Карпенко О.Г., Давиденко Е.М.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

Політична корупція в умовах сучасної демократії

Протягом останніх років тема політичної корупції в Україні набула особливої гостроти. Масштаб поширення цього явища у владних і політичних інститутах дозволяє характеризувати політичну корупцію як невід’ємний атрибут їх повсякденної діяльності.

Мета полягає у розгляді сутності політичної корупції, її специфічних рис прояву та чинників розвитку в умовах сучасної демркратії.

Так, дослідженням основних проблем існування, відтворення та попередження корупції в останні роки займаються такі українські дослідники: М.Корнієнко, М.Мельник, Н.Матюхіна, А.Редька, А.Сафоненко, О.Свєтлова, В.Тація, О.Терещук, М.Хавронюк, В.Чехович. Осмисленню змісту і сутності корупції значну увагу приділили зарубіжні вчені – К.Абдієв, А.Буров, Б.Волженкін, Л.Гевелинг, П.Джерелі, С.Ліпсет, О.Нікелін, Л.Петтер, Дж.Скотт.

Але й досі поняття політичної корупції є дискусійним – дослідники сперечаються щодо предмету, характерних рис та критеріїв цього явища, найбільш вразливими сферами суспільних відносин корупції є діяльність політичних партій, виборчий процес, законодавчий процес, приватизація, бюджетний процес.

Політична корупція охопила всі гілки та інститути державної влади, місцевого самоврядування і є головною перепоною на шляху подальшого розвитку України, як повноцінної демократичної держави. Можна стверджувати, що саме політична корупція стала головною причиною політичних криз 2006-2009рр., а в ширшому контексті – не дозволила Україні використати шанс на здійснення радикальної внутрішньої модернізації і наближення до європейських стандартів у різних сферах, що виник після президентських виборів 2004 року [1, ст. 2].

На сьогодні Україна підтвердила свою участь у низці антикорупційних програм, які здійснюються на міжнародному рівні:

1) у вересні 2003 року Україна приєдналася до Стамбульського плану дій по боротьбі з корупцією;

2) у 2006 році Україна приєдналася до Групи держав Ради Європи проти корупції (GRECO);

3) окрім цього, Україна долучилася до фінансування антикорупційних заходів в рамках Порогової програми американської державної корпорації «Виклики тисячоліття» [3].

Найбільш корумпованими інститутами державної влади, на думку громадян, є: Верховна Рада України (54,2%), Кабінет міністрів України (44,9%), Державна автомобільна інспекція (57,5%), міліція (54,2%), суди (49%), прокуратура (42,9%), митна і податкова служби (40,3%). А також: медичні (54%) і вищі навчальні заклади (46,3%). Найменш корумпованими на сьогоднішній день з-поміж державних установ, громадяни вважають, органи місцевого самоврядування (32,4%) та Президента України (36,8%) [2, ст. 18].

Останнє, в свою чергу, свідчить про те, що саме інститут президентства з-поміж усіх інших органів влади найбільшою мірою відповідає суспільним очікуванням щодо ініціювання антикорупційних заходів.

Можна виділити декілька основних специфічних рис політичної корупції:

• по-перше, політична корупція обертається у надто високих політичних колах, щоб стати елементом повсякденного практичного досвіду переважної більшості громадян;

• по-друге, далеко не завжди політична корупція має чітко виражене матеріальне втілення або у вигляді конкретно оговореного грошового еквіваленту, або в обсязі певних послуг, що надаються, наприклад, підтримка керівництва під час політичних криз або на виборах;

• по-третє, на відміну від "звичайної", політична корупція майже легітимна як в оцінках громадської думки, так і в політичних колах;

• нарешті, з огляду на все вищезазначене, політична корупція має набагато більший прихований та інваріантний характер і далеко не завжди є очевидною для пересічного громадянина.

Живильним середовищем політичної корупції за умов демократії є:

• низький рівень політичної культури суспільства, його невідповідність досягнутому формальному рівню демократії;

• надмірне й активне втручання держави в економіку й приватне життя громадян, що призводить до ослаблення ринкових регуляторних механізмів, підміні їх жорстким нормативним регулюванням держави;

• непрозорість системи державного управління та прийняття рішень на національному, регіональному й місцевому рівнях.

Таким чином, політична корупція є вимушеною платою за демократичні свободи, що обов'язково супроводжує ринкову економіку, оскільки в основі сучасної представницької демократії лежить принцип політичної конкуренції, а боротьба за виборців між різними політичними силами формує своєрідний політичний ринок, на якому товаром є програми й обіцянки політиків і партій, а грошима – голоси виборців, то й політична корупція повністю відповідає такій системі ринкових цінностей, займаючи свою нішу на ринку політичних послуг. У цьому контексті політики виступають як бізнесмени або менеджери з усіма притаманними такому роду діяльності якостями.

Література:

1. А. Чернова. Національна безпека і оборона // Політична корупція в Україні: суб’єкти, прояви, проблеми протидії. – Центр Разумкова, 7-е изд. – 2009, 84 ст.

2. Стан корупції в Україні: результати загальнонаціонального дослідження. [Електронный ресурс]. Режим доступу: < http://www.guds.gov.ua/document/69743/pace_ukr_katalog_small.pdf/.

3. Стан корупції в Україні: результати загальнонаціонального дослідження. [Електронный ресурс]. Режим доступу: http://www.president.gov.ua/content/anticorruption.html/.