Економічні науки/10. Економіка підприємства

К.е.н. Богацька Н.М., Татарчук М.І.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Вдосконалення системи оплати праці на вітчизняних підприємствах

Актуальною і в той же час складною є проблема підвищення реальної заробітної плати на вітчизняних підприємствах. Завдання полягає в тому, щоб протягом найближчих років створити об’єктивні передумови підвищення заробітної плати, як мінімум, вдвічі. Визначальну роль в організації заробітної плати на підприємстві відіграє тарифна система. Кожне підприємство може самостійно розробляти тарифну сітку, дотримуючись державних гарантій і вимог генеральної та галузевої угод. Тому особливо гостро стоїть проблема обґрунтування взаємодії оплати праці та певних критеріїв оцінки її результатів.

Питанням організації заробітної плати та її реформування присвячені праці таких авторів: Д. Богині, А. Колота, А. Калини, Г. Кулікова. Е. Ліанової, Н. Павловської, та ряду інших. Міністерством праці та соціальної політики були розроблені деякі методичні рекомендації щодо організації оплати праці на підприємствах [2]. Проте проблемі вдосконалення систем оплати праці на підприємствах у вітчизняній літературі приділялося недостатньо уваги, зокрема обґрунтуванню встановлення міжпрофесійної, міжкваліфікаційної диференціації оплати праці на основі застосування нових підходів до організації праці і її стимулювання.

Метою дослідження є розробка методичних основ та рекомендацій щодо побудови тарифної системи на підприємствах. Для цього необхідно, враховуючи передовий вітчизняний та зарубіжний досвід, на основі використання прогресивних форм і систем оплати праці, розробити нові методологічні підходи до організації оплати праці на підприємстві.

Основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики. Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників – залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати [4]. На більшості вітчизняних підприємств тарифна ставка робітника першого розряду встановлюється у розмірі, що не забезпечує навіть мінімального прожиткового мінімуму, що свідчить про відсутність нормального відтворення робочої сили. Забезпечення випереджаючого зростання заробітної плати на основі зростання продуктивності праці та інших чинників повинно здійснюватися шляхом підвищення обсягів виробництва на базі застосування ефективних технологій, а також встановлення тісного зв’язку між заробітною платою та результатами праці кожного працівника.

За сучасної економічної ситуації оплата праці все більше втрачає здатність виконувати властиві їй функції – забезпечувати нормальне відтворення робочої сили і спонукати працівників до ефективної праці. Аналіз даних показав, що середньомісячна заробітна плата в цілому в галузях економіки України – 1722,59 грн. (у лютому 2009) – є недостатньою для забезпечення нормальної життєдіяльності працівника і стримує його купівельну спроможність [4].

Зокрема, у сільському господарстві найнижчий рівень оплати праці серед усіх галузей вітчизняної економіки. Головною причиною, яка не дозволяє довести оплату праці до належного рівня є низька продуктивність праці. Оскільки оплата праці в сільськогосподарських підприємствах формується за залишковим принципом і часто виявляється нижчою законодавчо визначеного мінімуму. Малі та ненадійні заробітки не дозволяють освоювати прогресивні, з високим мотиваційним потенціалом, системи оплати праці [1].

Як свідчить вітчизняна практика, чинні на промислових підприємствах України системи оплати праці є малоефективними, не сприяють створенню мотиваційного механізму працівників, підвищенню кількісних і якісних показників їхньої праці. Інтереси забезпечення об’єктивної диференціації заробітної плати, зростаюча конкуренція на ринку товарів і послуг, необхідність посилення стимулюючої ролі заробітної плати потребують впровадження нетрадиційних підходів до побудови тарифної системи. головними напрямами удосконалення індивідуальної заробітної плати на основі зарубіжного досвіду є впровадження на підприємствах гнучкої тарифної системи, яка розроблятиметься шляхом колективних переговорів на основі загальнодержавних наукових трудових угод. Новими підходами до побудови тарифної системи є застосування: гнучких тарифів, єдиної тарифної сітки для оплати праці всіх категорій персоналу, безтарифної системи оплати праці. гнучкі тарифи можуть встановлюватися на декілька місяців і переглядатися з урахування змін індивідуальної продуктивності, показників результативності праці.

Найдосконалішою формою обґрунтування міжпрофесійних і міжпосадових співвідношень в оплаті праці різних категорій працівників може бути єдина тарифна сітка. Основи побудови єдиної тарифної сітки (ЄТС) найбільш повно розглядалося в працях А.М. Колота. Згідно його праць можна зазначити, що кількість розрядів повинно визначати підприємство. Чим більше підприємство або чим більша різниця в рівнях кваліфікації його працівників, тим більшу кількість розрядів може мати тарифна сітка. Можна розробити ЄТС для кожної галузі і включити в галузеву угоду питання щодо застосування її на промислових підприємствах відповідної галузі.

Присвоюючи тарифні розряди працівникам підприємства, доцільно використовувати бальну оцінку персоналу шляхом використання таких критерії, як кваліфікація, складність виконуваної роботи, результативність праці працівника, його особисті якості тощо. Для проведення бальної оцінки в значення тарифного розряду кожному працівнику підраховується загальна кількість балів і за встановленою шкалою встановлюється тарифний розряд [2].

Враховуючи передовий вітчизняний і зарубіжний досвід оцінки трудового внеску в кінцеві результати діяльності підприємства, можна використати «вилкову» безтарифну модель оплати праці, яка ґрунтується на використані «вилок» співвідношень в оплаті праці різної якості для різних кваліфікаційних груп працівників підприємства, які їм присвоюються за результатами атестації. Безтарифну систему оплати праці можна вважати добре продуманим, поробленим варіантом тарифної оплати. Вибір конкретної точки в діапазоні встановленої «вилки» залежить від фактичного внеску працівника, його ініціативи і творчості. Враховуються в першу чергу якість, продуктивність праці кожного працівника, умови праці тощо [3].

Отже, системи оплати праці на підприємствах потребують суттєвого вдосконалення. Основним завданням тарифного регулювання оплати праці є розробка гнучкої тарифної системи. Мінімальна заробітна плата може бути основою тарифної системи лише тоді, коли вона забезпечуватиме мінімальний життєвий рівень. Реалізація вище вказаних моделей оплати праці дасть змогу значно скоротити масштаб і діапазон використання різного роду доплат, надбавок, премій. При використанні безтарифної моделі оплати праці можна буде просто відмовитися від них.

Література:

1. Дієсперов В. Оплата праці як похідна від її продуктивності та дохідності // Україна аспекти праці. – 2008. – № 7. – С. 32–37.

2. Левчунь Г.Я. Вдосконалення тарифного регулювання оплати праці // Економіка та держака. – 2008. – № 11. – С. 32–34.

3. Матюх С.А. Трансформація систем оплати праці в країні: тенденції та вимоги Міжнародної організації праці // Вісник Хмельницького національного університету. – 2008. – № 5. – С. 167–170.

4. Немодрук Н.М. Удосконалення обліку, аналіз і аудит розрахунків з оплати праці // Економіка та держака. – 2009. – № 8. – С. 36–38.