Экономические науки/1.Банки и банковская система.

Пасічник Д.М.

Одеський державний економічний університет, Україна

Трансформація банківських ресурсів: доводи за і проти

В даний час, в процесі виходу багатьох країн із кризи, багато вчених при дослідженні проблемних питань банківської діяльності приділяє основну увагу проблемній заборгованості, ліквідності, кредитній діяльності, перегляду методик оцінки кредитоспроможності тощо. Це, звичайно, не викликає сумніву, оскільки саме неконтрольована активна кредитна діяльність банків спричинила стільки проблем та суперечок щодо того як потрібно підходити до здійснення активних операцій, та як застерегтися від настання подібних ситуацій у майбутньому. Проте, на нашу думку, вчені приділяють недостатньо уваги проблемам, пов’язаним із ресурсною базою, які виникають у банків. А якщо бути точнішими, то саме проблемам взаємозв’язку активних операцій із пасивними – переходу ресурсних фондів у активні вкладення. У економічній літературі, особливо зараз – у кризові часи, широко досліджується проблема ліквідності – на рівні банку і банківської системи, а от поняттю трансформації приділяється надзвичайно мало уваги, хоча по своїй сутності трансформація як явище є первинною, а неліквідність банків – вторинною. В основному, трансформація описується в підручниках з банківської справи в декількох абзацах і однією формулою і лише деякі вчені, наприклад, Вожжов, який присвятив цілу монографію ґрунтовному дослідженню трансформації банківських ресурсів, детально зупиняються на цьому питанні. Отже, метою нашої публікації буде висвітлення проблем трансформації банківських ресурсів.

З’ясуємо, що ж означає в нашому розумінні «трансформація». В загальному розумінні термін «трансформація» передбачає зміну якісного стану якого-небудь об’єкта (матеріального чи нематеріального). Ряд економістів трактують трансформацію банківських ресурсів як процес фінансування активних вкладень за рахунок менших за строком ресурсів банку – короткострокових та коштів на вимогу (в загальному варіанті – поточних рахунків клієнтів). Проте таке визначення дає уявлення про трансформацію як про процес вкладень ресурсів менших за строком у активи більшої терміновості. Звідси і чітко випливає вплив трансформації на ліквідність банку, тобто виникнення невідповідності між сумами та строками активів та пасивів, що у нестабільній ринковій ситуації призводить до проблем з ліквідністю у банку. Але даний підхід є досить «поверхневим», оскільки визначає простий розрив ліквідності, але не розкриває самої сутності процесу трансформації. А сутність її полягає в тому, що відбувається не фінансування більших за строком активів, а процес стабілізації певної частини коштів до запитання та мало строкових депозитів за рахунок незнижуваних залишків на рахунках клієнтів, в результаті чого виникає можливість їх прирівнювання до строкових коштів. Тобто відбувається якісна зміна ресурсів банку – раніше «короткі» кошти та кошти на вимогу розглядаються уже як стабільний ресурс, який сміливо використовується для здійснення активних вкладень, звичайно, більших за термінами. Така якісна зміна ресурсів і називається «трансформація». Для банкіра-практика різниці між першим («поверхневим») та другим («сутнісним») визначенням, можливо, і немає, оскільки від цього не зміниться його реакція як менеджера при розгляді проблемних питань. Проте для науковців глибокий підхід до розгляду трансформації дає змогу раціонально обґрунтувати проблеми з ліквідністю, невідворотність їх виникнення у кризових ситуаціях та мати підґрунтя для розробки теорій і рекомендацій для управління ресурсною базою. Недостатність досліджень щодо цієї тематики призвела до того, що банкіри під час економічного зростання інтуїтивно відчувають можливість використання короткострокових ресурсів і коштів на вимогу як довгострокові ресурси для більш тривалого кредитування, проте чіткого обґрунтування методики своїх дій вони практично не мають, оскільки керуються сьогоднішніми уявленнями про те, що тимчасову нестачу ресурсів можна буде поповнити за рахунок запозичень на міжбанківському ринку, наступних надходжень на поточні рахунки клієнтів, випуску боргових цінних паперів тощо. Проте виникає ситуація, коли економічне зростання припиняється і разом з тим стає відчутним відтік коштів клієнтів, їх нестача та проблеми з ліквідністю у банків. І тут уже науковці та теоретики починають критикувати менеджмент банку у їхній недалекоглядності, гонці за прибутком та некомпетентності, що спричинила проблеми з ліквідністю у банків. І одних, і других зрозуміти можна, оскільки в тій чи іншій ситуації завжди можна знайти винного чи виправдати свої дії. Проте, на нашу думку, необхідно не шукати винних у ситуації, що вже склалася, а зробити так, щоби даної ситуації не допустити в майбутньому.

Ось чому потрібно достатньо уваги приділяти дослідженню проблем ліквідності, платоспроможності та… трансформації як однієї складової усіх проблем. Саме недостатність досліджень щодо трансформації та управління нею не дає можливості до кінця оцінити ресурсні ризики менеджерам банку, та використовувати даний механізм для обґрунтованого здійснення строкових вкладень банку за рахунок менших за строком ресурсів.

Зважимо усі «за і проти» щодо трансформації. Трансформація як явище сприймається по-різному серед наукових кіл. Багато теоретиків стверджують, що трансформація суперечить «золотому правилу економіки», згідно з яким ресурси банку повинні направлятися на вкладення у активи відповідно до суми і термінів. Порушення даного принципу призводить до невідповідності активів і пасивів за строками і сумами, і як наслідок – до розривів ліквідності. У короткостроковій перспективі дана ситуація не буде критичною, тому що нестачу коштів можна поповнювати за рахунок надходжень на рахунки клієнтів, запозичень на міжбанківському ринку тощо. Проте під час економічних потрясінь виникає ситуація, коли нестача ліквідності спостерігається в масштабах усієї економіки і проблеми з ліквідністю відчувають усі господарюючі суб’єкти, внаслідок чого банки не мають джерел поповнення ліквідності, а навпаки відчувають відтік коштів з рахунків клієнтів. В цьому випадку порушення «золотого правила економіки» проявляється великими втратами для банків, які втрачають ресурсну базу через відтік коштів з рахунків клієнтів. Під час тогорічної кризи ліквідності, яка була у світі, а зокрема і в Україні, саме проблемам з ліквідністю приділялася особлива увага, оскільки вона спричинила багато збитків банкам. Банки критикували за те, що вони не приділяли достатньої уваги розривам ліквідності, викликаним надмірною трансформацією ресурсів, тобто переходу «коротких» ресурсів у «довгі» з послідуючим вкладенням у активи з більшим терміном. Така точка зору економістів доводить негативний вплив трансформації на ліквідність банку, що спричиняє ряд ризиків для банку.

Проте це суто теоретичний довід. Безумовно, він має право на існування, оскільки пояснює увесь ланцюг проблем, який тягне за собою надмірна трансформація короткострокових та поточних ресурсів, однак є й позитивні риси трансформації, на яких варто зупинитися.

По-перше, якби банк відповідно до «золотого правила» направляв ресурси тільки у активи відповідних сум і термінів, то постійно виникали би ситуації, коли за надлишку ресурсів певного виду необхідно було би чекати клієнтів з потребами у коштах такого ж терміну. І навпаки – при перевищенні потреб клієнтів у позичкових коштах, потрібно було би шукати ресурси відповідного терміну, а це ще й дорожче для банку, оскільки при позиціюванні банка як позичальника вартість ресурсів для нього підвищується. Але така ситуація виглядає безглуздою, оскільки вона занадто трудомістка і нереальна у сучасних умовах, коли масштаби діяльності банку сягають території цілої держави. Натомість банки формують портфелі активів двома методами: загального фонду або розподілу коштів. В будь-якому випадку банк виходить із наявних ресурсів і розподіляє їх за відповідними принципами відповідно до обраного методу. Проте чіткого розподілу згідно із «золотим правилом не виникає», оскільки в межах одного банку, який діє в багатьох регіонах, потреба у великій позичці може виникнути раніше, ніж надходження такої ж суми ресурсів і такого ж терміну, тому доводиться їх отримувати за рахунок трансформації нестабільних депозитів. За відсутності трансформації господарюючий суб’єкт не отримає позички і при цьому гальмується його виробничий процес, що потягне за собою низку проблем для бізнесу. А банк втрачає клієнта і недоотримує доход.

По-друге, розміщення коштів банку відповідно до «золотого правила», на думку проф. Вожжова (і на нашу думку теж), перетворює його у суто посередника між вкладниками та позичальниками, відводячи роль посередника, так би мовити, комісіонера. А от застосування процесу трансформації ресурсів дає банку можливість виконувати в економіці роль стимулятора економічного зростання з мінімальними витратами на ресурси та максимізуючи доходи. Також, в теоретичному аспекті, знижується вартість кредитних ресурсів для позичальників, через нижчу вартість «коротких» коштів. Тобто в даному випадку можливості банку для кредитування стають набагато ширшими, а економіка в загальному масштабі із короткострокових ресурсів має можливість отримувати ресурси для середньо-, довгострокового та інвестиційного кредитування.

І, по-третє, потрібно розглядати реальну ситуацію. А вона вказує на такі факти, що у розвинених країнах (в Україні теж) трансформація ресурсів є невід’ємною складовою. Для банків західної Європи характерною є ситуація, коли до 25% позичок, наданих терміном до одного року забезпечуються трансформацією ресурсів до запитання, а серед строкових депозитів переважають депозити терміном до одного року. Проте, якщо розглянути кредитний портфель банків, то з’ясується, що до 50 % довгострокових позичок та позичок інвестиційного призначення терміном більше одного року забезпечується ресурсами терміном в один рік. Тобто на лице трансформація ресурсів, що водночас не заважає іноземним банкам розвинених країн вдало проводити свою діяльність. Проте, необхідно відмітити, деякі передумови, які дають можливість іноземним банкам використовувати трансформацію ресурсів при довгостроковому кредитуванні – це наявність розвиненого чітко організованого фондового ринку та оперативна політика центрального банку щодо підтримки ліквідності комерційних банків. В таких у мовах іноземні банки при виникненні розривів ліквідності, викликаних надмірною трансформацією ресурсів, мають змогу залучити кошти на ринку цінних паперів, шляхом випуску боргових зобов’язань. А чітко налагоджена політика Європейського центрального банку щодо підтримки ліквідності банків шляхом надання позичок рефінансування дає змогу покрити тимчасову потребу в ліквідних коштах. Два даних механізми дають змогу банкам розвинених країн використовувати механізм трансформації ресурсів в інтересах суб’єктів економіки.

Проте, в Україні ні фондового ринку, на якому можна швидко залучити кошти, ні широкого розповсюдження випуску боргових цінних паперів немає. Політика Національного банку щодо рефінансування комерційних банків має непрозорий характер і не досить налагоджена, а операції на відкритому ринку не набули широкого розповсюдження через відсутність розвиненого ринку державних боргових цінних паперів та цінних паперів корпоративного сектору. В даних умовах українські банки, не маючи можливості поповнювати нестачу в ліквідності, повинні більш обережно в порівнянні з іноземними банками підходити до застосування трансформації. І тут не остання роль відводиться Національному банку як регулятору грошово-кредитного ринку країни, який повинен застосовувати різноманітні механізми рефінансування для підтримки комерційних банків у нормальні та кризові часи. В іншому разі, коли таких функцій в Україні регулятор не виконує (або виконує неефективно), то банки повинні сподіватися тільки на свої ресурсні можливості і допускати трансформацію на свій страх і ризик.

Усе вищесказане дає змогу судити про трансформацію по-різному: негативно – коли вона викликає розриви ліквідності і призводить до її нестачі у напруженій економічній ситуації; позитивно – розглядає трансформацію як невід’ємний процес у банківській діяльності. У будь-якому випадку, з якої би сторони ми не сприймали трансформацію ресурсів (як фактор ефективності, чи як фактор підвищення ризику для банку), вона присутня у їхній діяльності і немає смислу з’ясовувати питання щодо того, добре це чи погано. Увагу потрібно зосередити на вирішенні питань щодо того:

- який рівень коштів до запитання банк може використовувати як стабільний ресурс

- як змінюється ця величина залежно від різних факторів

- який рівень трансформації коштів до запитання у строкові кошти (короткострокових у довгострокові кошти) є невідчутним для порушення ліквідності банку залежно від різних умов – територіального місцезнаходження, виду активного вкладення, виду банківського ресурсу, стадії економічного циклу тощо.

Це дасть змогу припинити суперечки щодо необхідності застосування трансформації банківських ресурсів, надасть практикам механізм чіткого використання трансформаційних властивостей ресурсів, дасть змогу реально оцінити ресурсні ризики банку.

Література:

1. Банковское дело / Под ред. О. И. Лаврушина. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 672 с.

2. Васюренко О. В. Збалансованість структури зобов’язань банку як фактор забезпечення ефективності кредитних операцій / О. В. Васюренко, О. Христофорова // Банківська справа. – 2004. - №3. – С. 3 - 10.

3. Вожжов А. П. Про моделювання процесiв трансформації ресурсів комерційного банку / А. П. Вожжов // Наук. вісн. Волин. держ. ун-та им. Л. Українки. Сер. Економ. науки. – Луцьк, 2001. - №4. - С. 148 – 151.

4. Вожжов А. П. Депозити до запитання у формуваннi кредитно-iнвестицiйнiх ресурсiв комерцiйних банкiв / А. П. Вожжов // Вiсн. Львiвського державного фiнансово-економiчного iнституту: Збiрн. наук. пр. Сер.: Економiчнi науки. - Львiв, 2001. - С. 168 – 172.

5. Вожжов А. П. Процеси трансформації банківських ресурсів: Монографія. - Севастополь: Вид-во СевНТУ, 2006. – 339 с.