Право/8.Конституційне право

Колісник К.С.

Криворізький економічний інститут Київського національного економічного університету ім.. Вадима Гетьмана

«Роль системи стримок і противаг в контексті врівноваження влади та запровадження політичної реформи як подолання кризи влади в Україні»

Від початку свого виникнення влада, її організація та механізми функціонування знаходились під пильним і допитливим поглядом науковців, як теоретиків, так і практиків. Досліджувалися різноманітні концепції і, зокрема, теорія розподілу влади, яка з часом отримала світове визнання як конституційний принцип.

Ідея взаємного стримування між гілками влади має багатовікову історію. Згадки про неї ми спостерігаємо зі стародавніх часів (Полібій, Н. Макіавеллі та ін.), а доктринальне обґрунтування цього принципу знаходимо у Дж. Локка, Ж.Ж.Руссо і Ш.-Л. Монтеск’є. Цінність американської доктрини поділу влади у цьому аспекті полягає у деталізації і конституційній легалізації стрункої системи взаємного стримування і контролю між гілками влади.

Світовий досвід засвідчує, що надійним засобом усунення негативних явищ, які виникають під час організації та функціонування державної влади, є система стримувань і противаг, за допомогою якої відбувається взаємодія різних гілок влади в процесі вирішення ними загальнодержавних питань.

Поділ засобів, які забезпечують взаємоурівноваження та взаємостримування гілок влади, на стримування і противаги, є досить умовним. Головну роль в урівноваженні гілок влади відіграють стримування, тобто техніко-правові засоби, що дозволяють кожній гілці впливати на сферу функціонального призначення інших гілок. Противаги, у свою чергу, покликані забезпечити максимально рівну значущість гілок у різних сферах відправлення державної влади.

Проблема застосування системи стримувань і противаг як реалізації принципу розподілу влади у вітчизняній науці конституційного права до останнього часу комплексно не розглядалася, а досліджувалися лише її окремі аспекти. Обумовлено це тим, що значний період часу, а саме мається на увазі доба тоталітаризму СРСР, наука була заідеологізована, і принцип розподілу влади, а отже, система стримувань і противаг взагалі заперечувалися.

Вперше на конституційному рівні цей принцип розподілу державної влади було закріплено з прийняттям Основного Закону України 1996 року. Так, влада поділялась на - законодавчу, виконавчу та судову (ст.6 Конституції України). Раніше це питання розглядалося лише в теорії, оскільки за радянської доби в організації та діяльності Рад панував принцип поєднання влади та управління.

Досі першочерговим завданням розбудови держави є практична реалізація розподілу державної влади шляхом запровадження системи стримувань і противаг. На жаль, навіть з урахуванням того, що минуло вже практично два десятки років від дня отримання Україною незалежності, державні органи ще не мають достатнього досвіду побудови своєї діяльності саме відповідно до вимог згаданого принципу. Україна продовжує робити хиткі кроки в опануванні засад розподілу влади за існуючої Конституції, яка вступає в протиріччя з усталеним протягом більше 70 років державним управлінням. Тому об’єктивно існує неузгодженість дій гілок влади, а почасти і пряме протистояння між ними.

Суб'єктами системи стримувань і противаг за Конституцією України є Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів, Конституційний Суд і Верховний Суд. Дана система виражається насамперед через повноваження цих органів, що включають суворо визначені взаємні обмеження.

У Конституції України передбачені такі інститути системи «стримувань і противаг»:

· право «вето» Президента на законопроект, прийнятий ВРУ;

· імпічмент Президента з боку ВРУ, що призводить до його усунення з поста;

· прийняття ВРУ резолюції недовіри КМУ, яка має наслідком його відставку;

· участь ВРУ у формуванні Конституційного Суду шляхом призначення третини складу;

· контроль Конституційного Суду за відповідністю Конституції законів та інших правових актів ВРУ, Президента, КМУ, Верховної Ради АРК;

· парламентський контроль Уповноваженим ВРУ з прав людини за дотриманням конституційних прав і свобод людини та ін.

Проведений аналіз норм Конституції дає нам змогу побачити, що існує ряд спільних повноважень між органами, що репрезентують виконавчу і законодавчу влади. Що ж стосується судової – її компетенція не передбачає, як правило, закріплення спільних з іншими повноважень.

Здавалося б, поділ влади і система стримок і противаг як така мають на увазі абсолютну розмежованість і відокремленість гілок влади і неспівпадіння їх компетенції між собою. Однак таке припущення є помилковим. Визначення в Конституції України та інших конституційно-правових актах спільних повноважень між владами, як називає їх Монтеск'є, важливе і безперечно необхідне саме тому, що в основі організації та здійснення державної влади лежить принцип розподілу влади. Це пояснюється тим, що кожна з гілок влади при здійсненні своїх повноважень є відносно а не абсолютно самостійною. Це викликає бажання монополізувати своє становище на стезі управління державою, що об’єктивно може призвести до диктату певної гілки влади над іншими. Тому спільні повноваження є не лише примхою законодавця, а й необхідним і дійовим засобом недопущення абсолютизму жодної з гілок державної влади. Таке своєрідне дублювання повноважень та відповідальності покликане посилити позиції кожної з гілок не надаючи при цьому свавільності і безконтрольності. Однак, утопія має місце бути і на практиці ми стикаємось не з подвоєною відповідальністю, а навпаки – відмовою несення відповідальності обома гілками влади, перехресне звинувачення та переадресація до ніби то уповноваженої сторони за умови виникнення небажаного прецеденту.

Визначення та закріплення в Конституції України системи стримувань і противаг як засобу організації державної влади ще не означає, що існує вироблений та випробуваний на практиці дійовий механізм функціонування згаданої системи. Нестабільність цієї системи в Україні визначається такими факторами, як: нетривала практика застосування норм Конституції України 1996 р.; складний економічний, політичний та соціальний стан в країні; протистояння виконавчої та законодавчої гілок влади; боротьба між численними політичними партіями; малий досвід діяльності вперше створених державних органів; недосконалість правової системи України тощо.

Все це обумовлює актуальність проблеми і ретельного аналізу даного питання. Ми постарались окреслити деякі напрямки подальшого вдосконалення конкретних елементів системи стримувань і противаг як засобу організації та функціонування державної влади в Україні.

Перший напрямок полягає в конституційному визначенні порядку формування органів державної влади на підставі основ системи стримувань і противаг. Шляхи вдосконалення вбачаються у поліпшенні порядку формування, організації та діяльності, перш за все, Верховної Ради України, яка відіграє важливу роль у формуванні інших органів державної влади. Кожні наступні вибори до Верховної Ради, що проводяться на підставі чинної Конституції та Закону України “Про вибори народних депутатів України”, доводять, що існуюча пропорційна система і трьохвідсотковий прохідний бар’єр якщо й забезпечує адекватне відображення народного волевиявлення, то аж ніяк не підвищує ефективність захисту інтересів цього таки народу. На нашу думку доцільною є відносна пертурбація, яка полягає в наступних кроках: підвищення прохідного бар’єру щонайменше до 5%, обов’язковість відкритих партійних списків, введення імперативних положень про позапартійність народних депутатів, зменшення чисельності ВРУ до 300 чоловік. Остання твердження знаходить підтримку у багатьох сучасних громадських організацій, науковців, політичних діячів серед яких Громадська Асамблея України, А.Яценюк, М.Томенко та інші. Це ж твердження підтримала громадська думка ще у 2000 р.

Другий напрямок удосконалення пов’язується з кардинальною політичною реформою. Оцінивши світовий досвід та ситуацію, що склалась в Україні безпосередньо, ми прийшли висновку, що наша держава має піти шляхом відмови від інституту Президента, на кшталт німецької моделі. Послаблена позиція глави в межах парламентсько-президентської республіки на нашу думку є ні що інше як данина традиції. Функції виконавчої влади мають збалансовано розподілитись між парламентом та урядом. Такий хід конкретизує і дисциплінує виконавчу владу.

Третій напрямок вбачається в розподілі повноважень між гілками влади відповідно до системи стримувань і противаг. Система стримувань і противаг є діючою в тому разі, коли компетенція всіх органів державної влади включає в себе як виключні повноваження, так і спільні, за допомогою яких будується механізм взаємодії та взаємозалежності всіх гілок влади.

Четвертий напрямок вдосконалення пов’язаний з конституційними основами відповідальності глави держави та державних органів як засіб системи стримувань і противаг.

«Стримування» і «противаги» сприяють співробітництву і взаємному пристосуванню органів влади й водночас створюють потенціал для конфліктів, які вирішуються шляхом переговорів, угод і компромісів. Дієва система стримувань і противаг, основою якої є взаємозалежність та взаємодія всіх гілок влади, можлива лише при взаємному бажанні всіх гілок влади діяти спільно для досягнення позитивних результатів. Арбітром же, в разі неузгодженості законодавчої та виконавчої гілок влади, має виступати виключно Феміда.

Література:

1. Волинк К.Г. Теорія держави і права: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2003. — 240 с.

2. Кравченко В. В. Конституційне право України: Навчальний посібник. — Вид. 3-тє, виправл. та доповн. — К.: Атіка, 2004. — 512 с.

3. Медведчук В. В. Соціальна злагода у суспільстві і державна влада//Право України – 1997, №1.-С. 39

4. Правознавство: Підручник / А. І. Берлач, Д. О. Карпенко, В. С. Ковальський, А. М. Колодій, А. Ю. Олійник, О. О. Підо¬пригора; За ред. ІВ. В. Копєйчикова і А. М. Колодія. — К: Юрінком Інтер, 2004. — 752 с.

5. Силенко Л.М. Система “стримань і противаг” та закріплення її складових в Конституції України // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 1998. — №3. — С.34—39.

6. Силенно Л. М. Система стримувань і противаг: теоретичні аспекти // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 1999. - № 4. – С. 51 - 52

7. Теорія держави і права: Скакун О.Ф. Підручник. / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2006. — 656 с.

8. Шаповал В. Конституційний механізм державної влади в незалежній Україні: політико-правові проблеми організації виконавчої влади.// Право України. – 1997., № 1.-С. 32-36