Ігнатенко Олександр Олександрович

студент групи ПБ-38, юридичного факультету

Національного університету ДПС України

Науковий керівник:

Ст. викладач

Кафедри кримінального права процес

у та криміналістики

Національного університету ДПС України

Козак Наталія Степанівна

ОЦІНОЧНЕ ПОНЯТТЯ «РОЗСУД» В КРИМІНАЛЬНО – ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ПРАВІ

На сьогоднішній день, в науковій літературі питання про розсуд в кримінально- процесуальному праві є досить складним та дискусійним. Складність його обумовлена перш за все багатогранністю самого поняття право, а дискусійність продиктована відсутністю єдності в підходах до розуміння категорії «розсуд».

Велика кількість вчених по різному трактують «право розсуду» та наділяють його неоднаковим процесуальним значеням. Можна виділити праці найвагоміших вчених які грунтовно досліджували це питання: С.С. Безруков, Ю.Г. Грошевий, П.А. Лупинська, П.Г. Марфілін та інші.

Питання розсуду в праві взагалі та в кримінальному процесі, зокрема, залишаються до кінця не вивченими. Ще на початку XX ст. П.І. Люблінський вказував на те, що питаннями судового розсуду, його функціями в судочинстві дослідники займались дуже мало[5, с. 33]. Висновки сучасного науковця майже аналогічні: судовий розсуд залишається в царстві незвіданого, під покровом таємничості, з незрозумілими навіть філософськими підставами[2, с. 8-9].

Р. Дворкін дотримується думки, що суддя взагалі не може керуватись «розсудом» в процесі здійснення правосуддя, оскільки будь-яке правове питання має лише одне законне рішення, а, відповідно, суддя не має право вибору[4, с.64]. Заперечує можливість розсуду при застосуванні оціночних понять і М.І. Панов. Як зазначає автор, «розсуд» особи, яка застосовує норму з оціними поняттями не є вільним, а здійснюється лише в межах, встановлених законодавцем. Таким чином, розсуд при застосуванні оціних понять носить умовний, обмежений характер. Він лише в незначній мірі обумовлений суб'єктивними моментами, а в цілому визначається об'єктивними обставинами. В.О. Жерьобкін стверджує, що суб'єкт правозастосування дає оцінку конкретному випадку не за своїм розсудом, а за «розсудом» предмета, діяння, в залежності від того, якими істотними ознаками наділений досліджуваний предмет.

Відповідно до ч.2 ст. 94 КПК України підставою для порушення кримінальної справи є достатність даних, які вказують на наявність ознак злочину. Приймаючи рішення про порушення кримінальної справи, орган дізнання, слідчий, прокурор, суд, повинні встановити, чи є дані, що вказують на наявність ознак злочину, достатніми. Оскільки наявність таких даних обумовлена об'єктивно, то, видається, що вирішення питання про їх достатність не передбачає вибору: в кожному конкретному випадку дані будуть або достатніми, або недостатніми. І лише один з цих двох варіантів буде правильним, і, відповідно, законним.

Доводиться констатувати, що вибору в наведеному прикладі у правозастосовувача не буде, оскільки законним буде лише одне рішення, вибір якого обумовлено об'єктивними властивостями ситуації, що підлягає правовому врегулюванню.

Оцінка при застосуванні оціночного поняття «достатні дані», а, відповідно, і рішення, що приймається в порядку ст. 94 КПК України, повинно бути результатом формально–логічної, раціональної діяльності, базуватися на досконалому та кропіткому вивченні всіх даних в їх сукупності та окремо. Інше розуміння питання призведе до прийняття необгрунтованих рішень, різних підходів до розв'язання ідентичних питань, створить передумови до проявів свавілля.

Підтвердженням цієї думки є висловлювання Л.Б. Алєксєєвої з приводу того, що надання права суб'єкту, наділеному владними повноваженнями, не завжди означає, що він може діяти за власним розсудом. Найчастіше це означає, що здійснення тих або інших дій входить в його компетенцію, дозволено посадовій особі законом [5, с.57-58].

К.І. Комісаров визначає розсуд як специфічний вид судової правозастосовчої діяльності, суть якого полягає в наданні правозастосовувачу у відповідних випадках права приймати, виходячи з конкретних обставин справи, таке правове рішення, можливість якого витікає з загальних і лише відносно визначених вказівок закону [3, с.50]. Подібну позицію займає і А.П. Коренєв, акцентуючи увагу на тому, що розсуд обумовлюється встановленими законодавцем рамками [5, с.73-74].

Отже, можна зробити висновок про те, що розсуд, при застосуванні оціночних понять в кримінально – процесуальному праві слід визначити не через категорію вільного вибору, а як надану законом можливість прийняття рішення на підставі правової норми з нечіткими категоріями, обрання якого зумовлюється обставинами конкретної кримінальної справи та спрямоване на забезпечення індивідуалізації у підході до врегулювання кримінально – процесуальних правовідносин.

Список викоривтаних джерел:

1. Кримінально-процесуальний кодекс України.-Х.: ТОВ «Одіссей», 2008.-264 с.

2.Барак А. Судейское усмотрение/ Пер. С англ. – М.:Норма, 1999. -376с.

3.Малиновский А.А. Усмотрение в праве// Государство и право – 2006 - № 4, с.102-104

4.Папкова О.А. Усмотрение суда – М.: Статут, 2008. – 413с.

5. Рысний М.Б. Правозастосувальний розсуд (загальнотеоретичні засади) Дис. ...канд.юрид. наук: 12.00.01. – Львів, 2006. – 186 с.