Економіка / 2. Зовнішньоекономічна діяльність

Костриця Ю.С., Павленко А.Г., Кузьменко С.С.
Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган - Барановського

ОСОБЛИВОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ІНОЗЕМНИХ ТРАНСНАЦІОНАЛЬНИХ КОРПОРАЦІЙ В УКРАЇНІ

Входження України у світовий економічний простір на засадах партнерства не може відбутися без створення інтегрованих підприємницьких структур. Важлива роль у стимулюванні цих процесів належить державі, тому проблема визначення загальних принципів політичного впливу на інвестиційну діяльність іноземних інвесторів, головним чином, транснаціональних корпорацій (ТНК), удосконалення механізмів застосування методів стимулювання надходжень інвестиційних ресурсів з-за кордону потребує як теоретичного, так і практичного вирішення.

В Україні опубліковано багато праць, вагомий внесок у розробку проблем, присвячених інвестиційній поведінці ТНК у глобальному середовищі зробили такі вчені: Б. Д. Гаврилишин, А. С. Гальчинський, Маловичко А. С., П. І. Гайдуцький, В. М. Геєць, А. Грищенко, Рыжков З. В., О.І. Рогач, Ю.М. Пахомов, Юрчишин В., А.С. Філіпенко та інші. Та разом з тим проблема взаємодії вітчизняного капіталу з іноземними корпораціями в умовах інтеграції України у світове господарство потребує подальшого дослідження.

Метою роботи є аналіз особливостей інвестиційної діяльності іноземних ТНК в Україні.

В умовах розвитку глобалізаційних процесів ТНК є основними дійовими особами сучасної світової економіки та джерело найбільшої частини прямих і портфельних інвестицій.

Найбільш інтернаціональними компаніями серед лідерів ТНК є: швейцарська «Nestle», об'єм зарубіжних продажів якої складає 98% від їх загального розміру; «Philips» - 88%, «British petroleum» - 75% [4]. Продажі філій і дочірніх компаній перевищують об'єм світового експорту. В результаті їх міжнародних операцій третина світової торгівлі здійснюється в рамках транснаціональних комплексів.

На світовому ринку капіталів спостерігається загострення конкуренції між приймаючими країнами за інвестиції ТНК. Особливо це стосується країн, що розвиваються, та країн із перехідною економікою, які не мають достатніх внутрішніх інвестиційних ресурсів. У зв’язку з цим стратегія залучення Україною інвестицій ТНК повинна ґрунтуватися на формуванні збалансованої системи передумов, що формують відносну привабливість України, передусім з іншими Cхідноєвропейськими державами.

Серед компаній, які вклали прямі закордонні інвестиції в українську економіку, перше мысце займають американські корпорації. За останніх 10 років(1999 – 2009рр.) їх прямі ПІІ досягли 898 млн. дол. (16,8% від загального їхнього об'єму ПІІ залучених до України). За компаніями США йдуть інвестори з Кіпру – 603 млн. дол. (11,3%), Великої Британії – 511 млн. дол. (9,6%), Нідерландів – 399 млн. дол. (7,5%), Російської Федерації – 323 млн. (6,0%), Німеччини – 312 млн. (5,8%), Швейцарії – 312 млн. (5,1%), Австрії – 273 млн. (3,9%), Республіки Корея – 171 млн. (3,2%) [4].

Україна як промислова держава ТНК нецікава. Такий висновок можна зробити, з перегляду переліку глобальних корпорацій, представлених на вітчизняному ринку: Coca-cola, Samsung, Toyota, Nestle, Nokia, Metro Cash&carry, Hewlett-packard, British American Tobacco і деякі інші ТНК. Великі промислові концерни, такі як, Westinghouse, Exxonmobil або General Electric, на українському ринку відсутні. Виключення — Mittal Steel, для якої український актив —«Криворіжсталь» — проміжна, а не кінцева ланка виробничого ланцюга [4].

Україна, як приймаюча ТНК країна, не зайняла належного місця у їх діяльності. Не дивлячись на певні природні переваги, Україна має один з нижчих показників залучення ПІІ серед країн Центральної та Східної Європи, СНД. Прямі іноземні інвестиції за тринадцять років незалежності склали лише 5,3 млрд. дол [3]. Так, наприклад, Чехія за той же час отримала більше 20 млрд. дол. Щорічні інвестиції в Польщу складають 4—5 млрд. дол., тоді як в Україну — 0,5 млрд. За об’ємами іноземних інвестицій на душу населення Україна поступається навіть Албанії та Казахстану [3].

В період з 2005 по 2009 роки рівень залучення іноземних інвестицій в Україні дещо підвищився і навіть спостерігається деяка інтенсифікація структурних зрушень. Вплив динамічного зростання ПІІ набуває ознак стабілізуючого характеру в таких галузях, як будівництво, фінанси, транспорт та зв'язок. Але, незважаючи на позитивну динаміку припливу ПІІ в Україну, обсяг інвестицій іноземних компаній ще недостатній для забезпечення ефективної перебудови господарства України. На це вказує і галузевий розподіл ПІІ. Так, питома вага залучених ПІІ в основні сектори економіки в Україні протягом періоду з 2005 по 2009 роки практично не змінилася. Найбільші вкладення капітілу спостерігаються в промисловості (52% від загального обсягу припливу ПІІ в країну), дещо меншою є частка ПІІ у сферу послуг [2].

Головна причина непомітного впливу ПІІ на економіку України – недостатні сукупні обсяги іноземного інвестування, що перебуває на рівні 3 – 10% від валових інвестицій в основний капітал та 3 – 12% від ВВП країни. Як свідчить досвід світового розвитку, вирішення цієї проблеми можливе лише шляхом транснаціоналізації національної економіки, що передбачає допуск у свою економіку капіталу найбільших розвинених закордонних суб’єктів господарювання, якими на сьогодні є ТНК, з одного боку, та створення власних транснаціональних структур, які можуть рівноправно взаємодіяти з ТНК розвинених країн – з іншого [2].

Позитивні наслідки транснаціоналізації економіки полягають насамперед в отриманні доступу до додаткових джерел фінансового капіталу, нових технологій та потенціалу інновацій, у використанні сучасного організаційно-управлінського досвіду. Збільшення надходження капіталу можливе двома способами. Перший — це ПІІ у формі залучення інвестицій провідних закордонних ТНК, що безпосередньо надходять у філії та дочірні компанії ТНК від іноземного інвестора, де провідну роль відіграє сприятливий інвестиційний клімат. Другий спосіб — це доступність для дочірніх компаній та філій ТНК джерел кредитного та інвестиційного капіталу, яким користується сама материнська компанія, що виникає у разі включення філій у міжнародну (глобальну) корпоративну фінансову мережу відповідної ТНК. Доступ до найсучасніших матеріальних ресурсів забезпечується тим, що ТНК мають унікальні можливості у сфері оптимізації власного матеріально-технічного забезпечення. Діючи по всьому світу, вони можуть закуповувати дійсно найкращі та найдешевші компоненти виробництва та види сировини для підвищення рівня конкурентоспроможності. Прихід ТНК в країну означає прихід не тільки її ланок, які є компонентами ТНК, а ще й постачальників деталей, вузлів та послуг виробничого призначення, які діють на основі субпідряду або договорів про кооперацію з ТНК. Тобто обсяг ПІІ в країну збільшується завдяки виробничим зв'язкам самої ТНК [7].

Враховуючи світовий досвід, доцільно запропонувати наступні групи заходів, щодо стимулювання залучення іноземних інвестицій:

1) створення привабливого макроекономічного середовища та сприятливого ділового (інвестиційного) клімату для інвесторів (нерезидентів);

2) розвиток інфраструктури інвестиційної діяльності;

3) створення фіскальних стимулів для іноземних інвесторів: звільнення на певний період від сплати податків, митних платежів;

4) надання державних гарантій для створення нових робочих місць;

5) компенсація частини банківського кредиту;

6) надання податкових кредитів;

7) створення вільних економічних зон, територій пріоритетного розвитку тощо [1; 3].

Серед головних перешкод ефективного впровадження в Україні запропонованих заходів виділяють такі: неврегульованість правової бази, занадто фіскальний характер податкової системи, бюрократія, високий рівень корумпованості, низький платоспроможній попит споживачів, недостатня транспарентність (прозорість) приватизації [5].

В Україні поки що не сформовано вітчизняні ТНК, проте відбувається процес концентрації та формування капіталу фінансово – промисловими групами (ФПГ). Великий український бізнес в осіб ФПГ – основний споживач іноземних інвестицій і поступово сам виявляє зацікавленість у власній експансії, намагаючись придбати зарубіжні підприємства. Проте говорити про економічний влив «транснаціоналізації» української економіки та її інтеграцію в міжнародне економічне співтовариство передчасно [6].

Участі вітчизняних ФПГ в інтеграційних процесах перешкоджають:

1) малі розміри українських бізнес – груп;

2) незавершеність їхньої реструктуризації (тобто звільнення від непрофільних активів і диверсифікація ризиків);

3) самоізоляція вітчизняного бізнесу, пов’язана з незавершеними процесами приватизації і стійким великим попитом на продукцію, що експортується [2].

Оскільки ФПГ неспроможні в найближчій перспективі проводити активну експансію за кордоном, воно прагнуть створити свою модель відносин із закордонними компаніями шляхом утворення спільного бізнесу з російськими або західними партнерами. Це один із способів уникнути їхнього поглинання великими ТНК. Тому першочерговим завданням для України є формування законодавства, в якому потрібно врахувати теперішню ситуацію, яка спрямована на прив’язку бізнесу ФПГ до цілей та завдань розвитку вітчизняної економіки ті її успішної інтеграції в світову господарську систему [4].

Таким чином, проведене дослідження показало, що в контексті викликів глобалізації, жорсткої конкуренції на світовому ринку технологій, товарів, послуг взаємодія вітчизняних підприємств з іноземними ТНК повинна базуватися на принципах економічного прагматизму для подальшого успішного розвитку економіки України. Для підвищення її конкурентоспроможності в світовому господарстві українським корпораціям необхідно: брати активну участь в об’єднані науково – технічного, фінансового і виробничого потенціалу для реалізації сумісних проектів у тих сферах високих технологій, де в Україні були і залишаються передові позиції в світі;переймати і адаптувати до своїх умов іноземні передові технології, доступ до яких відкривається завдяки лібералізації економіки і притоку іноземних інвесторів, головним чином ТНК;

активно розробляти і освоювати власні технології, використовуючи всі методи і ресурси державної підтримки інновацій.

Література

1. Каніченко О. Українська специфіка міжнародних зв’язків //Економіка України - №5, 2008.

2. Гайдуцький П. І. Мотиваційні чинники міжнародних інвестиційних процесів // Фінанси України. – 2007. - №2. – С.50 – 55.

3. Рыжков З. В. Плата за нерешительность или какой будет Украина в 2015г. // Зеркало недели. – 2006. - №4 (620).

4. Юрчишин В. Нові інвестиційні виклики для України // Финансовые риски. – 2008. - №2 (43). – С. 9 – 14.

5. Новіков В. Імперативи розвитку ефективного соціального партнерства // Економіка України. – 2005. - №1.-С.80 – 85.

6. Шнипко О. Транснаціональні корпорації та проблеми транснаціоналізації українського ринку // Економіст — 2005. — № 11.

7. Журнал інтелектуальної еліти «Персонал» http://www.personal.in.ua/article.php?ida=468.