Экономические
науки/13. Региональная
экономика
К. е. н. О.В.
Прокопова
Харківський
державний університет харчування та торгівлі
РІВЕНЬ І
ЯКІСТЬ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ РЕГІОНІВ ТА ПРОБЛЕМИ ЇХ ОЦІНКИ
Постановка проблеми у загальному вигляді. Проблемою оцінки рівня та
якості життя населення в Україні й інших країнах світу вчені і практики
займаються вже давно. Проте, вчені й
досі не дійшли згоди з цілого ряду важливих питань. У першу чергу до них
належать:
- вибір об’єкта
дослідження: індивідуум, домогосподарство або загальна чисельність населення;
- вибір компонентів, які
необхідно включати в предмет дослідження: людина, навколишнє середовище або
соціальна інфраструктура;
- інтегральний показник, чи
система окремих показників які слід використовувати при оцінці рівня та якості
життя населення;
- вибір конкретних окремих
показників, які необхідно включати в
систему показників при оцінці рівня і якості життя населення.
Необхідно
зазначити, що при оцінці рівня та якості життя населення використовуються два
підходи, мета і призначення яких різні. За першим підходом оцінюються рівень та
якість життя населення в межах країни для прийняття державними органами
управління рішень з планування її соціально-економічного розвитку. За другим
підходом оцінка рівня та якості життя населення здійснюється для міжнародних
порівнянь з різними країнами світу.
Міжнародна
статистика рівня життя почала розвиватися нещодавно. У 1960 р. робочою групою
ООН була підготовлена доповідь про принципи визначення та виміру рівня та
якості життя населення в міжнародному масштабі
[3]. Це була перша спроба створення
системи показників. Життєвий рівень оцінювався індексом заробітної плати
(індекс номінальної заробітної плати поділити на індекс цін), а потім індексами
прожиткового мінімуму і вартості життя (індекс споживчих цін на товари і
послуги визначеного набору). Кожний з індексів має значення, але вони не дають всебічної
характеристики рівня та якості життя населення. Останній варіант даної системи
показників був розроблений експертами ООН ще у 1978р. і містить у собі 12
основних груп показників [3, с. 6]:
- демографічні характеристики
населення (народжуваність, смертність, захворюваність, тривалість життя і
т.д.);
- санітарно-гігієнічні
умови життя;
- споживання продуктів
харчування;
- житлові умови і
забезпеченість споживчими благами тривалого користування (автомобіль,
холодильник, телевізор і т. ін.);
- освіта і культура;
- зайнятість і умови праці;
- доходи і витрати
населення;
- вартість життя і споживчі
ціни;
- транспортні засоби;
- організація відпочинку,
фізкультура і спорт;
- соціальне забезпечення;
- свобода людини.
Крім названих
груп, Статистичною комісією ООН був виділений загальний розділ, що охоплює ряд
інформаційних показників, необхідних для оцінки рівня та якості життя, але не
є, на думку експертів ООН, безпосередніми їх характеристиками. Сюди включені
такі показники: національний дохід; ВВП на душу населення і середньорічні темпи
його зростання; обсяг і види соціального обслуговування; витрати на особисте
споживання населення їх структура і середньорічні темпи зростання; щільність
населення; транспортне обслуговування населення; робота засобів зв`язку; преса
й ін.
На 29-й сесії
Статистичної комісії ООН (лютий 1997 р.) був затверджений мінімальний перелік
національних даних соціальної статистики, рекомендованих робочою групою з
міжнародних статистичних програм і координації Економічної та Соціальної ради
ООН як показники рівня життя. До цього набору відносяться такі показники [6, с. 15]:
- чисельність населення з
поділом за статевою ознакою, віком і (якщо необхідно) етнічними групами;
- середня очікувана
тривалість життя при народженні з поділом за статевою ознакою;
- материнська смертність;
- частка дітей з вагою при
народженні менше ніж 2,5 кг і з поділом за статевою ознакою;
- середня тривалість
навчання в школі (повних років) з поділом за статевою ознакою і, якщо це
можливо, майновим становищем;
- валовий внутрішній
продукт на душу населення;
- середньодушовий дохід
домогосподарств (його рівень і склад);
- вартість мінімального
продовольчого кошика, необхідного для задоволення потреб у їжі;
- частка безробітного
населення з поділом за статевою ознакою;
- співвідношення зайнятої
частини і загальної чисельності населення з поділом за статевою ознакою і
секторами економіки;
- доступ до питної води;
- забезпечення
санітарно-гігієнічними умовами життя;
- забезпеченість житлом
(кількість кімнат, крім кухні і ванної кімнати, що припадають на одну особу).
Мета та завдання статті. Метою статті є наведення існуючих
підходів до інтегральної оцінки рівня та якості життя населення. Як
інтегральний показник рівня та якості життя населення в різний час пропонувалося
використовувати: національний дохід на душу населення; частку витрат на
харчування в загальних витратах домогосподарств; відносний коефіцієнт
смертності, що визначався як відношення кількості смертей осіб у віці 50 років
і більше до загальної кількості смертей; середню тривалість життя населення;
показник вільного часу.
Застосування
для цього агрегованих економічних показників засновано на припущені, що
найбільш розвинуті в економічному відношенні країни мають більш високий рівень
соціального розвитку. Часто за основу міжкраїнового порівняння застосовується
ВВП або національний дохід (НД) на душу населення, виражені у валюті однієї з
країн, в доларах США або в ПКС валют (паритет купівельної спроможності).
Виклад основного матеріалу дослідження. Однак усі ці показники
мають різні недоліки, пов`язані або з розбіжностями в методології розрахунків,
прийнятих у різних країнах, або з труднощами в їх інтерпретації. У зв`язку з
цим було зроблено спроби розробити комплексні індекси визначення рівня та
якості життя тієї або іншої країни світу.
У міжнародній
статистичній практиці комплексний індекс одним з перших запропонував Дослідний
Інститут Соціального Розвитку ООН [5, с. 9]. Даний індекс одержав назву „індекс соціального
розвитку”. Він включає 16 найважливіших (9 соціальних і 7 економічних)
взаємозалежних показників. Автори дослідження дійшли до такого висновку, що при
рівні душового доходу, який не перевищує 500 дол./рік, соціальний розвиток
переважає над економічним.
Іншу, більш
спірну, спробу виміру рівня та якості життя населення в країнах, що
розвиваються, було зроблено в 1987 р. Комітетом з проблем кризи
народонаселення, що розробив міжнародний
„індекс неблагополуччя” (
Human Suffering Index ) [5, с. 9]. Було поставлено задачу
за допомогою одного критерію визначити відмінності в умовах життя людей у
різних країнах світу. Країновий індекс будувався на основі 10 показників, що
характеризують добробут людей залежно від їх матеріального становища,
демографічної ситуації, стану здоров`я і суспільного ладу. Це такі показники,
як доходи, інфляція, попит на нові робочі місця, ступінь перенаселеності міст,
дитяча смертність, харчування, наявність чистої питної води, використання
енергії, грамотність дорослого населення, ступінь свободи особи. Згідно з
індексом найбільш неблагополучними країнами виявилися Мозамбік, Ангола й
Афганістан; найбільш сприятливі життєві умови для населення - у Швейцарії, Німеччині
і Люксембурзі.
Серед спроб
комплексної оцінки рівня та якості життя населення можна назвати індекс
фізичної якості життя, розроблений Моррісом Д. Моррісом [4, с. 72]. Він ґрунтується
на базі показників очікуваної тривалості життя після досягнення 1 року, рівня
дитячої смертності і поширення грамотності. За кожним показником проводиться
ранжирування країн, де 1 - найгірший результат, а 100 - найкращий. У показнику
„очікувана тривалість життя” за 100 прийняття досягнення 77-літнього віку (
результат Швеції в 1973 р. ) і за 1 - 28 років (Гвінея-Бісау, 1950 р.), при
очікуваній тривалості життя 52 роки індекс розвитку становить 50. Так само для
рівня дитячої смертності за найкращий результат прийнято 9 смертей на 1000
народжених живими
дітей (Швеція, 1973 р.) і за
найгірший - 229 (Габон, 1950 р.). Рівень грамотності вимірявся відсотком
грамотних у загальній чисельності населення. Зведений індекс розраховувався як
середньоарифметична величини трьох окремих показників.
Дослідження
показало наявність кореляції між рівнем валового національного продукту (ВНП)
на душу населення і величиною індексу (країни з більшою величиною ВНП мали
звичайно інший індекс), але ступінь цієї кореляції був не дуже високий. Деякі
країни з високим рівнем ВНП на душу
населення одержали досить низьку оцінку за індексом. Вона була навіть нижчою за
середню для бідних країн. Інші країни з дуже високим душовим рівнем доходів.
Остання і
найбільш значна спроба комплексної оцінки рівня та якості життя населення була
реалізована в щорічниках Human Development Report. Публікації розпочалися в
1990 р., і з того часу вони постійно удосконалюються.
Побудова
індексу людського розвитку (ІЛР) базується на таких основних положеннях
концепції людського розвитку ,
розроблених
Експертами ООН [1, с.474-475],
як:
1.
рівність – усі люди споконвіку повинні мати рівні можливості незалежно від
статі, раси, національності, класової приналежності, походження, місця проживання,
рівня добробути і т. ін;
2.
продуктивність – люди повинні мати можливість підвищувати продуктивність
своєї діяльності, брати повноцінну участь у процесі формування доходу і
працювати за справедливу грошову винагороду;
3.
стійкість – доступ до можливостей має бути забезпечений не тільки нинішнім,
а й майбутнім поколінням за рахунок усіх форм фізичного, людського і
продуктивного капіталу;
4.
розширення можливостей – розвиток має здійснюватися зусиллями людей, а не
тільки в їх інтересах.
Висновок. Для оцінки рівня та
якості життя населення різні країни використовуються свої підходи, що
відрізняються від методики ООН. Однак, усі методики оцінки рівня та якості
життя населення побудовані на основі концепції людського розвитку, яка включає
вивчення макроекономічних, демографічних та соціальних аспектів життєдіяльності
суспільства.
Список літератури
1.
Ефимова М.Р., Бычкова С.Г. Социальная
статистика.-М.: Финансы и статистика, 2003.-560с.
2.
Методика вимірювання людського розвитку регіонів України.- К.: Державний
комітет статистики України, Рада по вивченню продуктивних сил НАН України,
2001.- 32 с.
3.
Социальная статистика. - http://i-u./ru/biblio/arhiv/books
/nomame_socstat/ec4. asp.
4.
Тодаро М.П. Экономическое развитие:
Пер. с англ.-М.:ЮНИТИ, 1997. – 672 с.
5.
Феоктистов Д.В. Методология оценки уровняи
и качества жизни населения. –
http://kodeks.pirit.sibtel.ru:/nic/200211/021/htm.
6.
Чарина В.О. О модельном наборе
социальних индикаторов уровня жизни населения // Вопросы статистики. –
1998.-№8.-с. 15 – 19.