Павлюк Т.І., Перегінська С.В.

Науковий керівник: Підлубна Т. М.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

СТАНОВЛЕННЯ ПАСПОРТНОЇ СИСТЕМИ, ЇЇ ПРИЗНАЧЕННЯ, ВИДАЧА ТА ОБМІН ПАСПОРТІВ В УКРАЇНІ

Постановка проблеми. Для здійснення контролю населення в своїй країні, упорядкування пересування громадян з одного району країни в інший та за межі держави, підтвердження громадянства країни та охорони громадського порядку створена паспортна система, яка пройшла довгий шлях свого становлення, вдосконалювалась правовими нормами.

Актуальність даного дослідження полягає в тому, що паспортизація громадян сприяє подальшому розвитку демократичних основ вжитті суспільства, здійснення гарантованих Конституцією України прав громадян та виконання обов’язків. Чинить виховний вплив, особливо на молодь, прищеплюючи їй почуття патріотизму та гордості за Батьківщину.

Аналіз основних досліджень та публікацій. Питанням дослідження історії виникнення паспорта в світі та паспортної системи в СРСР, Україні свої наукові праці присвятили І.С.Андрієвський, П.Н.Галана, Б.С.Громова, О.В.Дулов, І.О.Єфрон, Г.Ф.Крилов, Р.К.Рибальченко, Л.Л.Патик та ін. [1, 38].

Мета статті. Розкрити зміст та функції паспортної системи, її історичне становлення, охарактеризувати порядок видачі та обміну паспортів в Україні.

Паспортна система - це сукупність правових норм, які визначають видачу паспортів, засвідчують особистість громадян України, їх прописку, виписку і реєстрацію з метою обліку населення, впорядкування переміщення його по території країни, реалізацію конституційних прав та виконання обов'язків громадян, що сприяють охороні громадського порядку та державної безпеки.

Історія виникнення паспортної системи та власне паспорта сягає далеко в минуле. Як свідчать історико – літературні джерела, паспортна система виникла ще в XV ст. Вона відмежовувала осіб, які займались комерційною та господарською діяльністю, від бідної верстви населення, що постійно змінювала своє місце проживання, а також забезпечувала ремісникам і торговцям свободу пересування всередині держави та за її межами. Паспортна система вдосконалювалась з кінця XVIII ст. та набула високого розвитку на початку XIX ст. Існування паспортної системи було зафіксовано в Римській імперії, Англії, Франції [1, 38].

В Росії паспортна система виникла при царюванні Петра І і слугувала цілям попередження ухилень від рекрутської повинності та різних податків.

Ця система проіснувала певний період, але після перемоги Великої Жовтневої революції з поваленням буржуазно – поміщицького апарату і його інститутів була відмінена, а царський паспорт був ліквідований та замінений трудовою книжкою, метою якої було запровадження конституційного принципу всезагального обов’язку працювати.

Згодом, 20 червня 1923 року було прийнято декрет ЦВК і РНК про заміну трудових книжок на посвідчення особи, що видавалось громадянам, яким виповнилось 16 років, строком на три роки. За бажанням володільця вклеювалась його фотографія. Пізніше (постанова ЦВК від 18.07. 1927р.) дозволялось засвідчувати свою особу метрикою, довідкою сільської ради чи домоуправління, службовим посвідченням, військовим, студентським, профспілковим квитками, дипломом тощо. Та швидке зростання міського населення, будівництво нових міст і селищ вимагало єдиного порядку документування і суворого обліку проживаючих в них мас, тому вже 27 грудня 1932 року було видано постанову ЦВК і РНК СРСР, яка стала основоположним актом про створення в державі єдиної паспортної системи з обов’язковою пропискою [1, 39].

Таким чином, було створено паспортну систему, яка з одного боку, спричинила покращення обліку трудових ресурсів, населення міст і новобудов, убезпечила ці населені пункти від осіб не пов’язаних з виробництвом і працею в закладах або школах, осіб не зайнятих суспільно корисною працею (крім інвалідів та пенсіонерів), очистила дані населені пункти від кримінальних елементів, а з іншого боку, знову нагадала селянам про їх статус у державі.

Надалі в паспортну систему внесені деякі доповнення: відмітки про одруження чи розлучення, вклеювання на першу сторінку фотографії тощо.

Із здобуттям Україною незалежності певний час діяла паспортна система Радянського Союзу, тому постала нагальна потреба у створенні та розвитку інституту громадянства паспортної служби України.

Для здійснення цього заходу було видано ряд державних документів: Постанову Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. «Про паспорт громадянина України»; Указ Президента України від 28 жовтня 1993 р. «Про паспорт громадянина України для виїзду за кордон», яким затверджено положення про документ, що посвідчує особу громадянина України під час перетинання державного кордону України та перебування за кордоном; Постанови Кабінету Міністрів № 1086 від 31 грудня 1993 р. «Про першочергові заходи щодо забезпечення видачі паспортів громадянина України» та № 1001 від 14 грудня 1995 р. "Про стан виконання рішень Верховної Ради України і Президента України з питань паспортизації громадян"; Положення, видане Кабінетом Міністрів України від 10 жовтня 1994 року «Про паспортну службу органів внутрішніх справ», згідно якого до паспортної служби ввійшли: департамент громадянства паспортної та імміграційної служби МВС, управління .громадянства паспортної та імміграційної служби головних управлінь МВС в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, міських та районних органах внутрішніх справ [2, 30].

Згідно прийнятих документів, підтвердження громадянства України та посвідчення особи власника є паспорт громадянина України та свідоцтво про народження, а документами, що посвідчують особу громадянина України за кордоном і при перетинанні державного кордону України, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон або дипломатичний і службовий паспорти, посвідчення особи моряка, члена екіпажу, проїзний документ дитини, посвідчення особи на повернення в Україну. Але основним документом, який засвідчує особистість, є паспорт громадянина України. Паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки синього кольору або паспортної картки-листка, заклеєного плівкою з обох боків, видається міськими і районними відділами органів внутрішніх справ кожному громадянинові України після досягнення ним 16-річного віку у місячний термін [2, 31].

На сторінки паспорта заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата, місце народження, відомість про стать, дата видачі та орган, що видав паспорт, а також підписи власника паспорта та посадової особи, відповідальної за його видачу; вклеюється фотокартка форматом 45x55 мм (розмір фотовідбитка має бути 35x45 мм). У зв'язку з віком передбачено місце для вклеювання фотокарток власника після досягнення 25- і 45-річного віку у 5-денний термін. Паспорти, в яких не вклеєні такі фотокартки при досягненні власниками зазначеного віку, вважаються недійсними. Записи у паспорті засвідчуються гербовою мастичною печаткою [2, 31].

В паспорті робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта та прописку. На його прохання можуть бути внесені відомості про дітей, групу крові та резус-фактор. Інші записи вносити до паспорта забороняється.

Для одержання або обміну паспорту громадянин звертається в сільській місцевості до уповноваженого по веденню паспортної роботи селищних та сільських Рад, а в містах до осіб, відповідальних за додержування правил паспортної системи, або осіб, уповноважених на ведення паспортної роботи: начальників житлово-експлуатаційних об'єднань, дирекцій по експлуатації будинків, комендантів, голів житлово-будівельних кооперативів, власників будинків та ін. осіб, у веденні яких знаходяться житлові будинки, приміщення.

Особам, звільненим з місць позбавлення волі, якщо вони до засудження не мали паспортів або при затриманні були вилучені, паспорти видаються після прибуття в місцевість, вказану в довідці про звільнення. Якщо звільнені прибули в іншу місцевість, то паспорти видаються по місцю фактичного прибуття. Але при цьому необхідно з'ясувати причини приїзду звільненого в цю місцевість і чи не отримали прибулі паспорти в інших місцевостях.

Особи, які утримуються у приймальниках-розподільниках і не мають паспортів, отримують їх після відповідної перевірки особистості у підрозділах паспортної служби по місцю розташування розподільників.

Колишнім іноземним громадянам та особам без громадянства, прийнятим в українське громадянство, паспорти видаються по місцю їх проживання.

У випадках зміни громадянином прізвища, імені або по батькові (наприклад, при шлюбі) чи при виявленні невідповідності записів, неможливості подальшого використання паспорта (відклеювання фотокартки, пошкодження і т. ін.) проводиться обмін паспортів.

При обміні паспорта громадянину необхідно подати: заяву Ф-1; паспорт, що підлягає обміну; дві фотокартки розміром 35x45 мм; документи, що підтверджують необхідність обміну (свідоцтво про шлюб і т. ін.).

Про втрату паспорта громадянин повинен терміново повідомити паспортну службу, яка видає тимчасове посвідчення, що підтверджує його особу. При оформленні паспортів замість втрачених працівники паспортної служби повинні ретельно перевірити всі необхідні матеріали для попередження незаконного отримання нового паспорта злочинцями, неплатниками аліментів, особами, які намагаються приховати реєстрацію шлюбу і навмисно заявляють про втрату паспорта з метою отримання нового.

Заяви про крадіжки паспортів приймаються органами внутрішніх справ по місцю скоєння злочину. Після чого видаються довідки, на підставі яких оформляються справи про видачу паспортів замість викрадених.

Громадяни України, які виїжджають за кордон на постійне місце проживання, а також особи, які вийшли із українського громадянства, здають свої паспорти в апарати паспортної служби при отриманні ними паспортів громадян України для виїзду за кордон або посвідчень для проживання.

Члени екіпажів суден закордонного плавання при отриманні посвідчень особи моряка, паспорти громадянина України здають капітанам портів для зберігання. Особи, які потрапили на лікування до лікарні, здають свої паспорти адміністрації лікарень. Органами дізнання, попереднього слідства або судом вилучаються паспорти, що мають ознаки підробок і паспорти осіб, взятих під варту, а також засуджених до позбавлення волі. Після вступу вироку в законну силу їхні паспорти пересилаються до слідчих ізоляторів для прилучення до особистих справ засуджених. В подальшому паспорти знаходяться у адміністрації місць позбавлення волі, де відбувають покарання засуджені. Після звільнення цих осіб паспорти їм повертаються.

Паспорти померлих здаються їх родичами або іншими особами в органи РАГС або виконкоми селищних та сільських Рад і після реєстрації смерті пересилаються в органи внутрішніх справ для знищення [2, 32].

Крім перерахованих випадків, вилучення паспортів у громадян забороняється. Не дозволяється також прийом паспортів у заставу.

Отже, сьогодні, паспортна система України виконує такі функції:

1.Облік населення України, що забезпечує наукове планування та ефективну діяльність народного господарства, будівництва житла, торгівельних і комунально-господарських підприємств, шкіл, населення товарами тощо.

Основним засобом повсякденного оперативного обліку населення є система прописки, виписки та реєстрації громадян. Органи державної статистики використовують інформацію паспортної служби органів внутрішніх справ про кількість прибулих на проживання і вибулих в інші місцевості, як вихідний матеріал для наступного узагальнення і обробки. Крім статистичного обліку на основі прописки і виписки ведеться персональний облік населення для адресно-довідкової роботи. Він сприяє обліку військовозобов'язаних, трудових ресурсів та прийняттю управлінських рішень органами законодавчої та виконавчої влади щодо здійснення заходів соціально-економічної політики.

2. Регулювання внутрішньої міграції як процес переміщення людей із одних місць проживання в інші обумовлюється економічним і політичним розвитком держави (Закон України «Про громадянство України» від 13 листопада 1991 р).

Норми паспортної системи є важливим правовим засобом контролю за переміщенням населення в Україні. Вони упорядковують право громадян на свободу пересування обов'язком виписки, прописки або реєстрації по новому місцю проживання.

3. Забезпечення реалізації особистих прав та обов'язків громадян України. Кожному громадянину для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам, для представництва перед третьою особою та інших правовідносин необхідно закріпити індивідуальні біографічні ознаки (прізвище, ім'я та по батькові, час і місце народження та ін.) шляхом отримання документа, який засвідчує особистість. Необхідною умовою переміщення людини на проживання в іншу місцевість країни, вступу на роботу, навчання або шлюб є наявність у неї прописаного паспорту [3, 35].

Таким чином, нині паспортна система України набула вдосконалення та розвитку, стала засобом здійснення політики правової демократичної держави, яка позачергово забезпечує права та інтереси громадян, сприяє зниженню злочинності та підвищенню безпеки як громадян так і держави.

Література:

1. Патик Л. Л. Історичні етапи розвитку та становлення системи паспортної реєстрації України ∕∕ Економіка. Фінанси. Право. – 2009. – № 7. – С. 38-39.

2. Патик Л. Л. Історичні етапи розвитку та становлення системи паспортної реєстрації України ∕∕ Економіка. Фінанси. Право. – 2009. – № 9. – С. 29-33.

3. Патик Л. Л. Проблеми кримінального дослідження підробного паспорта громанина України ∕∕ Економіка. Фінанси. Право. – 2009. – № 10. – С. 34-36.