Фурман І.В., Пнєвська Т.В.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

Розвиток ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИХ ІНВЕСТИЦІЇ В УКРАЇНІ

За роки реформування економіки України вітчизняна наука потрапила під вплив негативних факторів, які гальмують розвиток її технічного і економічного прогресу, зокрема, це – низька інноваційна сприятливість промисловості України, що проявляється недостатнє бюджетне фінансування наукових досліджень і розробок; низька соціально-економічна привабливість роботи науковців в державних закладах, фізичне і моральне старіння переважної частини матеріально-технічної бази наукових установ. Як результат, за даними Держкомстату, за останні 10 років чисельність фахівців, які виконували наукові та науково-технічні роботи у вузівському секторі, скоротилася більш, ніж на 60 % і прийняла загрозливий характер для інноваційного розвитку країни та її економічної незалежності [4].

Для виправлення цього становища Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18.07.07 р. № 548-р схвалено Концепцію Державної цільової програми «Наука в Університетах» на 2008-2012 роки. Орієнтовний обсяг фінансування Програми становить 525,3 млн. гривень.

В економічній літературі визначення категорії інвестування є досить різноманітним. Визначенням економічної сутності займалися як зарубіжні, так і вітчизняні вчені-економісти Александер Г., Бейлі Дж., Ковтун О.П., Крупка Я.Д., Музиченко А., Бажал Ю.Н., Гаврилюк О.В., Кваснюк Б.Є., Козоріз М.А., Мармуль Л.О., Хміль Ф.І., Чумаченко Н.Г., Шевчук В.Я. та багато інших. Але, проведені дослідження мали більш односторонній підхід з фінансової, економічної чи облікової точки зору. А тому вивчення комплексного поєднання основних підходів до сутності інвестицій є актуальним і потребує уточнень [2].

Термін «інвестиції» походить від латинського слова «invest» , що означає «вкладати». У минулому більшість авторів трактувала поняття «інвестиції» як сукупність затрат, що реалізуються у формі довгострокових вкладень у галузі народного господарства (виробничі фонди), тобто інвестиції помилково ототожнювались із поняттям «капітальні вкладення».

Існує два види інвестицій в інноваційні технології: фінансові і науково-технічні (інтелектуальні) [2].

1. Фінансові інвестиції без залучення новітніх технологій можуть дати короткострокові позитивні результати, але в кінцевому рахунку не дозволять витримати конкуренції на ринку та зайняти домінуючі позиції у відповідній сфері діяльності.

2. Науково-технічні інвестиції в розвиток суспільного господарства тільки тоді стають рушійною силою економічного і технічного прогресу, коли відбувається широка комерціалізація ОІВ і створюються дієві матеріальні стимули в роботі не тільки науковців, а й виробничників із залученням їх технічних знань, виробничого досвіду та навичок. Тобто залучається інтелектуальний потенціал всіх учасників інноваційного процесу [1].

Не адаптовані до умов виробництва ОІВ часто-густо потребують залучення інтелектуального потенціалу виробничників, з допомогою яких той чи інший винахід адаптується до умов технологічного процесу.

Швидке просування ОІВ на ринок стає можливим, коли забезпечений баланс інтересів інвесторів, науковців та виробничників. Іноді інтелектуальна складова виробничників в ОІВ може досягати і навіть перевищувати первинну інтелектуальну складову ОІВ.

Винаходи та корисні моделі стають придатними до впровадження, коли забезпечені необхідною нормативно-технічною документацією, яка, у свою чергу, може мати ознаки ОІВ у вигляді НОУ-ХАУ.

Поєднання винаходів із НОУ-ХАУ є рушійною силою комерціалізації ОІВ, економічного та технологічного прориву України в напрямку інноваційної моделі суспільного господарства та побудови пізньоіндустріальної економіки.

Однією зі складових інвестиційного ринку є ринок інтелектуальних товарів і послуг. Об’єктом цього ринку виступає особливий товар — інтелектуальна власність індивідуума чи колективу [3].

Інтелектуальна власність може бути розподілена на кілька видів:

1. виключна власність — запатентована чи захищена авторським правом;

2. інформаційна власність — у вигляді надбаних знань, ідей, досвіду, навичок, кваліфікації. Вона не має правового захисту та реалізується у вигляді інформаційних послуг на контрактній основі через вивчення, освіту чи публікацію;

3. ліцензійна власність — у вигляді придбаних інвестором прав власності чи користування, які фіксуються ліцензіями.

Можна виокремити ще один вид інтелектуальної власності, який не може бути запатентований, оскільки його авторами можуть виступати кілька індивідуумів чи колективів. Така власність має властивість швидко перетворюватися з виключної на суспільне надбання. Прикладом її слугують окремі ідеї та пропозиції, які реалізуються у законодавчих та нормативних актах, втрачаючи при цьому авторство. З метою захисту прав на таку власність автори користуються послугами спеціальних реєстраційних фірм, що фіксують пріоритет. Інший спосіб захисту такої власності — спосіб першої публікації.

Об’єкти інтелектуальних інвестицій класифікуються за видами інтелектуальної власності. В першу чергу це:

ü винахід, корисна модель,

ü промисловий зразок,

ü знак для товарів та послуг.

Винахід (корисна модель) — це результат творчої діяльності людини в будь-якій галузі технології. Право власності на винахід засвідчується патентом терміном дії 20 років, корисна модель патентується на 5 років з можливим подовженням терміну ще на 3 роки.

Промисловий зразок — це результат творчої діяльності людини у сфері художнього конструювання. Таким результатом може бути форма, малюнок, ін. Патенти на промислові зразки видають терміном на 10 років з можливим подовженням терміну ще до 5 років.

Знак для товарів і послуг — це позначення, за яким товари та послуги одних виробників відрізняються від товарів та послуг інших. Право власності на знаки засвідчується свідоцтвом на термін 10 років з можливим наступним періодичним подовженням щоразу на 10 років [3].

В Україні об’єкти інтелектуальної власності реєструються у Державному комітеті України з питань інтелектуальної власності (Держпатент України).

Об’єктами інтелектуальної власності можуть бути також наукові теорії, математичні методи, плани, правила, програми для обчислювальної техніки, художні твори тощо.

Залежно від виду інтелектуальна власність по-різному реалізується на ринку інтелектуальних товарів і послуг. У більшості випадків інтелектуальні товари та послуги стають об’єктом інвестицій, однак вони можуть бути реалізовані й на споживчому ринку. Інвестор придбаває інтелектуальні товари та послуги для використання в інвестиційній (підприємницькій) діяльності з метою подальшого отримання доходу. Тому вкладення в інтелектуальну власність можуть носити назви інтелектуальних інвестицій.

Інтелектуальні інвестиції здійснюються у вигляді:

1. придбання виключних прав користування — купівля патентів, ліцензій на винахід, промислові зразки, товарні знаки;

2. придбання інформаційних послуг через наймання різного роду спеціалістів — вчених і практиків за контрактом чи у вигляді разового придбання інформаційних послуг;

3. придбання науково-технічної продукції, тобто інтелектуальних товарів у матеріальній формі;

4. вкладень у людський капітал, тобто витрат на освіту, підготовку та перепідготовку кадрів, навчання тощо.

Отже, розвиток економіки, заснованої на інтелекті, вимагає підготовки та залучення висококваліфікованих дослідників і фахівців для забезпечення суспільного господарства країни наукоємними високотехнологічними розробками, спрямованими на вирішення питання енергетичної і сировинної незалежності держави.

Науково-технічний потенціал нині є визначальним фактором, що забезпечує конкурентоспроможність національної економіки [4].

Потрібно зазначити, що сьогодні приріст валового продукту в найбільш розвинутих країнах світу на 75-80 % визначається інноваційними досягненнями. Лідерами впровадження передових технологій є південна Корея, Китай, Сінгапур, США, Японія та інші. На світовому ринку частка цих країн, що охоплює лише 15 % населення планети, сягає майже 80 %. У той же час частка України становить 0,1 %.

В Стратегії соціально-економічного розвитку України до 2011 року, запропонованої Кабінетом Міністрів України, вказано на необхідність терміново трансформувати національну економіку в економіку знань, для чого сконцентрувати всі матеріальні і людські ресурси, щоб за 10-15 років зробити економічний прорив. Цей шлях потребує колосальних зусиль усієї нації.

Справжнє багатство країни визначається не запасами мінеральних ресурсів чи золота, а обсягом набутих знань, інтелектуального продукту.

Література:

1. Жарун О. В. Значення класифікації інвестицій для найбільш вдалого капіталовкладення // Інвестиції практика та досвід. – 2009. – № 1. – С. 9-11

2. Бондар М.І. Сутність інвестицій у бухгалтерському обліку // Інвестиції практика та досвід. – 2008. – № 4. – С. 7-9

3. Литвин О.В. О’бєкти права інтелектуальної власності як інвестиції в підприємницьку діяльність // Промислова гідравліка і пневматика. – 2006. – № 1. – С. 3-6

4. Степанов Д. В., Федоренко В. Г. До питання про іноземні інвестиції в Україні // Про приватизацію: Державний інформаційний бюлетень. – 2001. – № 1 (101). – С. 19-21