Економіка/Банки та банківська система

к. е. н, доцент Фаюра Н. Д., Чорномаз К. С. студентка гр. 11-ОА (Маг)

Вінницький національний аграрний університет

Фінансовий лізинг, як специфічна форма кредитування

Після здобуття незалежності сучасний стан вітчизняної економіки можна охарактеризувати, як фінансово нестабільний, що ускладнюється рівнем зносу основних засобів, який становить у середньому 50%, а в сільському господарстві, промисловості, будівництві, водному і авіаційному транспорті, соціальній сфері 60 та більше відсотків[1].

Внутрішні накопичення переважної більшості діючих підприємств різних форм власності доведені до глибокого фінансового кризового стану. Існує необхідність у використанні альтернативних методів фінансування витрат на оновлення матеріальної бази і модифікацію виробництва. Однією з таких альтернатив може стати лізинг, під яким розуміють користування обладнанням, транспортними засобами, нерухомістю при умові сплати частинами коштів за нього протягом строку лізингу.

Лізингові відносини в Україні набули свого легального статусу в 1997 р. із прийняттям Закону України «Про лізинг», який у редакції Закону України № 1381-IV від 11 грудня 2003 р. отримав назву «Про фінансовий лізинг».

Оскільки лізинг має ряд переваг в більшості країн світу, підприємства використовують для оновлення виробництва потужностей лізинг , а не пряму покупку або банківський кредит. Інвестування за рахунок лізингу складають в Великобританії – близько 36%, США – 29%, Ірландії – 26%, Чехії – 20%.

Над питанням розвитку лізингових відносин, проблеми організації та регулювання лізингу працювало багато фахівців, про що свідчить значна кількість наукових публікацій, присвячених цій темі. Серед вітчизняних дослідників проблем лізингу в умовах перехідної економіки слід назвати Н. Внукову, А. Загороднього, О. Луб'яницького, Л. Мельника, В. Міщенка, А. Мокія, Н. Слав'янську, В. Трача, Т. Унковську, Г. Холодного, Г. Черевка, Я. Онищук, Г. Купалової, Н. Погорєлової, Н. Бойцун, Н. Стукало, В. Пинзеника, Ю. Сюсюрка та інших.

Лізинг – специфічна операція, яка передбачає інвестування тимчасово вільних (або залучених) фінансових ресурсів для придбання майна з метою наступного передання його клієнту на умовах оренди. Одна з форм реальних інвестицій - фінансовий лізинг.

Фінансовий лізинг – це оренда, при якої ризики та винагородження від володіння та використання орендним майном лягають на орендодавців [1]. Такий лізинг – найбільш розповсюджений вид лізингу, який передбачає здачу в оренду майна на строк, який порівняний зі строком амортизації, і повне (або майже повне) розміщення його вартості за термін використання. В Україні ринок лізингових послуг знаходитися в початковому стані, лише приблизно 10% підприємств, яким потрібне переоснащення, звертаються до лізингодавців. Реально одержують лізинг лише 2% підприємств. Взагалі інвестування за рахунок лізингу складає в Україні 0,05…0,1 %[2].

Вітчизняні підприємства недостатньо розуміють переваги лізингу, що є однією із причин гальмування розвитку лізингу. Лізинг є інноваційним для України інструментом залучення капіталу, має чимале значення у період економічної кризи. Широке розповсюдження в світовій практиці лізинг отримав завдяки перевагам, які надаються суб'єктам угоди, а саме:

- можливе використання нової, дорогої техніки, високих технологій без значних одноразових витрат, оскільки при лізингу виробниче обладнання передається в користування без попереднього викупу, тобто є можливість налагодити виробництво при обмежених витратах фінансових (а при міжнародному лізингу — валютних) засобів;

- лізинг припускає 100% кредитування і, як правило, не потребує негайного початку платежів; при використанні звичайного кредиту підприємство повинно було б частину вартості покупки оплатити за рахунок власних коштів;

- лізинг дозволяє підприємству запобігти витратам, пов'язаним із моральним старінням машин і устаткування, і сприяє використанню найновіших об'єктів лізингу, що підвищує конкурентоспроможність лізингоодержувача;

- майно за лізинговою угодою не зараховується на баланс лізингоодержувача, що не збільшує його активів і звільняє від сплати податку на майно;

- порядок здійснення лізингових платежів гнучкіший, ніж за кредитними угодами (лізингоодержувач може розрахувати надходження своїх доходів і разом із лізингодавцем розробити зручну схему платежів; платежі можуть бути щомісячними, щоквартальними і т.п.; сума платежів може бути постійною або ковзкою; при її визначенні може бути врахована сезонність використання предмета лізингу; платежі можуть здійснюватися із виручки від реалізації продукції, що вироблена на отриманому в лізинг обладнанні);

- підвищується ліквідність підприємств - лізингоодержувачів, тобто покращується такий важливий для ринкової економіки показник, як здатність своєчасно сплатити майбутні борги;

- перевагою лізингу є також можливість придбання лізингоодержувачем устаткування за залишковою вартістю після завершення лізингової угоди.

У пошуках фінансових ресурсів для розвитку бізнесу більшість компаній все частіше віддають перевагу лізингу перед кредитом, особливо в сьогоднішній ситуації, коли отримати кредит дуже складно.

Для перетворення лізингу у стрімко прогресуючий вид бізнесу потрібно вирішувати цілу низку важливих питань. До них відносяться, наприклад, подальше удосконалення нормативно - законодавчої бази у сфері лізингової діяльності,та усунення недоліків існуючої, збільшення державної підтримки лізингу. Загальними питаннями лізингових операцій в країні є також: прив’язка строку лізингу до норм амортизації; незахищеність прав кредиторів - лізингодавців; реєстрація об’єктів лізингу в Державному реєстрі застав рухомого майна, розвиток процедури спрощеного вилучення об’єктів лізингу лізингодавцем, не розвинення вторинного ринку та ін..

Підсумовуючи результати дослідження можна стверджувати, що з огляду на нинішню економічну ситуацію в Україні, зокрема на стан фінансового сектору, не можна не визнати, що потреба в лізингу стоїть дуже гостро. Адже активне впровадження лізингових операцій сприятиме оновленню основних фондів завдяки збільшенню доступу підприємств до зовнішніх джерел фінансування інвестицій. Крім цього, розвиток лізингу стимулюватиме підвищення ефективності кредитної політики банків у результаті створення конкурентного середовища між джерелами фінансування. Для покращення розвитку малого та середнього бізнесу потрібно розвивати лізингові відносини в Україні, що призведе до багатьох позитивних змін в економіці. Але, через відсутність джерел фінансування, девальвацію української валюти відбулося різке падіння платоспроможного попиту, значно скоротилась загальна вартість лізингових угод. У зв’язку із скороченням обсягів фінансування і підвищенням ризикованості інвестицій зросли відсоткові ставки. Також скоротились терміни лізингового кредитування.

З метою активізації розвитку лізингу в Україні держава не може відмовитися від регулювання процесів ресурсного забезпечення та має гарантувати дотримання контрактної дисципліни між партнерами, галузями аграрного сектора й інших народногосподарських комплексів.

Список використаних джерел:

1. Кущик А.П., Гергель Є.І. Сучасний стан та проблеми розвитку лізингу в Україні // Запорізький національний університет . - 2010. - №1(5). - С.153 – 158

2. Мінка В.Ф., Малофієнко І.Ф. Уточнення оцінки доходів та витрат при операціях фінансового лізингу // Вісник економіки транспорту та промисловості. – 2011. - №33. – С.109 - 115