Право/Цивільне право

Чернякова А.І., Ширкова І.В., ст. викладач

Донецький національний університет економіки і торгівлі

ім. М.Туган-Барановського, Україна

Договір комерційної концесії у цивільному праві України

Однією із новітніх договірних конструкцій у цивільному праві України є договір комерційної концесії (франчайзингу).

Договір комерційної концесії - договір, який регулює відносини, що складаються між правовласником і користувачем у зв’язку з оплатним придбанням користувачем права на використання належних правовласнику засобів індивідуалізації вироблених товарів.

Немає єдності думок щодо правової природи договору комерційної концесії (франчайзингу). В юридичній літературі окреслилось декілька підходів до вирішення цієї проблеми. Поширеною є позиція, згідно з якою договір комерційної концесії належить до договорів щодо передання майна в користування. Такої думки притримується, зокрема, Ю. В. Романець, характеризуючи договір комерційної концесії як договір, спрямований на передачу у тимчасове користування об’єктів цивільних прав. Вказаний підхід частково поділяється також російським вченим М. І. Брагінським у написаній спільно з В. В. Вітрянським роботі “Договірне право”. У книзі першій, присвяченій загальним положенням договірного права, при висвітленні питання про систему договірних зобов’язань М. І. Брагінський, відносить договір комерційної концесії до групи договорів про передання майна в оплатне користування. [3; с.377] У літературі питання щодо співвідношення понять “комерційна концесія” і “франчайзинг” викликає дискусії. Враховуючи міжнародний досвід у регулюванні цих відносин, автори дисертаційних робіт, присвячених договору комерційної концесії (франчайзингу) обґрунтовують позицію про доцільність заміни у Цивільному кодексі України терміна “комерційна концесія” терміном “франчайзинг”

Враховуючи підходи до визначення предмета договору франчайзингу та беручи до уваги доктринальні напрацювання у цій сфері, в цивільному законодавстві України варто закріпити перелік обов’язкових елементів, які повинні включатися до комплексу прав, що є предметом договору комерційної концесії (франчайзингу). До таких слід віднести такі засоби індивідуалізації, як комерційне (фірмове) найменування та торговельну марку (знак для товарів і послуг). Це дозволило б більш чітко проводити розмежування між договором комерційної концесії та ліцензійними договором. Друга відмінність проявляється у сфері застосування договорів, що розглядаються.

Договір комерційної концесії, що закладено вже в самій його назві, використовується лише у підприємницькій сфері. Це підтверджується низкою положень Глави 76 Цивільного кодексу України. Так, сторонами у цьому договорі можуть виступати лише фізичні та юридичні особи, що є суб’єктами підприємницької діяльності (ст. 1117); метою надання користувачеві комплексу прав є виготовлення та реалізація певного виду товарів та надання послуг (ст. 1115).

Варто звернути увагу й на те, що коло відносин, що опосередковуються договором комерційної концесії, не вичерпується лише наданням права на використання комплексу прав, що належать правовласникові. Так, правовласник зобов’язаний передати користувачеві відповідну технічну та комерційну документацію, надавати користувачеві постійне технічне та консультативне сприяння (навчання, підвищення кваліфікації та ін.), контролювати якість товарів (робіт, послуг) користувача (ст. 1120 Цивільного кодексу України). [1; с.287]

Річ у тім, що цивільне законодавство України (ст. 1121 Цивільного кодексу України), закріплює положення про те, що одним з обов’язків користувача за договором комерційної концесії є обов’язок інформувати покупців (замовників) найбільш очевидним для них способом про використання ним торговельної марки та інших позначень правоволодільця. Тому користувач не може, використовуючи в своїй діяльності засоби індивідуалізації правоволодільця, видавати свою діяльність за діяльність самого правоволодільця. В даному випадку споживачі мають бути проінформовані про те, що вони одержують товари (роботи, послуги) не безпосередньо від правоволодільця, а від особи, яка використовує комплекс виключних прав праволодільця. [2; с.563]

Підсумовуючи наведене вище варто зазначити, що найбільш обґрунтованим вбачається визначення договору комерційної концесії (франчайзингу) в якості самостійного виду договору в групі договорів у сфері інтелектуальної власності. Таке місце договору комерційної концесії (франчайзингу) в системі договірних зобов’язань повністю відповідає його правовій природі і сутності опосередковуваних ним відносин.

Отже, договір комерційної концесії – це договір,за яким одна сторона (правоволоділець) зобов’язується надати другій стороні(користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та продажу певного виду товару та надання послуг.

Література:

1. Цивільний кодекс України - Х.:ТОВ «Одіссей»,2008.-424с.

2. Цивільне право України: Підручник /Є.О. Харитонов.Н.О.Саніахметова.-К.:Істина,2003.-776с.

3. Цивільне право України: Підручник за заг.ред. Борисової,І.В.Спасибо-Фатєєвої,В.Л.Яроцького.-Юрінком Інтер,2004.-Т.2.-480с.