Економіка / 3. Фінансові відносини

Руда О. Л., Слободянюк І.С.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

Кредитні ризики в умовах фінансової кризи в Україні

Кредитування з найдавніших часів є ризиковим видом діяльності. Кредитний ризик, що породжується даною діяльністю, та методи його мінімізації цікавлять як практиків, так і теоретиків. Про це свідчить велика кількість наукових публікацій, що з’явились останнім часом. Не дивлячись на той факт, що проблема кредитного ризику в період економічної кризи актуальна серед науковців, дослідження причин виникнення та методи мінімізації кредитного ризику не можна вважати повністю вивченими та дослідженими.

Перш за все, звернемося до визначення кредитного ризику. Під кредитним ризиком, традиційно розуміють ймовірність несплати позичальником основного боргу та відсотків, які належать до сплати за користування кредитом у терміни, визначені у кредитній угоді. У взаємовідносинах кредитора та позичальника предметом спільного інтересу є кредит. Із ним пов’язані протилежні за своєю суттю ситуації: кредитор має право вимагати повернути йому борг, а боржник зобов’язаний віддати позику, як це вказано у кредитній угоді. Недотримання цих домовленостей загрожує кредитору фінансовими збитками.

Кредитний ризик – імовірність, що дебітор не зможе здійснити відсоткові платежі або виплатити основну суму кредиту відповідно до умов, зазначених у кредитній угоді, що є невід’ємною частиною банківської діяльності. Кредитний ризик означає, що платежі можуть бути затримані, або взагалі не виплачені, що, своєю чергою, може призвести до проблем у кругообігу грошових коштів і несприятливо позначитися на ліквідності банку. Незважаючи на інновації в секторі фінансових послуг кредитний ризик дотепер залишається основною причиною банківських проблем [1].

Сучасна банківська практика сформувала різні системи запобіжних заходів щодо зменшення впливу кредитного ризику. В банківській системі однією із таких запобіжних систем є страхування, прояв якого відбувається через самострахування (формування та використання резерву на можливі втрати за кредитними операціями) та методом прямого страхування, що відбувається за участю страхових компаній. Банк після укладання кредитного договору може самостійно застрахувати надану позику, підписавши зі страховою компанією угоду про добровільне страхування кредитного ризику.

Метод самострахування полягає в накопиченні певної кількості фінансових ресурсів, які при необхідності використовуються на покриття можливих втрат при настанні несприятливих обставин. Правлінням Нацбанку було прийнято Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями (6 липня 2007 року). Згідно з цим Положенням комерційний банк зобов’язаний створювати резерв під кредитні ризики, необхідність створення цього резерву зумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності [2].

Проте цих заходів виявилося недостатньо. В умовах розгортання фінансової кризи подальше сповільнення темпів кредитування сталося через встановлення Національним банком тимчасового обмеження на активні операції банківських установ (13 жовтня 2008 року) із посиленням вимог щодо кредитування контрагентів, які не мають надходжень у іноземній валюті; необхідність акумулювання коштів для проведення розрахунків за зовнішніми запозиченнями; підвищення кредитних ризиків внаслідок погіршення кон’юнктури за галузями, що тривалий час були найбільш прибутковими і кредитоспроможними [3]. Проте навіть з цими заходами зменшити величину кредитних ризиків не вдається.

Внутрішніми способами мінімізації кредитного ризику є оцінка кредитоспроможності позичальника, лімітування, нормування, диверсифікація, створення резервів. Лімітування – це встановлення ліміту, тобто верхньої межі обсягів коштів, які надаються у позику одному клієнту. Нормування кредитів має дві форми: перша застосовується тоді, коли банк відмовляється надати позику позичальнику на будь-яку суму, навіть за умови, що позичальник погоджується платити вищу процентну ставку, друга має місце тоді, коли банк готовий надати позику, але обмежує її розмір до суми, яка менша за ту, що хотів би отримати позичальник. Диверсифікація - розпорошення виданих банком кредитів, згрупованих за певними якісними критеріями - величини, строків, наявності забезпечення, виду позичальників, їх галузевої належності, форми власності, фінансового стану та низки інших, що загалом дозволяє банку знизити ризик можливих втрат, пов’язаних із кредитною операцією.

Основні ризики для банківської системи сконцентровані у кредитах, наданих фізичним особам в іноземній валюті, які формують найбільшу частку в загальній структурі банківських кредитів. Крім того більшу частину у загальній структурі наданих кредитів становлять саме довгострокові валютні кредити, що, з урахуванням існуючої диспропорції за термінами залучених банківськими установами депозитів та складної економічної ситуації, свідчить про зростання ризику.

Отже, попри намагання банківської системи знизити кредитні ризики, які зросли в більшості внаслідок фінансової кризи, на даний момент зробити це не вдається. Саме тому головним завданням діяльності банківської системи сьогодні буде розробка заходів, реалізація яких знизить рівень кредитних ризиків і зможе повернути довіру населення до банків та банківських операцій. Національні органи нагляду повинні аналізувати та посилювати існуючі настанови з практики управління ризиками, оцінювання та контролю; вдосконалювати якості та своєчасності публічного розкриття інформації, яке б зменшувало невизначеність щодо масштабу потенційних збитків, пов’язаних з проблемними боргами.

Література:

1. Швець Н.Р. Ризики банківських установ: проблеми, визначення та управління // Регіональна економіка. – 2008. - №4. С.97-103.

2. Положення Національного банку України “Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків” №248 від 6 липня 2007 року.

3. Нідзельська І.А. Кредитні ризики та їх наслідки для банківської системи України в умовах поглиблення фінансової кризи // Фінанси України. – 2009. - №8. – С.102-108.