологічного захисту.

Психологічний захист - це спеціальна система стабілізації особистості, спрямована на огородження свідомості від травмуючих переживань, пов’язаних із внутрішніми і зовнішніми конфліктами, станами тривоги і дискомфорту. Механізми психологічного захисту діють підсвідомо, їх дія характеризується перекручуванням, видозміною інформації, ситуації реальної дійсності, що безумовно сприяє виникненню міжособистісних конфліктів.

Експериментальне дослідження проводилося на базі Слов’янського державного педагогічного університету. Вибірку складали студенти першого курсу психологічного факультету у кількості 50 осіб.

На основі проведеного експериментального дослідження можна стверджувати, що домінуючими видами психологічного захисту в юнацькому віці є регресія, компенсація та заперечення. Ці види психологічного захисту проявляються у вибірці на високому рівні. Регресія становить 89%, компенсація – 74%, заперечення – 68%.

Аналіз особливостей реагування в конфліктній ситуації дає підставу вважати, що провідною стратегією поведінки у конфліктній ситуації в юнацькому віці є компроміс. До компромісного варіанту вирішення конфлікту прагнуть 52% юнаків та дівчат нашої вибірки. Стратегію суперництва та співробітництва в конфліктній ситуації обирають 26% юнаків та дівчат. Нехтувати власними інтересами заради інтересів іншого, тобто пристосовуватись, здатні лише 10% вибірки. Стратегія уникнення характерна лише для 5% юнаків та дівчат.

Проаналізувавши результати дослідження стійкості особистості до конфліктів, можна стверджувати, що в юнацькому віці здатність особистості протистояти конфліктам проявляється на середньому рівні. Середній рівень стійкості до конфліктів демонструють 47% юнаків та дівчат нашої вибірки. Рівень виявленої конфліктності, тобто низьку здатність протистояти конфліктам, виявлено у 32% вибірки. Високий рівень стійкості до конфліктів мають 21% юнаків та дівчат.

У результаті проведеного кореляційного аналізу можна стверджувати:

1. Між такими параметрами, як стійкість до конфліктів і регресією існує обернений кореляційний зв’язок (r_xy = - 0,49; при р ≤ 0,01), тобто при збільшенні стійкості до конфліктів зменшуються прояви регресії. На основі цих даних можна стверджувати, що чим вищою є здатність людини в юнацькому віці протистояти виникненню конфліктів, тим меншою є потреба повертатись до ранніх періодів життя, більш безпечних та приємних, і демонструвати неадекватні, непродуктивні дитячі моделі поведінки.

2. Між орієнтацією на домінування у міжособистісних відносинах і регресією існує обернений кореляційний зв’язок (r_xy = - 0,51; при р ≤0,01), тобто при збільшенні домінування у міжособистісних відносинах зменшуються прояви регресії. Ці дані дають нам підставу вважати, що чим більше юнаки та дівчата демонструють домінування у міжособистісних відносинах, чим міцнішою є їхня позиція, чим сильніше реалізується їхня потреба у владі, тим менше вони застосовують регресію як механізм Ego-захисту.

3. Між ворожим ставленням до оточуючих і регресією існує прямий кореляційний зв’язок (r_xy = 0,40; при р ≤0,01), тобто при збільшенні ворожості у ставленні до оточуючих збільшуються прояви регресії. Це свідчить про те, що схильність людини бачити в оточуючих ворогів, які є потенційними носіями зла, активізує дію регресії, яка проявляється у формах поведінки, притаманних більш раннім періодам розвитку людини.

4. Між такими параметрами, як стійкість до конфліктів і компенсацією існує прямий кореляційний зв’язок (r_xy = 0,40; при р ≤0,01), тобто при збільшенні здатності протистояти конфліктам збільшуються прояви компенсації. Таким чином, можна стверджувати, що чим вищою є здатність особистості протистояти конфліктам, тим частіше проявляється спроба людини замінити реальний або уявний недолік іншою якістю, частіше за все шляхом фантазування або привласнення якостей іншої особистості.

5. Між орієнтацією на домінування у міжособистісних відносинах і компенсацією існує прямий кореляційний зв’язок (r_xy = 0,50; при р ≤0,01), тобто при збільшенні домінування у міжособистісних відносинах збільшуються прояви компенсаторного механізма Ego-захисту. Отже, можна сказати, що здатність людини домінувати та збільшення цієї тенденції породжують активне прагнення привласнювати уявні або реальні якості іншої людини.

6. Між дружелюбним ставленням до оточуючих та компенсацією існує прямий кореляційний зв’язок (r_xy = 0,63; при р ≤0,01), тобто чим більше проявляється дружелюбне ставлення до оточуючих, тим більше проявляється і механізм компенсації. Це означає, що при збільшенні дружелюбності у ставленні до оточуючих має місце активізація компенсаторного механізму захисту, тобто потреба заміни власного недоліку іншою якістю певної людини або вигаданою якістю.

7. Між такими параметрами, як домінування у міжособистісних відносинах і запереченням існує прямий кореляційний зв’язок (r_xy = 0,54; при р ≤0,01), тобто при збільшенні домінування збільшуються прояви заперечення як механізму Ego-захисту. Це говорить про те, що чим більше індивід відчуває домінування відносно оточуючих, тим більше проявляється тенденція до несприйняття зовнішньої реальності, яка може завдати шкоди внутрішньому світу людини.

8. Між дружелюбністю у ставленні до оточуючих та запереченням існує прямий кореляційний зв’язок (r_xy = 0,72; при р ≤0,01), тобто при збільшенні дружелюбного ставлення до оточуючих збільшуються прояви заперечення. Таким чином, чим більше юнаки та дівчата відчувають дружелюбність відновно оточуючих, тим більше проявляється захисний механізм заперечення, що проявляється у блокуванні загрозливої інформації на рівні сприйняття та недопущенні зовнішньої реальності у свідомість.

9. Між ворожим ставленням до оточуючих та запереченням існує обернений кореляційний зв’язок (r_xy = - 0,50; при р ≤0,01), тобто при збільшенні ворожості у ставленні до оточуючих зменшуються прояви заперечення. На основі цих даних можна стверджувати, що тенденція до заперечення травмуючої реальності зменшується при домінуванні ворожого ставлення до оточуючих.

10. Між стратегією уникнення та запереченням існує обернений кореляційний зв’язок (r_xy = - 0,41; при р ≤0,01), тобто при збільшенні частоти використання стратегії уникнення в ситуації міжособистісних конфліктів зменшуються прояви заперечення. Отже, заперечення як захисний механізм Ego втрачає свою актуальність, якщо юнаки та дівчата при міжособистісних конфліктах використовують стратегію уникнення, тобто як не прагнуть до співробітництва, так і не намагаються досягти власної мети.