Зоц С. С.

Одеська національна академія харчових технологій

Антиінфляційна політика: поняття, механізм впровадження в практиці економічного розвитку

У країнах з ринковою економікою інфляція стала практично невід’ємною часткою ринкової системи господарювання. Це дає підстави говорити не тільки про наслідки, а й про деякі специфічні функції інфляції. Ряд економістів дотримуються точки зору, що незначна за рівнем інфляція (наприклад, щорічні підвищення цін на 3-4 %), що супроводжуються відповідним зростанням грошової маси, здатна стимулювати виробництво. Відповідно до моделі Хікса IS-LM певне зростання грошової маси M створює своєрідний стимул для збільшення обсягів продукції, що випускається [2, с.8-9].

Але незважаючи на можливу начебто “позитивну” роль інфляції, виходячи з-під контролю й навіть будучи регульованою, вона має значні соціально-економічні наслідки: закріплення стагнації, зниження економічної активності, зростання безробіття та багато іншого. Тому більшість країн прагнуть досягнути «не інфляційного» економічного зростання, стабілізації грошового обігу, що на пряму залежить від стану інфляційних процесів, для чого застосовуються грошові реформи і антиінфляційна політика.

Перш за все розглянемо особливості антиінфляційної політики. Ефективна антиінфляційна політика має базуватись на об’єктивних, економічно обґрунтованих системних прогнозах. З цим твердженням не можна не погодитись, адже власне необдумана антиінфляційна політика надто часто вела до загострення інфляційних процесів. Слід пам’ятати, що боротьба з інфляцією це не самоціль – “мета антиінфляційної політики держави полягає у встановленні контролю за інфляцією і досягненні прийнятних для народного господарства темпів її зростання” [2, ст.8-9].

Антиінфляційна політика – це комплекс заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією [3, с.176-177].

Дотепер сформульовано два основних напрямки, спрямованих на зведення темпів інфляційних процесів до мінімального рівня:

Кейнсіанська антиінфляційна політика полягає у стабілізації сукупного попиту, але як багаторазово доводилось, тільки цього замало для “приборкання ” інфляційних процесів і усунення небезпеки для економіки.

Монетарна антиінфляційна політика, яку в свою чергу прийнято поділяти на політику шокової терапії, адаптивну політику, політику доходів.

Політика шокової терапії (активна політика) – базується на різкому скороченні темпів зростання грошової маси, особливо прийнятна в умовах гіперінфляції, передбачає зменшення дефіциту бюджету за рахунок: скорочення витрат на соціальні програми, збільшення відсоткової ставки, зменшення податкових ставок, обмеження грошової маси тощо.

У результаті подорожчання кредиту підприємства банкрутують, а низька податкова ставка заохочує сильніші підприємства. Таким чином інфляція призупиняється [3, с.176-177].

Негативним наслідком цього методу можна вважати погіршення добробуту громадян.

Політика градуювання або поступових змін (адаптивна політика) – це метод монетарного напрямку, що проявляється у пристосуванні до умов інфляції, у пом’якшенні її негативних наслідків, полягає у поступовому зниженні темпів зростання грошової маси. Дана політика проводиться за рахунок: стабілізації інфляційних очікувань, поступового обмеження грошової пропозиції, індексації грошових доходів громадян [3, с.177].

Індексація, як уже відомо, означає, що номінальні доходи громадян змінюються пропорційно коливань цін, тобто вона є механізмом, за допомогою якого доходи частково або цілком захищаються від інфляції. Інакше кажучи, індексація передбачає, що поточні доходи населення збільшуються відповідно до темпу зростання цін у країні за певний період. У разі повної індексації реальні доходи захищені від згубного впливу інфляції, а тому життєвий рівень населення не знижується.

Однак індексацію не можна розглядати як дієвий метод боротьби з інфляцією. За її допомогою можна лише послабити або уникнути окремих негативних наслідків інфляції, але не можна знизити її темпи. Річ у тім, що індексація, по-перше, розкручує інфляційну спіраль. За політики індексації темпи інфляції зростають, і вона із помірної може розвинутися у галопуючу, а то й у гіперінфляцію. По-друге, неможливо повністю вберегти від знецінення усі доходи населення. Нарешті, індексація потребує значних державних видатків, що збільшує дефіцит бюджету [4, ст.349] .

Таким чином адаптивна політика дає позитивні результати за умови, що темп приросту грошової маси та рівня цін не перевищує 20% на рік.

Політика доходів – припускає контроль над цінами і зарплатою шляхом повного їх заморожування або встановленням меж їх зростання. З соціальних мотивів цей вид антиінфляційної політики застосовується рідко, оскільки, по-перше, уповільнення зростання цін викликає дефіцит на деякі товари, по-друге, зростання цін стримується лише на визначений час, а при скасуванні обмежень прискорюються.

Варіант антиінфляційної політики вибирають залежно від темпів інфляції та пріоритетів. Якщо ставиться мета приборкати інфляцію за будь-яких умов, то паралельно використовують кілька методів антиінфляційної політики [1, с.177].

Також при інфляції здійснюють грошові реформи.

Грошові реформи використовуються для ліквідації зайвих грошей в обігу. Основними прийомами грошових реформ є:

· Нуліфікація – оголошення про анулювання сильно знеціненої грошової одиниці введення в обіг нової. Прикладами такої ситуації були Німеччина в 1925 р., Угорщина 1946 р., а також Україна 1994 р..

· Ревальвація – процес збільшення вартості національної валютно-грошової одиниці порівняно з валютами інших країн [1, с.177] .

· Девальвація – процес офіційного зниження курсу національної валюти стосовно валют інших країн.

· Деномінація – процес укрупнення національної грошової одиниці шляхом обміну за встановленим співвідношенням старих грошових знаків на нові [3, с.178].

Важливо відзначити, що дотепер фахівцями не досягнуто консенсусу відносно детермінації різних чинників інфляції. Одна група аналітиків та урядовців вважає, що основні чинники української інфляції криються у політиці заробітної плати та податковій політиці, друга – головним чинником визначає обмінний курс гривні, третя – покладає основну провину за розкручення інфляційної спіралі в Україні на міжнародні енергетичні та сировинні ринки, в тому числі сільськогосподарської продукції [5].

Важливо відзначити, що сучасний стан економіки України характеризується зростанням її монетизації (зростанням маси грошей в обігу, що розкручує інфляційні процеси), у таких умовах актуальними антиінфляційними заходами можна вважати: забезпечення платоспроможного попиту, зниження вартості кредитних ресурсів для виробництва і прискорення нарощування обсягів виробництва, залучення в економічний обіг фізичних ресурсів, розвиток ринку цінних паперів та його інструментів, спроможних «поглинати» зростаючу грошову масу, розвиток інструментів економічного інвестування, спроможних отримувати грошові кошти та їх інвестувати, реанімація банківської системи і збільшення її спроможності з нагромадження коштів та кредитів [7, c.238], що дозволить вивільнити надлишок грошової маси і мінімізувати ризик розгортання інфляційних процесів в економіці України, навіть в умовах кризи.

Таким чином, інфляція не є самостійною проблемою. Це симптом того, що економіці не дають нормально розвиватися, реакція підприємців на несприятливі умови господарської діяльності [6]. Розвиток підприємництва та конкуренції — єдиний шлях забезпечення стабільного економічного зростання при мінімальній інфляції. Однак формування сприятливого для підприємництва середовища та справедливих умов конкуренції вимагає чітко продуманої довгострокової програми [6].

Отже, головним принципом боротьби з інфляцією є усунення джерел її походження. Оскільки існують об’єктивні причини виникнення інфляції, то повністю її усунути неможливо. Тому антиінфляційна політика полягає не у ліквідації інфляції, а у зниженні високих та утриманні стабільно низьких темпів передбачуваної інфляції.

Література:

1. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії: Підручник. – К.: Вища шк., 1995. – 471 с.: і л.

2. Кравченко С., Теленик С. Проблеми інфляції в ринковій економіці й антиінфляційна політика держави. // Економіка. Фінанси. Право. – 2002. - №8 – с. 8 – 12.

3. Круш П.В., Тульчинська С.О. Макроекономіка: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 400 с.

4. Панчишин С. Макроекономіка: Навчальний посібник – К.: Либідь, 2001. – 616с.

5. Актуальні для України проблеми // http://www.innovations.nas.gov.ua/Years/2008/867/Pages/p1.aspx

6. Мацюк Катерина. Сучасні інфляційні процеси в Україні. Всеукраїнська студентська інтернет-конференція // http://conf-cv.at.ua/forum/14-135-1

7. Шевченко С.Г. Антиінфляційні чинники зростання рівня монетизації в Україні: Збірник науково-технічних праць //Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. - Вип. 19.5, - с. 236-240.