Экономические науки/ 7.Учет и аудит.

Гаврик Валерія

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла

Тугана-Барановського

ПРОБЛЕМИ ОБЛІКУ ПОЗИКОВИХ РЕСУРСІВ

Ринкові перетворення економіки України потребують нового наукового переосмислення господарських явищ і процесів, які відбуваються в основному виробництві вітчизняних підприємств. Досвід запровадження зарубіжних методик, стандартів і механізмів функціонування економічних відносин для України виявився неефективним. Кризи гострих неплатежів і низької ліквідності вітчизняних підприємств вимагають перегляду та удосконалення сучасної теорії і практики позикових відносин. Бухгалтерський облік як основна з компонент інформаційної бази управління підприємством заслуговує першочергової уваги.

Вплив структури капіталу на систему управління корпорацією досліджено у працях В.І. Бєлоцерковського[1], М.В. Корнєєва [1], А.В. Щепотьєва [1]. В основу їхніх праць покладено завдання – виявити найефективніші механізми оцінки вартості ресурсів підприємства. При цьому всі науковці погоджуються, що єдиної універсальної методики у сфері фінансів не існує. Питання відображення облікової інформації про позиковий капітал на рахунках фінансового обліку розглянуті в працях П.Ю. Буряка [2], Г. Кіма [3], В.В. Сопка [3]. Проте існує чимало проблем у регулюванні позиково-кредитних відносин як об’єктів обліку, аналізу та оподаткування.

Метою дослідження є вивчення стану обліку позикових ресурсів і виявлення кола проблем, які ускладнюють облік позикових ресурсів та управління ними.

Для досягнення поставленої мети необхідне вирішення таких завдань:

- дослідження методологічної бази обліку позикових ресурсів;

- виявлення та аналіз спірних моментів у господарських процесах при обліку різних видів позикових ресурсів.

У процесі своєї господарської діяльності підприємства залучають додаткові фінансові ресурси із зовнішнього економічного середовища. Позикові ресурси залучаються тимчасово та мають певні особливості функціонування.

Специфічні риси позикових ресурсів коротко можна сформулювати так:

- визначений срок погашення;

- адресність (ресурси повертаються конкретно визначеній договором особі);

- визначена сума винагороди за користування ресурсами;

- санкції за порушення договірних зобов’язань за термінами і сумами погашення.

Згідно з П(С)БО 2 „Баланс”, позикові ресурси як вид зобов’язань є заборгованістю підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди. Зобов’язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення.

Перше питання, яке може виникнути перед підприємством, - це виокремлення позикових і власних ресурсів із пасиву балансу. Якщо стосовно власного капіталу нормативне регулювання в облаку дає таку можливість, то визначення величини та стуктури позикового капіталу потребує додаткових досліджень.

Національні стандарти обліку сутність позикового капіталу охарактеризовують опосередковано. Так, згідно з П(С)БО 4 „Звіт про рух грошових коштів”: „фінансова діяльність – діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства”. Крім того, зазначається, що „рух грошових коштів у результаті фінансової діяльності визначається на основі змін у статтях балансу за розділом „Власний капітал” та статтях, пов’язаних з фінансовою діяльністю, у розділах балансу: „Забезпечення наступних витрат і платежів”, „Довгострокові зобов’язання” і „Поточні зобов’язання”. Таким чином, окреслено межі позикових ресурсів у загальній класифікації зобов’язань.

Інше питання, що потребує пильної уваги підприємств – це оцінка та групування структурних елементів позикових ресурсів. Національні стандарти розмежовують поточні та довгострокові зобов’язання залежно від строку погашення. Згідно з П(С)БО 2, до поточних відносяться такі зобов’язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу. Поточні зобов’язання відображаються в балансі за умовою погашення. До поточних зобов’язань належать такі види позикових ресурсів:

- короткострокові кредити банків;

- кредиторська заборгованість постачальникам і підрядникам внаслідок операційної діяльності;

- заборгованість з оплати праці;

- авансові платежі замовників;

- нараховані до слати дивіденди.

Однак необхідно пам’ятати, що до поточних можна відносити тільки ті позикові ресурси з терміном погашення після 12 місяців, що пов’язані з виникненням витрат у процесі операційної діяльності, в іншому випадку – це вже довгострокові зобов’язання і їх оцінюють за теперішньою вартістю.

Довгострокові зобов’язання складаються з:

- довгострокових кредитів банків;

- довгострокових фінансових зобов’язань;

- відстрочених податкових зобов’язань.

Пильної уваги потребують відстрочені податкові зобов’язання, які формуються через існування постійних або тимчасових різниць між даними податкого та фінансового обліку. Вони збільшують суму коштів підприємства на певний період, однак фактично не є запозиченнями, оскільки мають іншу економічну природу. Включення їх до складу позикових ресурсів неправомірне.

Доречно зазначити, що вітчизняна нормативна база має певні прогалини у відображенні середньострокових кредитів, оскільки банківське регулювання передбачає виділення окремим видом кредитів, термін погашення яких становить від 1 до 3 років. В національних стандартах бухгалтерського обліку відповідної класифікації не виділено.

Слід звернути увагу і на суперечності у визначеннях національних стандартів бухгалтерського обліку, зокрема щодо оцінки непередбачених зобов’язань. Так, у П(С)БО 11 защначено, що сума непередбачених зобов’язань визначається за обліковою оцінкою ресурсів, необхідних для погашення на певну звітну дату, але, керуючись цим документом, суму непередбаченого зобов’язання достовірно визначити не можна. Ця ж ситуація спостерігається й щодо оцінки забезпечень, а це вже досить суттєво може вплинути на фінансові результати діяльності підприємства, оскільки суми створених забезпечень визначаються витратами звітного періоду.

Сутність забезпечень як об’єкта обліку недрстатньо висвітлена у наукових джерелах. Основна дискусія ведеться довкола межі, яка розділяє потенційну і теперішню заборгованість підприємства.

Процес формування забезпечень вимагає систематизації за такими ознаками:

- характер витрат, на покриття яких створюється забезпечення;

- джерела залучення або фінансування;

- період і частота нарахування;

- ступінь використання у господарському процесі.

Визначені показники встановлюються для кожного виду витрат, які планує покрити підприємство, залежно від особливостей їх утворення.

На основі проведеного дослідження можна зробити наступні висновки:

1. Позикові ресурси є важливим і складним об’єктом бухгалтерського обліку. Розкриття їхньої сутності в обліку полягає у ретельному вивченні господарських процесів, оскільки інформація про позикові ресурси несистематизована у фінансовій звітності.

2. Удосконалення обліку позикових ресурсів потребує розширення нормативно-правової бази у сфері регулювання фінансової діяльності, яка створює економічне-правове поле для залучення нових видів фінансування підприємства. Зокрема, це стосується випуску боргових цінних паперів і надання фінансових послуг.

3. Вирішення проблем визнання та оцінки зобов’язань дасть можливість моделювати майбутній фінансовий стан підприємства, знизити негативний вплив різноманітних фінансових ризиків на його розвиток.

Література:

1. Коммерческие и некоммерческие кредитно-заёмные отношения: Монография / В. И. Белоцерковский, Д.В. Кандауров, М.В. Корнеев, А.В. Щепотьев. – Тула: Тул. гос. ун-т, 2003. – 76 с.

2. Буряк П.Ю. Формування і надання інформації про фінансові ресурси підприємства // Фінанси України. – 2006. - № 10. – С. 123-128.

3. Кім Г.В., Сопко В.В., Кім С.Г. Бухгалтерський облік: первинні документи та порядок їх заповнення: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів. – К.: ЦУЛ, 2004. – 437 с.