Кармазін М.О., Бондарчук Т.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

МОЖЛИВОСТІ ЗДІЙСНЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПІДТРИМКИ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

Успішне функціонування підприємств і досягнення стратегічних переваг в умовах конкуренції значною мірою залежать від результативності їхньої інноваційної діяльності. Результативність інноваційної діяльності підприємств визначається, насамперед, наявністю необхідних внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування інновацій, можливістю їхньої швидкої мобілізації, зацікавленістю інвестора в підтримці інноваційного розвитку. Розгляданням проблем розвитку інноваційної діяльності займалися такі вчені як Виханський О.С., Наумов А.И., Глухов В.В., Ілінкова С.Д., Молчанов Н.Н., Дагаєв А.А. та інші.

У розвинутих країнах система інвестиційної підтримки інноваційної діяльності підприємств характеризується наявністю множинності джерел надходження коштів. Забезпечуючи досягнення суспільного та міжнародного ефектів від своєї реалізації, інноваційна діяльність стає об'єктом пильної уваги держави.

Аналіз вітчизняного і зарубіжного досвіду свідчить про те, що держава має значні невикористані резерви інвестиційної підтримки інноваційних процесів, які здатні мотивувати приватних інвесторів до нововведень. Тому виникає необхідність визначення послідовності державної підтримки інновацій та подальшого вдосконалення її принципів, форм і методів. Сформуємо послідовність етапів здійснення державної підтримки інноваційної діяльності підприємств (Табл. 1).

Таблиця 1

Етапи здійснення державної підтримки інноваційної діяльності підприємств

Державна підтримка інноваційної діяльності
1	Визначення пріоритетів у науковому та технічному розвитку підприємств
2	Визначення принципів інвестиційної підтримки
3	Вибір методів державної підтримки інновацій
4	Визначення форм інвестиційної підтримки
5	Вибір джерел інвестиційної підтримки інновацій
6	Оцінка відповідності інноваційних проектів пріоритетам
7	Контроль за використанням коштів держави, спрямованих на інноваційний розвиток

Відповідно до сформованої послідовності та виходячи з актуальності існуючих в економіці проблем, визначимо пріоритетні напрямки державної підтримки інноваційної діяльності вітчизняних підприємств, сформулюємо основні принципи такої підтримки.

Так, з державного бюджету на безоплатній основі можуть фінансуватися тільки фундаментальні наукові дослідження, а також об'єкти некомерційного характеру, що мають загальнодержавне значення та об'єкти, зв'язані із соціальною, екологічною і національною безпекою. Усі інші види централізованого інвестування інновацій можуть здійснюватися тільки на поворотній і конкурсній основі. Переважною формою надання державних ресурсів є інвестування шляхом купівлі цінних паперів чи видачі державних гарантій щодо емітованих цінних паперів. Кошти держави на інноваційний розвиток підприємств повинні надаватися на фінансування чітко визначених програм і проектів із наступним контролем результативності їхнього використання. Підприємства, що здійснюють інноваційну діяльність в межах зазначених напрямків, можуть претендувати на одержання державного фінансування в тому випадку, якщо їхня діяльність задовольняє вище означеним вимогам. Також є можливості недержавної інвестиційної підтримки інноваційної діяльності підприємств, яка ускладнюється відсутністю прийнятних джерел фінансування, високим рівнем оподаткування, законодавчими бар'єрами та іншими факторами, що безпосередньо впливають на доступність і ціну інвестиційних ресурсів.

Вибір джерел фінансування інновацій залежить від розміру і типу підприємства, що реалізує інновації; фінансового стану суб’єкта господарювання; ступеня залежності підприємства; рівня диверсифікованості діяльності (ступеня спеціалізації його інноваційної діяльності); радикальності інновації; розміру і характеру потенційного ефекту від реалізації інновації; рівня ризику, пов'язаного з впровадженням результатів інноваційної діяльності; резерву часу на освоєння інновації. Джерела інвестування інноваційної діяльності підприємств досить обмежені. Головними з них є кошти самих підприємств і пов’язаних з ними організацій та кошти сторонніх спеціалізованих (венчурних) інвесторів і кредиторів, які мають інтерес, перш за все, до даного проекту, а не до підприємства в цілому. У цьому зв’язку визначимо надзвичайну важливість подальшого розвитку венчурного фінансування інноваційної діяльності підприємств.

Специфіка венчурних інвестицій у порівнянні з інвестуванням вже функціонуючого і зростаючого підприємства, полягає в тому, що перші пов'язані зі значними ризиками. Ці ризики виправдовуються тим, що реалізація інноваційного проекту, який є об'єктом вкладення, оцінюється як високоприбуткова. Співвідношення ризику та прибутковості венчурних інвестицій змінюється протягом життєвого циклу венчурного підприємства, що визначає кількість потенційних інвесторів, а також джерела та умови інвестування. Так, на етапі організації венчурного бізнесу джерелами інвестування є кошти засновників підприємства, що направляються на розробку нової науково-технічної продукції, для якої організований венчур. В подальшому венчур перетворюється в акціонерне товариство закритого типу, що дає можливість залучити ризиковий капітал – кошти банків, страхових компаній і т.п., які направляються на створення зразка нової продукції та підготовку до виробництва. В залежності від напрямку подальшого розвитку підприємства можливо залучення коштів сторонніх інвесторів (у випадку злиття венчура із крупної корпорацією шляхом викупу ) та вихід на ринок цінних паперів (у разі перетворення в акціонерне товариство відкритого типу).

Однак, незважаючи на можливість отримання високих прибутків, ризикованість венчурного бізнесу є перешкодою до залучення інвесторів. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми є використання різної дисконтної ставки під час оцінки інвестиційної привабливості інновації із урахуванням “інноваційності” проекту, умов його реалізації та вида інвестицій. Ці фактори обумовлюють ступінь ризика, притаманного інноваційному проекту, та розмір ставки дисконтування, яка повинна компенсувати цій ризик. Тому пропонується враховувати рівень ризику венчурного інвестування за допомогою використання диференційованої дисконтної ставки для кожного проекту індивідуально, виходячи з його специфіки.

Найбільшу динамічність інноваційному розвитку підприємства надає використання залучених і позикових коштів, що сприяє більш оперативному реагуванню відповідними інноваціями на зміну попиту, появу нових технологій, зміну ціни позикових джерел фінансування. Обмежені можливості підприємств ускладнюють інвестування інновацій і визначають потребу, перш за все, в подальшому вдосконаленні самого процесу інвестиційної підтримки інноваційної діяльності підприємств.

Література:

1. Виханський О.С., Наумов А.И. Менеджмент: Учебник, 4-е изд. – М.: Экономистъ, 2005. – 670 с.

2. Глухов В.В. Шевченко О.Г. Менеджмент. - К.: НИКО, 2006. – 204 с.

3. Ильенкова С.Д. "Инновационный менеджмент" - 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юнити-Дана, 2004. – 197 с.