Бондар О.Є.

Дніпропетровський національний університет

Врахування індивідуальних особливостей уваги та пам’яті учнів у навчальному процесі

Для здійснення індивідуалізації навчальної діяльності важливо знати про індивідуальні особливості окремих психічних процесів. Суттєву роль в навчальній діяльності учнів відіграють увага та пам’ять.

Увага є складовою усіх пізнавальних процесів: відчуття, сприйняття, пам’яті, мислення, уяви та ін. У ній завжди проявляється винахідливість суб’єкта до предмету. Сконцентрованість та інтенсивність уваги може зосереджуватися на одному чи декількох об’єктах. Одні учні обмежують свою увагу тільки однією або незначною кількістю об’єктів, інші володіють здібністю розподіляти його між багатьма об’єктами. Треба мати на увазі, що сконцентрованість уваги та вузькість чи широта поля уваги залежать від того, наскільки взаємозв’язані елементи, які входять в це поле уваги. Якщо воно складається із елементів, які мають змістовні зв’язки, то сконцентрованість уваги може навіть підвищитись. Деякі учні показують протилежну інтенсивності якість – слабкість уваги. Вона може виявитися у подвійній формі: слабкість у сконцентрованості уваги на більшу чи меншу кількість елементів. З такими відмінностями тісно пов’язаний об’єм уваги, про який можна судити за кількістю простих вражень, які учень має здібності охопити увагою одночасно за сприятливими обставинами.

Незначний об’єм уваги може бути зумовлений за різних умов:

- недостатньою інтенсивністю уваги ( учні не можуть сприймати більше двох навіть однорідних елементів);

- великою інтенсивністю сконцентрованості, що супроводжується точною увагою ( учні говорять тільки про те, що вони сприйняли з повною точністю, без яких-небудь здогадів чи припущень).

Однією з умов успішного формування уваги є знання його особливостей на кожному віковому етапі. Так, наприклад, організованість уваги підвищується по мірі переходу учнів із класу в клас: чим старше учні, тим вищі показники тривалості, переключення та розподілу уваги. Організація ефективної роботи на уроці залежить від уміння педагога управляти увагою учнів. Кожен вчитель знає, що не так вже й важко привернути увагу, набагато складніше утримати її.

Управління увагою базується на знанні її особливостей. Деякі люди відрізняються жвавою увагою, їм подобається робота, яка складається з багатьох справ. Людям інертного типа важко розпочати якусь справу, але часто важко відключитись від неї та перейти до іншої справи.

Під час організації та управління увагою багато клопоту завдає властивість, що називається „неуважність”. Цей термін означає поверхову увагу. Вчителі часто стикаються з дітьми, які мають таку ваду. Неуважністю також називають і легке вичерпання уваги внаслідок хвороби або перевтомлення. Хворобливі чи виснажені діти можуть добре працювати на початку уроку або учбового дня, проте швидко стомлюються, а увага слабішає. Можна вказати на ще один вид неуважності. Поверхова увага зустрічається у школярів-фантазерів. Такі діти переносяться до ілюзорного світу, створеного їхньою уявою, під час уроку.

Досвідчений педагог знає, як попередити спад уваги та повернутися до теми уроку. Наприклад, в одних випадках , щоб повернути увагу, достатньо докірливого погляду вчителя або пошепки зробленого зауваження, в інших треба стати біля учня, запросити його до вчительського столу і т.п. Але треба зазначити, що набір педагогічних засобів потребує оновлення та доповнення.

Найголовнішою характеристикою психічного життя особистості є пам’ять – фундамент, на якому будується вся розумова діяльність учня. Навіть найпростіший психічний акт обов’язково передбачає утримання сприйнятих відчуттів, образів зовнішнього світу, які виникли в корі головного мозку, для зв’язку з наступними.

Різним людям необхідна різна кількість повторення для запам’ятовування певного змісту та об’єму матеріалу. За кількістю повторювань прийнято судити про швидкість запам’ятовування. Неоднаково зберігається вивчений матеріал у різних людей. Зберігання вивченого матеріалу та швидкість його забування виявляється в тривалості запам’ятовування. Як відомо, швидкість запам’ятовування не пов’язана з тривалістю зберігання інформації у пам’яті. У зв’язку з цим, людей можна поділити на чотири групи: 1) такі, що швидко запам’ятовують та повільно забувають; 2) такі, що швидко запам’ятовують та швидко забувають; 3) такі, що повільно запам’ятовують та повільно забувають; 4) такі, що повільно запам’ятовують та швидко забувають.

Цю інформацію треба враховувати і в навчальній діяльності. Наприклад, часто буває, що вчитель приступає до повторення та опитування за новою темою зразу після пояснення цієї теми. Учні, які здатні швидко запам’ятовувати матеріал, опиняться у вигідних умовах, але як добре вони його засвоїли таке опитування не покаже. Учні з другої групи можуть отримати гарну оцінку, але наступного уроку не пам’ятатимуть цей матеріал.

На відміну від учнів, що добре навчаються, учні, що не встигають у навчанні через недостатньо розвинену мову, мислення, невміння передавати думки своїми словами, намагаються запам’ятати та викласти учбовий матеріал дослівно. При цьому вони часто не розуміють суті явищ або предметів що вивчаються, а схоплюють лише зовнішню інформацію.

Індивідуальні розбіжності пам’яті виявляються також і в тому, що одні учні більш продуктивно запам’ятовують образний матеріал (предмети, зображення, звуки, кольори і т.п.), а інші однаково добре запам’ятовують і наочно-образний, і словесно-логічний матеріал. На базі цих індивідуальних особливостей в психології виділяють такі типи пам’яті: наочно-образний, словесно-абстрактний та проміжний.

Наочно-образний тип пам’яті залежить від того, який аналізатор виявляється найбільш продуктивним під час запам’ятовування різних образів чи явищ. Цей факт зумовлює виділення таких типів пам’яті як руховий, зоровий та слуховий. На практиці найчастіше зустрічаються люди зі змішаним типом пам’яті: зорово-руховим, зорово-слуховим, слухово-руховим.

На протязі життя характеристики процесів пам’яті змінюються. Дослідження вікових розбіжностей в швидкості запам’ятовування та в якісній своєрідності процесу завчання показують:

1. Під час запам’ятовування всіх видів матеріалу з віком відбувається значна перебудова розумової діяльності: збільшується арсенал раціональних прийомів опосередкованого запам’ятовування; збільшується кількість випадків використання різноманітних розумових прийомів; зростає кількість людей, які використовують ці прийоми; рівень оволодіння розумовими прийомами стає більш високим; використання цих прийомів стає більш свідомим та цілеспрямованим.

2. Всі відмінні якісні розбіжності в процесах запам’ятовування мають відповідні розбіжності у кількісних показниках: збільшення кількості відтворюваного матеріалу та зменшення кількості помилок знаходяться в прямій залежності від рівня оволодіння прийомами логічного запам’ятовування; учні, які використовували більше прийомів опосередкованого запам’ятовування, продемонстрували більш високі показники продуктивності (швидкості) запам’ятовування.

Таким чином, можна зробити висновки, що суттєву роль в навчальній діяльності відіграють увага та пам’ять. Учні проявляють значні індивідуальні особливості в таких властивостях уваги, як сконцентрованість, об’єм, розподіл, стійкість. Для ефективного керування увагою учнів необхідно враховувати таку його властивість як „неуважність” (поверхова увага). Також на успішність навчання впливають індивідуальні розбіжності в пам’яті учнів, які виражаються у швидкості, точності, стійкості запам’ятовування та готовності до відтворювання матеріалу. Для підвищення ефективності навчання слід враховувати різні типи пам’яті, такі як наочно-образний, словесно-абстрактний та проміжний. Врахування вищезазначених особливостей уваги та пам’яті є необхідним та доцільним в процесі навчання.