Економіка/ 14. Економічна теорія

К.е.н. Марчук Л.П.

Миколаївський державний аграрний університет

РОЗВИТОК ВІДНОВЛЮВАНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ:

СВІТОВИЙ ДОСВІД

Поступове вичерпання традиційних енергоресурсів у світі поставило перед людством проблему пошуку і використання альтернативних джерел енергії. Ця проблема є найбільш актуальною для країн з енергоємним типом виробництва, до яких, зокрема, належить і Україна.

Розвинуті країни світу здійснюють розв’язання поставленої проблеми за допомогою державної політики, спрямованої на досягнення енергоефективності. Її вибір обумовлений такими причинами:

- необхідністю посилення своїх конкурентних позицій у світі;

- потребою гарантування енергетичної безпеки;

- зростанням цін на світовому ринку мінеральних енергоресурсів;

- можливостями використання переваг власного енергетичного сектора на основі впровадження інноваційних технологій.

Завдяки енергоефективній політиці в індустріальній Європі співвідношення обсягів кінцевого та валового внутрішнього споживання енергоресурсів за останнє десятиліття стабілізувалося і знаходиться на рівні 65%. У країнах ЄС енергоємність ВВП, обчислена з урахуванням паритету купівельної спроможності, протягом 90-х років була скорочена на 17%, а протягом 2000 - 2005 років – ще на 3% [ 1 ].

Важливу роль у досягненні таких показників відіграла діяльність країн, спрямована на опанування та використання у виробничій і побутовій сферах відновлюваних джерел енергії. Нетрадиційними джерелами енергії вважаються енергія вітру, води, сонця, геотермальних, фотогальванічних джерел. Йдеться також про використання біомаси, виробництво біогазу, застосування на транспорті біологічних видів палива: біоетанолу і біодизелю.

Передбачається, що у 2010 році частка відновлюваних джерел енергії у валовому споживанні країн ЄС досягне 12%. Зокрема, частка біопалива, що споживатиметься автомобільним транспортом, становитиме 5,75%. У 2020 році вона повинна досягти 10% [ 2 ].

Нині найбільш перспективним напрямом розвитку відновлюваної енергетики у розвинутих країнах світу є використання біомаси для отримання теплової та електричної енергії. Реалізація цього напряму тісно пов’язується з розвитком сільськогосподарського виробництва, лісового господарства, а також узгоджується з поліпшенням екологічного стану довкілля. Справа в тому, що сільськогосподарська сировина, деревина, відходи рослинництва і тваринництва, побутові відходи є компонентами біомаси.

За підрахунками вчених, до 2010 року частка біомаси в енергетичному балансі країн ЄС має становити 182 млн. т нафтового еквівалента, тобто 74 % загального внеску відновлюваних джерел енергії. Сьогодні частка біомаси у загальному енергоспоживанні становить у Фінляндії 21%, Швеції – 19%, Данії – 12%, Австрії – 12%, Канаді – 6%, США – 3,6%. При цьому види біомаси, що переважно використовуються в країнах, різняться між собою. Так, у Фінляндії, Швеції, Австрії одержують теплову енергію переважно з деревини, а у Данії – із соломи [ 3 ].

У провідних країнах світу на відходах рослинного і тваринного походження, твердих побутових відходах з переважанням органічних речовин працюють біоустановки з виробництва біогазу. В економічному відношенні вони досить ефективні. Наприклад, типовий біореактор об’ємом 6 м³ на фермі з 15-20 головами ВРХ здатний виробляти за день 24 м³ біогазу, що еквівалентно 48 квт/год електроенергії або ж 17 кг мазуту [ 4 ]. Крім економічного ефекту виробництво біогазу гарантує соціальний та екологічний ефект. Поява підприємств з виробництва біоустановок сприяє підвищенню зайнятості населення. Біогаз використовують для опалення приміщень. Виробництво біогазу забезпечує утилізацію відходів, поліпшує санітарно-гігієнічний стан територій, обмежує неконтрольовані викиди метану та вуглекислого газу в атмосферу.

Сільськогосподарська сировина нині у великих масштабах використовується для виробництва транспортного біопалива: біоетанолу і біодизелю. У країнах ЄС налагоджено виробництво цих видів палива переважно з пшениці, кукурудзи, ріпаку, цукрових буряків. Загалом у світі їх також виробляють із цукрової тростини, сої, пальмової, кокосової олії тощо. Передбачається, що світове виробництво біоетанолу за 2006-2015 роки збільшиться з 46 млн. м³ до 85 млн. м³, а виробництво біодизелю відповідно – з 4 млн. т до 25 млн. т [ 5 ]. Зараз у світі є два беззаперечні лідери з виробництва цих видів біопалива: Німеччина – лідер з виробництва дизпалива з ріпаку і США – найпотужніший у світі виробник біоетанолу з кукурудзи.

Для оцінки сільськогосподарських культур з огляду на ефективність виробництва біопалива використовуються такі показники:

1) кількість палива, що виробляється з одиниці земельної площі;

2) коефіцієнт енергетичної ефективності, який характеризує чистий вихід енергії після вирахування енергетичних витрат на виробництво самої культури і отримання палива.

Найвищий рівень першого показника спостерігається у Франції (5,3 т з 1 га цукрових буряків), Бразилії (5 т з 1 га цукрової тростини), США (2,6 т з 1 га кукурудзи). Щодо другого показника, то він найкращий у Бразилії. Тут на одиницю енергії, витраченої на виробництво цукрової тростини, отримують додатково 8 одиниць енергії [ 6 ].

Розвиток біопаливної індустрії дозволяє країнам активізувати інвестиційні процеси завдяки будівництву заводів, створювати нові робочі місця, зацікавити господарства у нарощуванні обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, збільшити податкові надходження до державної скарбниці, поліпшити стан довкілля.

Разом з тим масовий бум щодо виробництва альтернативних видів палива привів до появи нових проблем. До низки цих проблем можна віднести:

- підвищення цін на ті види сільськогосподарської продукції, з яких виробляється біопаливо;

- порушення сівозмін на користь вирощування потрібних для виробництва біопалива рослин, що не завжди доцільно з точки зору збереження родючості грунтів;

- відносне зменшення обсягів продовольчої продукції внаслідок спрямування значної частини сільськогосподарської сировини на виробництво біопалива. Така ситуація приводить до загострення продовольчої проблеми, особливо у країнах «третього світу».

Ці суперечності альтернативної енергетики чекають на своє розв’язання.

Але в цілому у розвинутих країнах відпрацьовано законодавчо-нормативну базу щодо розвитку відновлюваної енергетики, створено умови для впровадження інноваційних технологій, розроблено дієву систему моніторингу та контролю щодо застосування альтернативних видів енергії, запроваджено заходи економічного стимулювання виробництва і споживання енергії з відновлюваних джерел. Цей досвід, безумовно, має стати надбанням енергетично залежних країн.

Література:

1. Єрмілов С.Ф. Державна політика енергоефективності в українському та європейському контексті// Економіка і прогнозування. – 2007. – № 2. –
С. 27 – 42.

2. Калетник Г.М. Розвиток ринку біопалива в Європі// Економіка АПК. – 2008. – № 9. – С. 99 – 103.

3. Шкурка варта вичинки// Щотижня. – 2009. – 13 травня. – С. 2.

4. Козин С. Перспективы использования биотоплива в экономике АПК// АПК: экономика, управление. – 2007. – № 12. – С. 68 – 70.

5. Макарчук О.Г. Світові та вітчизняні тенденції розвитку виробництва біопального// Економіка АПК. – 2008. – № 7. – С. 152 – 155.

6. Черняков Б. Новая роль аграрного сектора в современном мире// АПК: экономика, управление. – 2007. – № 12. – С. 61 – 64.