Вацик О. М.

Стратегічне планування як основа розвитку сучасних підприємств в Україні

Буковинський державний фінансово-економічний університет

В сучасних ринкових умовах, стратегічне планування стало важливим елементом розвитку підприємства та досягнення належного конкурентного рівня. Усвідомлення його необхідності і важливості на підприємстві прийшло не одразу. В умовах нестабільного зовнішнього середовища необхідно використовувати більш потужний інструмент, який би мав змогу не тільки перевести підприємство на новий ефективніший рівень управління, але й враховував основні цілі, які стоять перед ним. Одним з таких інструментів є механізм стратегічного планування. Наприклад, щоб уникнути входження підприємства у таку фазу життєвого циклу, як спад, треба в період росту впроваджувати систему стратегічного планування.

Метою роботи є обґрунтування необхідності розробки стратегічного планування на підприємстві та систематизації дій, щодо підготовки ефективного функціонування конкурентоспроможного підприємства.

Дослідженню проблем використання стратегічного планування та важливість його використання на підприємствах присвячують наукові праці такі вчені-економісти, як Холодний Г. О., Селезньова К. В., Панухник О. В., Євтухова С.М., Марцин В.С.

Стратегічне планування - це процес моделювання ефективної діяльності підприємства на певний період функціонування з визначенням його цілей і їх змін в умовах нестабільності ринкового середовища, а також знаходження способу реалізації цих цілей і задач відповідно до його можливостей. Також можна зазначити, що стратегічному плануванню властиві ступінь невизначеності, тимчасова орієнтація процесу планування і певний горизонт планування [3, 153].

Стратегічне планування забезпечує основу для всіх управлінських рішень, функцій організації, мотивації і контролю, орієнтовані на розробку стратегічних планів. Процес стратегічного планування забезпечує основу для управління членами організації.

Більшість фірм використовують стратегічне планування для того, щоб змінити себе, вийти з безнадійних ситуацій, які сформувались зовні та в середині підприємства. Основні передумови переходу до стратегічного планування такі:

Ø необхідність реакції на зміни умов функціонування підприємств;

Ø наявність яскраво виражених конкурентних переваг і необхідність їхньої підтримки або створення;

Ø посилення конкуренції;

Ø інтернаціоналізація бізнесу, розвиток зв’язків з підприємствами, які використовують систему стратегічного планування;

Ø наявність висококваліфікованих менеджерів, здатних вирішувати складні питання, застосовуючи систему стратегічного управління;

Ø посилення інноваційних процесів, генерація та швидке освоєння підприємствами нових ідей [4, 93].

Слід зазначити, що ще й досі на багатьох підприємствах України у плануванні діяльності окремих виробничих підрозділів відсутня ув'язка із загальною стратегією всього підприємства в цілому. Таким чином, планування йде, з одного боку, по старій доріжці, з іншого - кожний підрозділ намагається знайти свій бізнес. І виходить, що загальної стратегії розвитку немає, як немає і єдиного плану. Це спричиняє виникнення негативних наслідків, таких як заборгованність до бюджету та інш. Також дуже часто планові рішення ухвалюються тільки з урахуванням внутрішнього середовища і майже не враховується зовнішнє. При дослідженні ж зовнішнього середовища зазвичай виділяють два її рівня: народногосподарський та галузевий. До чинників народногосподарського рівня відноситься: політична стабільність, економічна політика держави, природне середовище та стан ресурсів, загальний стан економіки, соціальний розвиток суспільства та інш.; на галузевому рівні аналізується: попит на товари чи послуги, пропозиція товарів чи послуг, конкуренти та ін. Слід визначити, що підприємства, які в належній мірі не використовують ринкові підходи і методи стратегічного планування, не можуть не тільки впливати на ринок, але й адаптувати свої можливості до постійно змінного середовища.

На сучасному етапі входження України в загальноєвропейські та регіональні структури актуальним є питання розробки методики впровадження стратегічного планування функціонування підприємств. Сучасні темпи зміни і накопичення знань є настільки великими, що стратегічне планування являється єдиним способом прогнозування майбутніх проблем і можливостей. Проведені дослідження показали, що фірми, які застосовують стратегічне планування, мають самі високі темпи зростання. Натомість, підприємства, які ігнорували врахування стратегічних питань, як правило, не завжди справляються з проблемами. Намагаючись вирішити лише сьогоднішні задачі, вони, фактично, готують основу для появи нових, ще більш складних проблем [3, 156].

Основні переваги стратегічного планування − зв’язок поточних рішень з майбутніми результатами, організоване осмислення рішень (усупереч спонтанному прийняттю) з прогнозуванням їхніх наслідків; орієнтація на пошук альтернативних варіантів досягнення цілей, тобто допустимих цілей у межах визначених цілей та наявних обмежень; визначення можливостей і загроз, сильних та слабких сторін діяльності підприємства, врахування їх при встановленні цілей і формулюванні стратегій для забезпечення впливу на ці аспекти вже сьогодні; свідома підготовка майбутнього і до майбутнього; розподіл відповідальності не лише між напрямками діяльності, а й між поточною та майбутньою діяльністю [2, 222].

Стратегічне планування на сьогодні являється досить гнучким інструментом діяльності підприємства. Тому на кожному етапі буде проводитись аналіз по найбільш пріоритетному напрямку або від вищого до нижчого. І враховуючи постійні зміни, що відбуваються у середовищі, необхідно змінювати стратегію підприємства і переосмислювати місію та цілі.

Сучасним підприємствам можна запропонувати варіант проведення стратегічного планування за допомогою методу «4х4», що допомагає керівникам у досягненні стійких, узгоджених результатів роботи очолюваних ними служб і підрозділів, як в даний час, так і в майбутньому. Правильно вибрана стратегія дозволяє утримувати в межах організації наявні обмеження і, тим самим, не допускати виходу цих обмежень під контролю. Процес був названий «4x4» тому, що він передбачає проведення стратегічного планування в два етапи по 4 дня кожен.

Процес вивчення організації включає 8 сегментів, що дозволяє розглянути її роботу під різними кутами зору. У число підсистем (або сегментів процесу «4x4») входять:

v операційні служби;

v фінансова служба та служби, що займаються оцінками діяльності підприємства і його підрозділів;

v конструкторсько-технологічні підрозділи та служба управління проектами;

v служба розподілу продукції і послуг;

v служба маркетингу;

v служба збуту;

v служба управління кадрами;

v вивчення стратегій організації [1, 110].

Якщо стратегія підприємства є визначенням місця та ролі на ринку товарів, то стратегічне планування - це конкретна вказівка на спосіб досягнення цього стану. Воно базується, з одного боку, на цілях і задачах, поставлених в ході розробки стратегії, а з іншого - на прогнозах у різних сферах розвитку.

Завжди треба пам'ятати, що застосування стратегічного планування створює найважливіші переваги у функціонуванні підприємства: готує підприємство до змін у зовнішньому середовищі; пов'язує його ресурси зі змінами зовнішнього середовища; прояснює проблеми, які виникають; координує роботу його різних структурних підрозділів; покращує контроль на підприємстві.

Список використаних джерел:

1. Євтухова С.М. Стратегічний план як перспективний напрямок розвитку українського підприємства // Актуальні проблеми економіки. - 2011. - №3(69). - С. 108 - 113.

2. Марцин В.С. Деякі підходи до стратегічного планування в умовах ринкової трансформації // Регіональна економіка. - 2011. - №2. - С. 220 - 224.

3. Панухник О. В. Методичне забезпечення стратегічного планування в регіонах України// Актуальні Проблеми Економіки. - 2011.- № 1(91). - С. 152 – 157.

4. Холодний Г. О., Селезньова К. В. Теоретичні аспекти стратегічного планування на підприємствах України// Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. – 2011. - №802. – С. 91 – 94.