Економіка / Фінансові відносини

 

Британська Н.Н., Мазуренко Т.Ю.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Нерівномірність фінансового розвитку регіонів та шляхи подолання дисбалансів

 

Сталий розвиток держави не може розглядатися у відриві від економічної і соціальної стабільності її регіонів. Успі­шне здійснення соціально-економічних перетворень в Україні значною мірою залежить від раціонального поєднання загальнодержавних інтересів з інтереса­ми та особливостями регіонів, ефективним використанням їхнього природно-ресурсного, трудового, науково-техніч­ного та виробничого потенціалів.

Найбільш небезпечним серед чис­ленних факторів сталого розвитку економіки держави є регіональні диспро­порції, наростання поляризації між регіонами за рівнями соціального розвит­ку і потужністю економічного потенціалу. Подальше поглиблення диспропор­ційності в розвитку регіонів здатні перетворитись в різного роду загрози для економічної безпеки держави, стійко­го розвитку її економіки. До того ж, питання подолання розбалансування в соціально-економічному розвиткові регіонів сьогодні розглядається у кон­тексті євроінтеграційного курсу Украї­ни, а отже інтегрування нашої країни в європейські структури потребує вироб­лення і реалізації такої моделі взаємовідносин з регіонами і управління ними, яка б відповідала принципам регіональ­ної політики Європейського Союзу. Це підвищує вимоги до конкурентоспро­можності регіонів в умовах відкритої економіки та висуває нові стандарти щодо регіонального управління.

Наведені аргументи визначають актуальність проведеного досліджен­ня, головна мета якого - наукове об­ґрунтування підходу до реалізації схеми стійкого розвитку регіонів Ук­раїни, фінансове вирівнювання дисбалансів.

Пошукам вирішення проблем диспропорцій в розвитку різних регіонів займалися вітчизняні вче­ні, зокрема 3.С.Варналій, В.Гейць, Б.М.Данилишина., В.С. Василик, К.В.Павлюк, О.Л. Кириленко, О. Амоші, Б.Ф.Заблоцький, І.І.Лукінова та інші вчені. Проте, ще багато питань залишаються мало дослідженими і потребують певної  деталізації.

У кожній державі має місце певне розбалансування в економічному розвиткові регіонів, що є джерелом напру­женості в державі. Якщо збільшити його до певної межі, почнуться суттєві негаразди. Між регіонами виникатимуть або загострюватимуться супереч­ності, протистояння, конкуренція. Внутрішні сутички за значущістю пе­реважають зовнішні. Такий дисбаланс створить внутріполітичну кризу, яка може призвести до зміни уряду, підви­щення рівня соціальної напруженості і навіть - відокремлення регіонів від держави та її загибель.

У даний час в Україні існує дуже високий ступінь диференціації в соціально-економічному розвитку регі­онів. Про це свідчать і дані офіційної статистичної інформації і резуль­тати досліджень у цій сфері великої кількості публікацій вітчизняних вчених.

В більшості регіонів України зберігається низький рівень промис­лового виробництва, значне безробіт­тя, низький рівень життя населення. Регіони розрізняються як потужністю економіч­ного потенціалу, так і спроможністю до саморозвитку в умовах нових еко­номічних відносин. Існуючий стан ус­кладнює перехід України та її регіонів до стійкого розвитку.

Основним завданням регіональної політики є зменшення дисбалансів у рівнях соціально-економічного розвит­ку регіонів. У зв'язку з тим, що доходний потенціал держави переважно розподілений нерівномірно у її регіонах, виникає необхідність у фінансовій підтримці місцевих бюджетів із віднос­но слабшою доходною базою.

Для здійснення фінансового вирівнювання застосовується широкий спектр економічних інструментів. Експертною комісією з проблем місцевих та регіональних фінансів  Ради Європи було розроблено класифікацію  субсидій (трансфертів) для місцевих урядів. Виділяють наступні групи субсидій: субсидії загального призначення, спеціальні субсидії та дискреційні субсидії.

Під субсидіями загального призначення розуміють такі переміщення коштів органам місцевого самоврядування, які вони можуть вважати власними і використовувати на власний розсуд. Всі інші субсидії носять спеціаль­ний характер. При наданні обумовле­них субсидій їх сума, що розглядаєть­ся як надходження кожного органу влади, залежить від видатків того ж органу.

До дискреційних субсидій нале­жать субсидії, які уряд може розподі­ляти чи ні, і які розподіляються на роз­суд уряду у відповідності з конкретни­ми обставинами, у яких діє зацікавле­ний орган місцевого самоврядування. Як правило, жодних загальних кри­теріїв розподілу таких субсидій не існує. Крім вищезгаданих трансфертів, існують також ще й гранти, субвенції, розподілені податки та ін.

Таким чином, держава може нада­вати регіонам фінансову допомогу для їх соціально-економічного розвитку відповідно до розподілу повноважень та їх рівня розвитку. Тому, говорячи про фінансове вирівнювання, необхідно виділяти такі дві його схеми, як горизон­тальне та вертикальне вирівнювання.

При забезпеченні горизонтальної рівності передбачається зменшення відмінностей у розвитку регіонів шля­хом надання коштів багатшими органа­ми влади біднішим. При цьому мова йде про вирівнювання доходних потенці­алів бюджетів одного рівня. Вертикаль­не ж фінансове вирівнювання передба­чає забезпечення фінансовими ресур­сами різних ланок бюджетної системи відповідно до розподілу повноважень між різними рівнями влади. Тут фінансові потоки спрямовуються від бюд­жетів вищого рівня до нижчого.

Субсидії використовуються органами державної влади не тільки як засіб вирівнювання, але і засіб контролю. Надаючи спеціальні субсидії, уряд має можливість контролювати структуру видатків місце­вого самоврядування. Велика частка та­ких субсидій свідчить про значний конт­роль діяльності органів місцевого само­врядування та обмеженість у прийнятті власних рішень на місцях, тоді як надання субсидій загального призначення носить нейтральний характер. Останнім часом у більшості країн Європи спостерігається тенденція до збільшення частки субсидій загального призначення.  А спеціальні суб­сидії носять здебільшого інвестиційний характер.

Таким чином, при формуванні сис­теми фінансового вирівнювання регі­онів перед державою стоїть завдання створення таких умов господарювання на місцевому та регіональному рівнях, які б сприяли рівномірному розвитку як регіонів, так і держави в цілому.

Протягом довгого часу проблема підтримки та­ких регіонів вирішувалась на основі трансферів, субсидій та субвенцій, що отримувались з центру, але можливості державної допомоги достатньо обмежені. Звідси з усією нагальністю ставиться питання щодо пошу­ку та реалізації шляхів стійкого та цивілізованого розвитку регіону — суб­'єкта держави. Забезпечення стійкого розвитку розуміється, з одного боку, як активізація внутрішніх джерел отримання необхідних для регіону економічних, фінансових  ресурсів, а з іншого — як створення державними органами влади умов, що сприяють переведенню регіональної економіки у режим фінансової стійкості, самоза­безпечення на основі кращого використання власних можливостей.

Важливу роль в розвитку регіонів відіграє  податковий механізм. Крім різних видів прямих і непрямих податків, велике значення мають різні податкові пільги, такі як відстрочка від сплати податку з прибутку,  диференційовані пільги в регіонах  або скасування податку.

Повинен бути стимул до економічного регіонального  розвитку, яким може слугувати самостійність регіонів у визначенні перспективних цілей та можливості фінансувати  заходи  для їх реалізації, перш за все, за рахунок власних джерел. При цьому державна підтримка повинна слугувати додатковим,  а не головним джерелом фінансових ресурсів. Таким чином, регіони мають перетворитись з об’єктів  у  суб’єкти  розвитку.

Економічний розвиток визначається не фактором розташування джерел сировини чи ринку збуту, а можливістю для підприємств долучитися до ринку висококваліфікованої робочої сили, наукових винаходів і технологій. Сталий розвиток  регіональної економіки  неможливий без активного становлення інноваційної моделі, яка спричиняє економічне зростання продуктивних сил регіонів.

Для забезпечення необхідної ефективності моделі стабільного розвитку регіонів потрібно внести зміни в державну регіональну політику, а саме: необхідно забезпечити економічну та фінансову самостійність регіонів за рахунок розмежування компетенції і відповідальності між органами державної влади, місцевого самоврядування та суб’єктами господарювання в Україні та забезпечити фінансову стійкість місцевих бюджетів. Основним пріоритетним завданням повинно стати запровадження на регіональному рівні інвестиційно-інноваційної моделі розвитку, забезпечення подальшого розвитку науково-технологічно, інноваційного і людського потенціалу, підвищення конкурентоспроможності економіки регіонів на внутрішньому та зовнішньому ринках.

 

Література:

1.     Клебанова Л.С. Оценка и анализ неравномерности развития регионов Украины // Актуальні  проблеми  економіки. - 2009. - №8. - С.162-166.

2.     Герасимчук З. В. Роль фінансової безпеки у реалізації цілей сталого розвитку регіону// Економічна теорія. - 2009. - №2. - С.73-84.

3.     Юрчишин І.Дослідження регіональних аспектів соціально-економічного розвитку України // Україна: аспекти праці. - 2009. - №5. - С.39-44.

4.     Черняєв, Т. Ю. Фінансове вирівнювання розвитку регіонів в Україні// Економіка & держава. - 2009. - №4. - С.94-96.

5.     Ставнича М. М. Використання бюджетних інструментів у світовій практиці регулювання регіонального розвитку /    // Економіка & держава. - 2009. - №2. - С.36-38.

6.     Федулова Л. І.Проблемність регіонів: особливості регіональної політики в умовах нової економіки // Регіональна економіка. - 2008. - №3. - С.31-41.

7.     Бурдун А. В.Світовий досвід щодо формування та реалізації державної політики розвитку територій / // Економіка & держава. - 2008. - №5. - С.77-79.