Право/9.Гражданское  право.

Студентка Кашлакова А.І.

Донецький національний університет, Україна

Діяльність органу юридичної особи і представництво за цивільним правом України

Перехід України на нові європейські стандарти життя, обумовив досягнення суспільством того рівня розвитку, коли існує нагальна потреба такої організації громадського життя, при якій усіляко полегшуються і розширюються можливості набуття, здійснення та захисту суб’єктивних прав і виконання обов’язків. При цьому, представництво у всі часи відігравало важливу роль у формуванні цивільного обігу. Його роль і значимість не змінилась і на сьогодні, навпаки, бізнес, заснований на моделі представництва, отримує значного поширення і його адекватне правове регулювання має стати гарантією стабільності економічного обігу. Саме тому інтерес до дослідження проблем, пов’язаних з розкриттям правової природи представництва, його змісту, видів та інших питань проявляють як науковці, так і практики.

Незважаючи на певні досягнення в галузі розвитку інституту представництва, залишилась спірними низка положень, пов’язаних з цим питанням у цивільному праві. Мають місце суперечності в системі законодавчих актів, норми яких регулюють суспільні відносини щодо представництва. Саме тому проблеми правового регулювання суспільних відносин, пов’язаних з представництвом у цивільному праві, набувають все більшого значення.

Протягом усього періоду дослідження інституту представництва у вітчизняній цивілістичній літературі, одним з найбільш дискусійних питань, яке є невирішеним і до тепер, є проблема співвідношення органу та представника юридичної особи.

У різний час відомі вчені – цивілісти дотримувались позиції про те, що органи юридичної особи є різновидом представників такої особи. Г.Ф. Шершеневич писав: "Для... того, чтобы третьи лица могли вступать в отношения с юридическими лицами, необходимы представители... Действия только представителей обязывают юридическое лицо". У радянський період С.Н. Братусь, Д.М. Чечот , І.В. Шерешевський захищали вказану точку зору. На сьогодні про орган юридичної особи «як такий, що діє через інститут представництва» пише Є.В. Богданов.

Але, аналізуючи законодавчі положення та практичний досвід з цього питання неможна погодитись з позицією висловленою вище вказаними науковцями. Адже, відповідно до ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і
здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих
документів та закону. Органи юридичної особи створюються одночасно із створенням юридичної особи. Дії органів юридичної особи, спрямовані на встановлення, зміну або припинення прав та обов’язків юридичної особи. Крім того, юридична особа діє саме через свій орган, без яких її існування неможливе, крім випадків встановлених законом. Видача довіреності від імені юридичної особи фізичній також відбувається через орган. На відміну від цього, представники існують як суб’єкти права ще до їх легітимації, а ті кого вони представляють можуть існувати та діяти незалежно від представника чи нарівні з ним.

В силу вказаної норми органи юридичної особи не можуть кваліфікуватися як самостійні суб’єкти цивільних правовідносин, і, тому, не можуть виступати у якості представників юридичної особи у цивільних правовідносинах.

Тобто, орган та представник юридичної особи – це різні, самостійні інститути. При здійсненні юридично-значущих дій представник діє як автономний суб’єкт права, він самостійно здійснює правочини від імені іншої особи, в результаті чого у останньої виникають, змінюються або припиняються цивільні права та обов’язки. Разом з тим, орган діє як сама юридична особа, оскільки, він не має власної правоздатності, дієздатності та інтересів, відмінних від інтересів юридичної особи, а у представник їх має окремо від правоздатності, дієздатності та інтересів того, кого від представляє.

Також необхідно відмітити, що орган при виконанні своїх посадових обов’язків та при здійсненні прав юридичної особи згідно до статуту не знаходиться в право відношенні з юридичною особою, оскільки при таких умовах ніхто з них не є самостійним суб’єктом по відношенню до іншого. Той, кого представляють у момент правомірної діяльності представника, як правило, знаходиться з ним у правовідносинах, які випливають з договору доручення, піклування, родинних відносин.

З цього слідує, що визнавати орган юридичної особи її представником вбачається неможливим, оскільки, в такому випадку, нівелюється статус органу у «внутрішній» діяльності організації, управлінська роль, яку він відіграє в процесі забезпечення внутрішньої єдності організації. Крім того, знецінюється будь-яка концепція юридичної особи як самостійного суб’єкта цивільно-правових відносин. Вбачається, що визнавати орган юридичної особи її представником є недоцільним, оскільки, це призведе до закріплення правового положення юридичної особи, як такої, яка є нездатною до самостійних дій.

Література:

1. 1. Конституція України від від 28 червня 1996 // Вiдомостi ВР України. – 1996. - №30. – Ст. 3.

2. Цивільний кодекс України вiд 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 41. – Ст. 92.

3. Цивільне право України: Підручник / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 736 с.

4. Ряшенцев В.А. Деятельность от имени другого лица без полномочия// Ученые записки ВЮЗИ. – Вып. 5 – М., 1958. – 243 с.

5. Ряшенцев В.А. Представительство в советском гражданском праве: Дисс. … док. юрид. наук. – М., 1948. – 174 с.