Економічні науки/ Економіка сільського господарства

Галай І.Є., Кравець М.О.

Дніпропетровський державний аграрний університет, Україна

ПРОБЛЕМИ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю наближення рівня продуктивності праці, заробітної плати і доходів найманих працівників до рівня розвинених країн шляхом створення відповідних умов для високопродуктивної трудової діяльності роботодавцями та державою. Проблеми, зумовлені посиленням впливу оплати праці на результати трудової діяльності особливо гостро стоять у галузі сільськогосподарського виробництва.

Основна проблема – нехтування економічними законами при розробці та реалізації державної економічної політики у частині збільшення заробітної плати, пенсій та інших соціальних виплат. Підвищення рівня життя населення – це головне завдання економічної політики, але при цьому треба враховувати реальні економічні можливості економіки, інакше виникають макроекономічні диспропорції. Однією з основних макроекономічних пропорцій є співвідношення між темпами зростання продуктивності і оплати праці. У нормальних економічних умовах темпи підвищення реальної заробітної плати та реальних доходів повинні перевищувати темпи збільшення продуктивності праці. Але в Україні в останні докризові роки 2000-2006 рр. середньорічні темпи приросту реальної зарплати становили 19,2%, а темпи зростання продуктивності праці – лише 7,2%, тобто у 2,7 рази нижче. Третя проблема – непрацююча ринкова інфраструктура (товарні інтервенції, антимонопольна та тарифна політика), що впливає на функціонування споживчого ринку. Низький рівень розвитку фінансового та фондового ринків унеможливлюють зниження попиту на цьому ринку за рахунок спрямування коштів населення на інвестиційні цілі, пенсійні програми, страхову медицину тощо. Суперечливими і не відповідними принципу рівної оплати за рівну працю є міжкваліфікаційні (міжпосадові) співвідношення в рівнях оплати праці. При цьому в галузях з низькою заробітною платою ці співвідношення граничать з абсолютною зрівнялівкою.

Відставання України за рівнем продукивності праці відповідає відставанню за заробітною платою. Так, на кінець 2006 року Україна за рівнем зарплати відставала від країн перехідної економіки: Болгарії – на 10%, Румунії – 50%, Латвії та Литви – 62%, Естонії – 72%, Польщі – 74%, Чехії – 77%, Словенії – 86%. Але зарплата в Україні по галузях економіки має тенденцію до зростання: за 2000-2007 рр. в промисловості вона зросла в 5,1 рази, в сільському господарстві – щорічний приріст склав близько 30%. Проте за абсолютною величиною заробітна плата працівників сільського господарства і у 2008 р. була найнижчою серед галузей економіки.

До 90-х років минулого століття сільське господарство за рівнем заробітної плати посідало належне місце: середньомісячна заробітна плата наближалась до середнього показника по галузях економіки, а в окремі роки перевищувала його. Різке зниження рівня заробітної плати в сільському господарстві відбулося на початку 90-х років. Відношення середньомісячної заробітної плати в сільському господарстві до середнього рівня по галузях економіки України зменшувалось від 95% у 1990 р. до 59,6% у 2008 р. Для досягнення рентабельності, забезпечення процесу виробництва матеріальними ресурсами сільськогосподарські підприємства змушені економити на статтях витрат, які мають найбільшу еластичність. Вартість живої праці є найбільш придатним ресурсом для такої „економії” порівняно з витратами палива, мінеральних добрив, насіння тощо. Так, за 1990-2008 рр. частка витрат на оплату праці в собівартості продукції зменшилась з 34,3 до 10,7%. Низький рівень витрат на оплату праці став головним деструктивним чинником мотивації працівників сільського господарства.

Дослідження свідчать, що лише третина сільгосппідприємств має частку оплати від 10до 15%. На підприємствах, де частка оплати становить 15% і більше простежується прямий зв’язок та вплив оплати праці на результати виробничої діяльності. Зі збільшенням частки оплати праці та реальної середньомісячної заробітної плати зростає виробництво валової продукції на 100 га сільськогосподарських угідь та прибуток від виробничої діяльності на одного працівника. Тобто простежується тенденція позитивного впливу частки оплати праці у виробничих витратах на ефективність виробничої діяльності сільськогосподарських підприємств.

З викладено випливає висновок, що існуючий нині рівень заробітної плати в сільському господарстві, не забезпечує мотивації до підвищення продуктивності аграрної праці. Водночас слід зазначити, що основним джерелом оплати праці та її питомої ваги в структурі витрат є кардинальне зменшення матеріальних витрат шляхом реструктуризації собівартості продукції сільського господарства за рахунок зниження енерго- і матеріаломісткості його виробництва.

Проблемою, пов’язаною з матеріальним стимулюванням в сільському господарстві, залишається нерегулярність і несвоєчасність виплати заробітної плати працівникам. На початок 2009 р. заборгованість з виплати заробітної плати у сільському господарстві становила 85,9 млн. грн., або п’яту частину (21,6%) від заборгованості в цілому по Україні, що на фоні її низького рівня значно погіршує матеріальне становище сільськогосподарських працівників. Низький рівень оплати праці в сільському господарстві має безліч негативних наслідків соціально-економічного характеру. Найсерйознішим з них є інтенсивне скорочення зайнятості в галузі. Так, аналізуючи чисельність населення, зайнятого в сільському господарстві, слід зазаначити, що за 2004-2008 рр. вона зменшилась на 16,4%, зокрема по Дніпропетровській області – на 35,6%. Це свідчить про те, що в процесі реформування сільськогосподарських підприємств не було досягнуто головної мети – створення соціально орієнтованих підвалин економіки. Таким чином, втрачено логічний зв’язок між результатами діяльності сільгосппідприємств і витратами на мотивацію праці і соціально-трудові відносини, забезпечення поетапного підвищення заробітної плати і створення мотиваційного механізму, який грунтується на поєднанні економічних стимулів і соціальних гарантій.