Н.М.Проскуріна, Г.В. Верескун,

Запорізький національний університет

Ризики лізингової діяльності та методи управління ними

Проблема ризику є однією з основних при виборі форм інвестування. З розвитком ринкових відносин, підприємницьку діяльність доводиться здійснювати в умовах зростаючої непевності і мінливості економічного середовища. Виникає непевність в одержанні очікуваного кінцевого результату, тому, виникає ризик, небезпека невдачі і непередбачених втрат. Така ситуація особливо типова для освоєння і впровадження в практику нових видів підприємницької діяльності, таких як лізинг. Ризики в лізинговій діяльності існують на всіх етапах реалізації лізингової операції, починаючи з одержання лізинговою компанією від потенційного лізингоодержувача заявки на лізинг до кінцевої реалізації лізингової угоди.

У сучасних наукових дослідженнях з питань лізингу майже не виділене місце проблемі ризиків та їх класифікації. Найбільш імовірними є такі види ризиків: маркетинговий, ризик змін процентної ставки, валютний, юридичний, політичний. В практичній діяльності підприємств при прийнятті управлінських рішень поряд з визначенням сумарних потоків платежів, на нашу думку, бажано проводити комплексну оцінку доцільності використання підприємством лізингової операції та оцінювати ризики лізингової діяльності, враховуючи очікувані економічні показники господарської діяльності при різних варіантах розвитку: виробництво принципово нових товарів, впровадження прогресивних технологій, розширення обсягів виробництва [1].

Ми вважаємо, що до найбільш загальних видів ризиків, які варто брати до уваги належать:

¾ майнові ризики – пов'язані з рухом об'єкта угоди або зміною його технічних і вартісних характеристик протягом дії угоди;

¾ фінансові ризики – пов'язані з можливістю несприятливого фінансового стану лізингодавця;

¾ політичні або законодавчі ризики (збільшується імовірність втрат для лізингодавця).

Розвиток лізингу в Україні багато в чому залежить від надійних гарантій, що скорочують різні види ризиків, яким можуть бути піддані учасники лізингової операції. Повністю позбутися дії ризику неможливо, але за допомогою певних інструментів та заходів ми можемо мінімізувати його вплив на результати нашої діяльності. Кожна лізингова компанія сама встановлює ступінь ризику який вона може прийняти на себе, якщо потенційна лізингова угода не задовольняє цим внутрішнім критеріям , тоді «уникнення», тобто відмова від лізингової угоди є найкращим заходом мінімізації ризиків. В практиці управління фінансовими операціями основними способами зниження ризику є: розподіл ризику між учасниками лізингової операції та страхування лізингових ризиків.

Для України перспективними виглядає ціла низка методів управління ризиками в лізингових операціях. До них входять:

¾ комплексний підхід у кредитному аналізі лізингової угоди. На практиці банки застосовують різні методи оцінки лізингових проектів, однак, закономірності в таких аналізах просліджуються досить чітко. Основним положенням методики є розгляд орендаря як кінцевого позичальника засобів банку. Відмінністю лізингової схеми фінансування від прямого кредитування є наявність фінансового посередника між банком і орендарем, однак, загальноприйнята практика кредитування у такому випадку цілком зберігається. Збільшення кредитного ризику у виді присутності фінансового посередника висуває особливі вимоги до забезпечення угоди;

¾ розподіл ризиків у лізингових операціях. Навіть якщо ризики по лізинговій угоді правильно оцінені, то розвиток лізингу в України, взагалі, багато в чому залежить від надійних гарантій, що знижують ризики. Інтерес лізингодавця полягає в зниженні власних ризиків за проектами. Одним із способів зниження ризиків учасника лізингових відносин є зниження ступеня ризику шляхом його розподілу між учасниками проекту. В цілому ризик лізингової операції може бути знижений для її учасників (розділений з господарськими суб'єктами безпосередньо що не беруть участь у лізинговій операції) за рахунок залучення капіталу різних фінансових чи інститутів поділ ризиків, може бути реалізоване за участю державного і регіонального фондів підтримки лізингу як гаранта лізингових операцій;

¾ формування лізингового портфеля і його сек¢юритизація. Для перерозподілу ризиків, зв'язаних з якістю активів у лізинговому портфелі, також використовується сек¢юритизація. Орендна сек¢юритизація являє собою важливий механізм, який використовується для одержання дешевих джерел фінансування лізингових операцій і мінімізації ризиків лізингового портфеля;

¾ управління ризиками ліквідності предмета лізингу (товарний ризик). Якщо лізингова компанія добре розуміється на ліквідності конкретного типу обладнання вона може пропонувати більш конкурентоздатні умови для лізингоотримувача за умови, що надане у лізинг майно виступатиме заставою. Невміння прогнозувати зміни ліквідності предмету лізингу призводить до неконтрольованого росту ризиків.

В цілому побудова ефективної системи управління ризиками лізингової компанії – це складна, багатокомпонентна задача, що залежить як від внутрішніх так і зовнішніх факторів. На сьогодні найбільшу частину портфелю всіх лізингових компаній займають легкові автомобілі, вантажний транспорт, тощо, тому що цей вид активів має високу ліквідність, розвинутий вторинний ринок, тобто ризики, пов'язані з такими активами мінімальні. Але в умовах зростаючої конкуренції лізингові компанії змушені з одного боку освоювати нові більш ризиковані продукти. За таких обставин наявність потужної системи управління ризиками в компанії має вирішальне значення для успішної, прибуткової діяльності лізингової компанії.