Січна О.В.

Науковий керівник: Черкасова О.В.

ЛЕГАЛІЗАЦІЯ ЕКОНОМІКИ НА ДЕРЖАВНОМУ РІВНІ

Нагальною проблемою України та і багатьох держав світу є нелегальна економіка – сфера економіки будь-якого суспільства, що являє собою карану, приховану від державного обліку та контролю, спрямовану на отриманням грошей та іншого майна підприємницьку, трудову й побутову діяльність фізичних і юридичних осіб, здійснювану з метою уникнення впливу державних регуляторних механізмів підприємництва (виконання обов'язків, майнового та організаційного характеру, притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності).

Запровадження ефективних регуляторних механізмів розвитку підприємництва та легалізація економіки є важливими завданнями державного регулювання економіки.

Проблеми нелегальної економіки розглянуто у працях В. Мандибури, П. Пушкаренка та Ю. Логвиненка, Ю. Архангельського та Ю. Мотиченка, Ф.Шнайдера й інших дослідженнях неурядових організацій.

Метою дослідження є визначення переліку механізмів ринкового та державного регулювання економіки, для запровадження яких в подальшому можна сформувати комплексну програму заходів, що забезпечать сталий розвиток підприємництва та ефективну боротьбу з нелегальною економікою.

Державне регулювання економіки можна розглядати з теоретичного і практичного погляду. З теоретичного погляду державне регулювання економіки (ДРЕ) - це система знань про сутність, закономірності дії та правила застосування типових методів та засобів впливу держави на хід соціально-економічного розвитку, спрямованих на досягнення цілей державної економічної політики.

У XXI ст. переважна більшість держав світу використовує ринковий механізм як основний регулятор економіки, а державне регулювання застосовують як допоміжний інструмент. Залежно від політичного, правового й економічного розвитку суспільства, співвідношення та ефективність ринкового і державного регулювання підприємництва є різними і може змінюватись із зміною партії, що виграла на останніх виборах і сформувала Кабінет Міністрів чи адміністрацію президента.

Як у державному, так і в ринковому регулюванні є цілий набір механізмів, які повинні ефективно використовуватись для досягнення сталого розвитку підприємництва та високих стандартів життя суспільства. Неефективність полягає в невикористанні можливих заходів або в застосуванні наявних механізмів регулювання з низьким чи негативним результатами (на шкоду розвитку підприємницької діяльності). У цьому випадку механізми можуть не спричиняти потрібного позитивного впливу, або навпаки ускладнювати діяльність суб'єктів підприємництва. Так, недостатнє державне регулювання економіки зумовлює виникнення кризових явищ, через негативні сторони ринкових механізмів. З іншого боку, надмірне державне регулювання може надмірно обмежувати рівень економічної свободи. Це призводить до підвищення частки нелегальної економіки, сповільнення темпів економічного розвитку чи його спаду. Проблемою також є відсутність або низький розвиток ринкових механізмів. Неефективне застосування регуляторних механізмів розвитку підприємництва є вагомою проблемою для України, де за наявності величезного, законодавчо визнаного набору державних регуляторних механізмів розвитку підприємництва вони або не працюють, або надмірно обмежують підприємницьку діяльність, а ринкові механізми часто відсутні, або не діють через низький розвиток ринкової інфраструктури.

Як ми з'ясували вище, особи працюють в нелегальному секторі економіки з метою уникнення окремих впливів на них регуляторних механізмів підприємництва. З метою визначення шляхів реформування та легалізації економіки можна навести таблицю в який поділити регуляторні механізми розвитку підприємництва на ринкові та адміністративні, які здійснюють заохочувальний або обмежувальний вплив на суб'єктів підприємництва.

Світовий банк щорічно визначає рейтинг легкості ведення бізнесу в країнах світу. Це зведений показник, який визначають шляхом підсумку легкості реєстрації підприємств, ліцензування, найму робочої сили, реєстрації власності, кредитування, захисту інвесторів, оподаткування, міжнародної торгівлі, забезпечення виконання контрактів, ліквідації підприємств. Як бачимо, легкість ведення бізнесу визначають у тих сферах, на які безпосередньо діють наведені в таблиці регуляторні механізми розвитку підприємництва. Невиправдане перевищення розумної міри кількості та складності державного регулювання економіки, так само як і його недостатність, недієвість ринкових механізмів ускладнює процедури, які визначають легкість ведення бізнесу. Отже, легкість ведення бізнесу за своєю суттю відображає ефективність регуляторних механізмів розвитку підприємництва.

Причинами неефективного регулювання розвитку підприємництва є:

● невикористання або надмірне використання механізмів ринкового чи державного регулювання;

● запровадження регуляторних актів не для регулювання економіки, а для досягнення особистих завдань чиновників та інших осіб: отримати додаткові повноваження, корупція, лобіювання інтересів окремих підприємств, тощо;

● не фаховість державних службовців тощо.

Важливим напрямом державної підтримки малого та середнього підприємництва, що, з іншого боку, є й джерелом іллегалізації, слід вважати розміщення державного замовлення на виробництво товарів, виконання робіт і надання послуг.

Можна припустити наявність залежності між легкістю ведення бізнесу та рівнем нелегальної економіки. Чим менш ефективні механізми розвитку підприємництва, або чим гірший (вищий) показник легкості ведення бізнесу, тим вищий рівень нелегальної економіки. Отож, у багатьох державах за низьких (позитивних) показників легкості ведення бізнесу зберігається висока частка нелегальної економіки. Це демонструють Корея, Литва, Мексика, Болгарія, Казахстан, Азербайджан, Грузія. Економіка цих держав донедавна була на низькому рівні розвитку, зумовленому історичними обставинами, військовими конфліктами, і за своєю сутністю є перехідною від соціалістичної або традиційної форми до ринкової.

Оскільки уряди активно запроваджують сучасні механізми державного регулювання економіки, то показники легкості ведення бізнесу є низькими, за високої частки нелегальної економіки, отриманої як спадок старої системи господарювання, або неконтрольованого перехідного періоду. До чинників високої частки нелегальної економіки можна віднести:

● високий ступень економічної злочинності;

● значну частку індивідуальних, переважно сільських господарств, що виробляють та реалізують свою продукцію без належного обліку;

● низький рівень правової культури;

● високий рівень корупційних доходів;

● значну частку злочинної економічної діяльності;

● низький контроль за сплатою податків юридичними та фізичними особами.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Заходи із зниження частки нелегальної економіки доцільно здійснювати в таких напрямках:

● забезпечити передумови до формування підприємцями, а де потрібно – безпосередньо силами держави обов'язкових ринкових механізмів (ринок землі, біржову торгівлю тощо);

● проводити ефективну державну економічну політику, яка б забезпечувала потрібне стимулювання одних галузей економіки та не створювала надмірного регулювального (податкового, антимонопольного, дозвільного тощо) тиску державних органів на інші;

● підвищення контролю за сплатою податків;

● зростання правової культури населення;

● боротьба з економічною злочинністю і корупцією.

Література

1. Мандибура В.О. Тіньова економіка як об'єкт системного наукового дослідження // Економічний часопис. – 2006.

2. Пушкаренко П., Логвиненко М. Генезис і соціально-економічні наслідки тіньової економіки // Економіка України. – 2010. – № 10. – С. 43-49.

3. Архангельський Ю., Мотиченко Ю. Дієві чинники зменшення бідності в Україні // Україна: аспекти праці. – 2009. – № 1. – С. 35-40. Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. − Вип. 19.7

4. Група організацій світового банку, проект "Ведення бізнесу". [Електронний ресурс]. – Доступний з http://www.russian.doingbusiness.org.

5. Урядовий портал "Детінізація економіки – стратегічне завдання коаліційного Уряду". [Електронний ресурс]. – Доступний з http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publich.