В процесі виробництва
сільськогосподарської продукції засоби праці приймають економічну форму основних
фондів, а предмети праці - оборотних фондів. Основні фонди - це засоби
виробництва, які багаторазово приймають участь
у виробничому процесі, не змінюючи натуральної форми, тобто виконують одну і ту ж функцію на протязі ряду
виробничих циклів (років), а їх вартість переноситься на собівартість
виробленої продукції в сумі зносу, яка
нараховується у відповідності з діючим законодавством щодо застосування національних стандартів обліку
основних засобів підприємств АПК.
Основні фонди поділяються на виробничі і невиробничі [4].
Основні виробничі фонди (основний
капітал) – це сукупність засобів праці, які органічно входять в матеріально-технічну базу
сільського господарства, і безпосередньо
приймають участь у виробничому процесі. Невиробничі основні фонди участі у виробничому процесі не приймають,
але без них не може обійтися підприємство. Сюди відносяться
жилі і адміністративні будинки, дитячі садки, школи, клуби, їдальні, спортивні
споруди, дома відпочинку і праці
школярів, інші.
Оборотні фонди (оборотний капітал) - це також засоби
виробництва, які приймають участь у
виробничому процесі один раз, повністю змінюють форму і переносять свою
вартість на виготовлену продукцію. До оборотних фондів відносять також окремі засоби праці, вартість яких досить мала, а термін експлуатації становить менше року. Як правило, це
деякі малоцінні і швидкозношувані
предмети [6].
В сукупності основні виробничі фонди і оборотні фонди складають виробничі фонди, які є основою процесу виробництва. Основний принцип поділу виробничих фондів на основні і оборотні - це спосіб перенесення їх вартості на виготовлену продукцію, чи надані послуги.
Основні виробничі фонди сільськогосподарських підприємств
поділяються на
основні фонди сільськогосподарського призначення і основні фонди
несільськогосподарського призначення. Основна роль у виробничому процесі належить основним фондам сільськогосподарського
призначення, вартість яких майже на 90-92 % займає у вартості основних
виробничих фондів.
Основні виробничі фонди несільськогосподарського
призначення - це засоби допоміжних виробництв і промислових підприємств по переробці сільськогосподарської продукції, виготовленню
будівельних матеріалів, заклади торгівлі, комунального господарства,
інші. З переходом до ринкових відносин
допоміжні виробництва і промисли набули більш інтенсивного розвитку, що
сприяє створенню додаткових виробничих місць і вирішенню проблеми зайнятості
сільського населення, особливо у міжсезонні періоди виробництва .
В практичній
діяльності використовують наступні види оцінки основних засобів:
1. За повною
первісною вартістю.
2. За відновленою вартістю.
3. За залишковою вартістю.
Головним засобом виробництва у сільському господарстві є земля. Від
раціонального використання землі залежить ефективність інших засобів
виробництва, а також людської праці.
Україна має значний і високоякісний фонд сільськогосподарських угідь,
більша третина з них – особливо цінні продуктивні землі. Проте, рівень їх
використання значно поступається розвинутим країнам світу. На думку
І.О.Мазуркевич, головна причина цього – недосконалість земельних відносин, що
випливає із форм власності на землю. Монополія держави на земельну власність
призвела до утвердження адміністративно-командного способу господарювання у
сільському господарстві, одержавлення недержавних виробничих структур в ньому,
зокрема колгоспів, втручання державних органів у процес виробництва, розподілу
виробленої продукції та державних доходів. Це зумовило відчуження селян від
землі, низький рівень використання землі та ефективності виробництва [3].
Результати наукових пошуків однозначно підтвердили необхідність
реформування економічних відносин на селі, в тому числі основної їх ланки –
земельних відносин
використання створеного виробничого потенціалу. В управління процесами
використання виробничих ресурсів велике значення має облікова інформація про
наявність і склад основних засобів. Щоб забезпечити об’єктивну інформацію Одне
з найважливіших завдань підприємств в сучасних умовах – ефективне необхідна
правильна методологія обліку. Вона визначається економічним змістом об’єктів,
які обліковуються. Основні засоби і основні фонди тісно пов’язані між собою,
але мають деякі відмінності. Основні засоби майже не мають споживчої вартості.
Основні фонди – це вартісна категорія, яка показує сукупність засобів у
грошовому виразі. Вказані відмінності повинні знайти відображення в
бухгалтерському обліку.
Здоровцов О.І. вважає, що для досягнення високих показників економічної
ефективності всією сукупністю матеріально-технічних показників необхідно
підвищувати фондовіддачу та норму прибутку і одночасно знижувати фондоємкість
та прискорювати оборотність оборотних засобів. Також потрібно удосконалювати
структуру використання фондів і дотримуватись оптимального співвідношення між
виробничими і невиробничими засобами сільськогосподарського призначення,
основними і оборотними, активними і пасивними [2].
Важливим шляхом підвищення економічної ефективності засобів В.І. Мацибора вважає
пропорційний розвиток окремих видів основних виробничих засобів. Це дотримання
оптимального співвідношення кількості поголів’я продуктивних тварин і
забезпеченості їх приміщеннями, наявності окремих марок тракторів і гаражів для
їх зберігання. Також одним із шляхів удосконалення структури засобів є
підвищення питомої ваги активної їх частини. Співвідношення між активною і
пасивною частинами засобів рекомендується 1:1.
Складне становище склалося
також із забезпеченням сільськогосподарською технікою. Огарков С.А. вважає, що
диспропорція у технічному оснащенні підприємств буде ще зростати, оскільки
заводи сільськогосподарського машинобудування України випускають лише 27%
найменувань потрібних машин. Крім того, їх технічний рівень (якість)
залишається низьким. На ремонт і технічне обслуговування машин щорічно
витрачається 70% коштів, що направляються на придбання нової техніки, або 25%
балансової вартості машин (у Франції – 10%, США – 7%) [5]. Ми також розділяємо думку П.А. Денисенка про те,
що поряд з удосконаленням технічного та технологічного рівня машин необхідно
створити організаційно-економічні умови для максимального використання
технічного потенціалу. А надійне функціонування всієї технічної системи може
бути забезпечене тільки створенням ринку засобів ви Інтенсивне ведення
сільськогосподарського виробництва передбачає послідовне кількісне зростання та
якісне оновлення основних виробничих фондів, забезпечення нормативної потреби
в оборотних засобах і кваліфікованих кадрах. Незалежно від форм господарювання
рівень фондозабезпеченості сільськогосподарського виробництва дозволяє
вирішувати завдання соціально-економічного розвитку всіх типів підприємств і
галузей.
Аграрні реформування, які тривають
в Україні, мають однобічний характер. Вони спрямовані винятково на
роздержавлення і приватизацію майна, розвиток різних форм господарювання та
розв’язання інших організаційних питань і зовсім не торкнулися проблем розвитку
матеріально-технічної бази господарств, індустріалізації та інтенсифікації
сільськогосподарського виробництва. У результаті склався великий
дефіцит сільськогосподарських машин і обладнання. У той же час при
переході від великих господарств до менших, що відбувається при трансформації
форм господарювання, потреба в машинах і всіх інших виробничих фондах зростає.
На сучасному етапі здійснення аграрної реформи одним із головних завдань
має бути оновлення машинно-тракторного парку та обладнання тваринницьких ферм
новим поколінням технічних засобів виробництва з набором відповідних машин,
які б могли забезпечити комплексну механізацію усіх виробничих процесів у
господарствах і звести до мінімуму ручну працю.
Висока економічна ефективність функціонування агропромислового комплексу неможлива без
взаємозв’язаного і збалансованого розвитку всіх його складових. Інтенсивний
розвиток сільськогосподарського виробництва неможливий без постійного оновлення
основних виробничих фондів агроформувань. Але розвиток цієї галузі вимагає досить
великих інвестицій. Їх джерелами можуть бути як внутрішні можливості, так і
іноземні капіталовкладення. Треба лише вчасно акумулювати і швидко інвестувати
кошти нагромаджень в об’єкти сільськогосподарського машинобудування та
оновлення агровиробничих фондів у господарствах. Це, насамперед, кошти
амортизаційного фонду, який має формуватися на економічно обґрунтованих засадах
і використовуватись винятково для розвитку сільськогосподарського
машинобудування та оновлення основних виробничих фондів у господарствах. Для
цієї мети мають бути частково використані внутрішньогалузеві,
внутрішньопідприємницькі нагромадження та грошові надходження місцевого і
державного бюджетів [4].
Питання
ресурсозбереження охоплюють техніку і технологію, і організацію виробництва,
пов’язані з формуванням нового типу господарського мислення, яке базується на
ефективному використанні підприємницьких і інтелектуальних ресурсів. Необхідні
пошуки і адаптація якісно нових методичних підходів до дослідження системи
ресурсного забезпечення, визначення ефективності її функціонування, і, в
першу чергу, з точки зору ресурсозбереження. Необхідний системний підхід у
дослідженнях і оцінці ресурсного потенціалу і визначення критеріїв ефективності
його використання. Вирішення даної проблеми значною мірою залежить від
керівництва народним господарством, рівня планування і управління
сільськогосподарськими підприємствами [1].
В
Україні практично створено законодавчу базу формування потужної національної
машинобудівної індустрії для технічного переоснащення і розвитку системи повного технологічного
забезпечення агропромислового виробництва надійною вітчизняною технікою. Однак
вирішення цієї важливої проблеми
потребує чимало коштів. Це можуть бути бюджетні кошти, кошти приватних
підприємств та кредитні ресурси, фінансовий лізинг тощо.
Важливим завданням збереження,
оновлення і розвитку матеріально-технічної бази аграрного сектора економіки
в даний час є удосконалення організації використання
машинно-тракторного парку сільськогосподарських підприємств. Зменшення за
десятирічний період майже вдвічі кількості тракторів, зернозбиральних
комбайнів, інших сільськогосподарських машин і знарядь у сфері аграрного
виробництва, їх знос до 75% і більше при практичній відсутності поповнення
машинного парку новими технічними засобами вимагає проведення інвентаризації
наявної техніки незалежно від форм власності сільськогосподарських
підприємств, в експлуатації яких вона перебуває, з визначенням потреби в
агрегатах, вузлах, запасних частинах для відновлення її використання. Значна
частина технічних засобів, зокрема зернових комбайнів, яка нині не
експлуатується через несправність окремих агрегатів та вузлів, може
бути відремонтована і використовуватись у виробництві [3]. Відновлена техніка,
що відпрацювала амортизаційний строк, становить досить високу питому вагу в загальному кількісному складі
наявних тракторів, зернозбиральних комбайнів, інших комбайнів спеціального
призначення тощо. За цих умов необхідно здійснити організаційно-технічну роботу
з відновлення ремонтної бази в сільськогосподарських підприємствах, поглиблення її спеціалізації, забезпечення
кваліфікованими кадрами, електронно-обчислювальною апаратурою. Це має суттєве
значення не тільки для проведення ремонтних робіт, а й для профілактичних
заходів у процесі експлуатації техніки.
1. Бужин О.А. Конкретизація класифікації основних засобів у сільському господарстві /О.А.Бужин //Формування ринкових відносин в Україні. - 2004. - №5. - С.83-86
2.
Здоровцов
О.І., Семенда Д.К. Аграрна економіка /О.І. Здоровцов, Д.К. Семенда. - Умань,
2005. – С.204
3.
Мазуркевич
І. О. Оцінка ефективності використання основних засобів на підприємстві /І.О. Мазуркевич
//Формування ринкових відносин в Україні. -2006. - №2. - С.91-93.
4.
Мацибора
В.І. Економіка сільського господарства: [Підручник] /В.І.Мацибора.
– К.: Вища школа, 1998. – 415 с.
5. Огарков С.А. Формирование эффективной структуры основных фондов: критерии и взаимосвязь факторов /С.А.Огарков // Аграрная наука. - 2005- №6. – С.18
6. Шваб Л.І. Економіка підприємства /Л.І.Шваб . - Київ: Каравела, 2004. – С.57