Іваненко Ю.В.

Викладач коледжу Сумського національного аграрного університету

До визначення поняття інформаційної послуги

На сьогодні в економічній літературі вважається, що послуга—це конкретний результат економічно-корисної діяльності, який проявляється або у вигляді товару, або безпосередньо — діяльності. Головна ознака послуги — її «невідчутність», тобто неможливість продемонструвати послугу до її безпосереднього надання. Послуги поділяють на матеріальні та не матеріальні. Матеріальна послуга полягає в тому, що діяльність спрямована на певну матерію (неживу річ або живу, зокрема людський організм). При наданні послуги нематеріального характеру діяльність спрямована на нематеріальне благо, наприклад, в інформаційній послузі — на передачу інформації[5;c.54].

Вважається за необхідне на законодавчому рівні встановити особливий правовий режим інформаційних послуг, включивши до них: аудиторські, консультаційні послуги, послуги з навчання. Безумовно, цей перелік не є вичерпним, оскільки інформаційне суспільство лише формується в Україні, але можливість розроблення загального механізму правового регулювання суспільних відносин, об'єктом яких виступає інформаційна послуга, визначається двома факторами: більшість інформаційних послуг має нематеріальний характер; діяльність з їх надання включає збирання, обробку і передачу інформації, що здійснюється різними способами.

Відчуження інформації виражається у повідомленні зацікавленій особі, тобто це свого роду механізм розпорядження, який може включати передачу відомостей визначеній особі, або розповсюдження їх в загальне ознайомлення. Розповсюдження – це вже повідомлення відомостей, які не охороняються виключним правом. Спеціального права на надання загальнодоступних відомостей не існує. Таку можливість має кожен, хто цими відомостями фактично “володіє”; коло цих осіб юридично не обмежене. Для загальнодоступних відомостей діє право на надання інформаційного обслуговування, яке реалізується через зобов’язання[4;c.303].

Передача відомостей має інший зміст, тому що в першу чергу для товарного обігу потрібна монополія. Під час передачі інформації окрім інформації передаються і права на цю інформацію. Відчуження інформації відрізняється від відчуження матеріальних об’єктів. Передаючи інформацію, у договорі сторони можуть домовитися про неможливість використання інформації попереднім носієм прав або неможливість іншої передачі, однак особа залишає її у пам’яті.

Однак тоді постає питання про загальнодоступну інформацію як об’єкт цивільного права. Тобто ми визначились, що на загальнодоступну інформацію немає виключного права, а, відповідно, до неї не може бути застосований термін “передача”. Але це не означає, що загальнодоступна інформація не може бути предметом договору про передачу інформації. По-перше, корисність і конфіденційність інформації визначаються сторонами у договорі, по-друге, сторони можуть скласти договір, в якому поряд з конфіденційною інформацією може бути й загальнодоступна.

Послідовно ми приходимо до висновку, що на інформаційному ринку передача та надання інформації можуть відбуватись двома шляхами: а) укладення договорів на її передачу, коли передається інформація і права на її (найчастіше це нерозкрита інформація, яка не вилучена з цивільного обігу); б) укладання договорів про надання інформаційних послуг (йдеться вже про загальнодоступну інформацію).

Крім цього, законодавство виділяє інформаційні послуги загального призначення. Так, відповідно до Порядку надання інформаційних та інших послуг з використанням електронної інформаційної системи «Електронний Уряд»[3;c.254] (п. 2) до інформаційних послуг загального призначення належать інформаційні послуги, надання яких не потребує ідентифікації суб'єктів правових відносин.

Інформаційні послуги можуть надаватися на безоплатній основі. Так, відповідно до Закону України «Про науково-технічну інформацію»[2] державні органи та служби науково-технічної інформації, які організують використання державних ресурсів науково-технічної інформації, здійснюють її пошук і передачу на безприбуткових засадах. У наукових і науково-технічних бібліотеках, які фінансуються з бюджету, науково-технічна інформація, oо не потребує спеціального тематичного пошуку або копіювання, налається безоплатно. Проте бюджетними установами, а саме підрозділами Державної пожежної охорони Міністерства з питань надзвичайних ситуацій, установами природно-заповідного фонду, установами і організаціями телебачення радіомовлення, заснованими на державній формі власності, ВАКом інформаційні послуги можуть надаватися на оплатній основі.

По-суті, з правової точки зору, інформаційна послуга — це корисний ефект від здійснення виконавцем на замовлення замовника певних дій, а саме — пошук інформації, обробка її таким чином, щоб зробити останню доступною для розуміння замовника. Корисний ефект має немайновий характер, що втілений у конкретних відомостях певної галузі знань, які становлять інтерес для замовника. Ці відомості мають бути цінними, носити ексклюзивний характер і не можуть бути загальнодоступними.

Література:

1. Закон України «Про науково-технічну інформацію» // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 33. – с. 345.

2. Державний Комітет зв’язку та інформатизації України: Наказ «Про Порядок надання інформаційних та інших послуг з використанням електронної інформаційної системи Електронний Уряд» від 15.08.2003 N 149 // Офіційний вісник України. — 2003. — № 48. — Ст. 254.

3. Дозорцев В.А. Понятие исключительного права // Проблемы современного ГП; Сборник статей. Под ред. В.А. Литовкина. – М.: Городец, 2000. – с. 307.

4. Санникова Л.В. Проблемы правового режима услуги при переходе к постиндустриальному обществу. Материалы Всероссийской конференции «Государство и право на рубеже веков». — М., 2001. – с. 54.