Экономические науки/2.Внешнеэкономическая деятельность

Кузьменко М. М.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Роль міжнародного контракту та особливості його укладання

В міжнародній комерційній практиці використовуються різні способи підписання експортно-імпортних угод. Найбільш поширеним являється підписання контракту контрагентами, що приймають в ньому участь.
Під міжнародним контрактом, як правило, розуміють добровільну угоду між двома або кількома рівноправними державами чи міжнародними організаціями щодо їхніх взаємних прав і обов’язків у політичних, економічних, культурних та інших відносинах.

Немає необхідності доводити, що відокремлення економіки будь-якої країни від світового господарства не сприяє її соціально-економічному розвитку, зростанню добробуту людей. Укладення міжнародних економічних договорів, з одного боку, впливає на ефективність економічного розвитку, задоволення суспільних потреб народного господарства і населення відповідної країни, з іншого боку, економічне співробітництво між країнами розширює можливості на мирній основі вирішувати всі назрілі проблеми. Розвиток міжнародних економічних відносин через укладення відповідних договорів між країнами стабілізує їхні економічні зв’язки на взаємовигідній основі.

Міжнародний договір являє собою виразно виражене угоду між державами або іншими суб'єктами міжнародного права щодо встановлення, виконання, зміни або припинення їх взаємних прав та обов'язків [2].

Міжнародний контракт є типовою, найбільш поширеною формою юридично встановленої співпраці між суб'єктами міжнародного права і може регулювати найрізноманітніші відносини між ними. Міжнародний договір повинен відповідати основним принципам міжнародного права, зокрема принципам рівноправності і невтручання. Міжнародний контракт - результат добровільно вираженої згоди держав, що його уклали. Договір, нав'язаний однією з сторін із застосуванням сили чи загрозою її застосування, недійсний.

Суб'єктами міжнародного контракту виступають насамперед держави. Проте в даний час у міжнародному житті зростає роль міжнародних організацій держав. Вони також укладають міжнародні договори і є його сторонами. Але, організації вступають в міжнародні договори в рамках повноважень, наданих їм державами засновниками цієї організації.

Міжнародний контракт - головне джерело сучасного міжнародного права, що, зокрема, підтверджено Статутом ООН та Статутом Міжнародного Суду.

Договори укладаються для конкретного і чіткого визначення взаємних прав та обов'язків сторін договору. Договірна форма закріплення міжнародних відносин обумовлює стабільність міжнародного правопорядку. Значення договорів визначається також і тим, що немає жодної галузі міжнародного права, становлення та розвиток якої не пов'язані з договорами.

Міжнародні договори поділяються на:

1) угоди, що встановлюють загальні правила поведінки суб'єктів міжнародного спілкування (наприклад, Статут ООН):

2) угоди, що регулюють конкретні відносини між державами (надання взаємної допомоги, встановлення кордонів, поступка території і т.д.). Договори також прийнято ділити по кількості учасників на багатосторонні і двосторонні.

Договори незалежно від того, до якої категорії вони відносяться відповідно до класифікації, є юридично обов'язковими і створюють міжнародно-правові норми, яких повинні дотримуватися учасники договорів [1].

Віденські конвенції 1969 і 1986 років не визначають, що слід розуміти під «Укладенням договору». Процес укладення міжнародних договорів може бути поділені на стадій. До них відносяться складання і прийняття тексту договору, встановлення автентичності текстів договору та вираження згоди на обов'язковість договору.

Як правило, укладенню договору передує договірна ініціатива, тобто пропозиція однієї держави або групи держав укласти певний договір з одночасним поданням проекту тексту договору. Такі дії полегшують процес укладання договору, перш за все роботу над самим текстом.

Договори укладають, як правило, спеціально уповноважені на те особи, яким видається спеціальний документ, званий повноваженнями. При цьому повноваження можуть видаватися на всі стадії укладання договору або тільки на якусь певну стадію. Відповідно до Віденської конвенції, голови держав, глави урядів і міністри закордонних справ не потребують повноваження і можуть здійснювати всі дії, пов'язані з укладенням договору. Глави дипломатичних представництв та представництв держав в міжнародних організаціях і на міжнародних конференціях також не потребують повноваження, проте вони можуть вчиняти дії лише з метою прийняття тексту договору.

Видача повноважень здійснюється відповідно до внутрішнього законодавства, яким визначається, які державні органи володіють таким правом.

Віденські конвенції 1969 і 1986 років виходять з презумції дійсності міжнародних договорів, оскільки дійсність договору або згода учасника на обов'язковість для нього договору може оскаржуватися лише на основі міжнародного права. Тільки дійсний договір створює права та обов'язки, що в ньому передбачаються.

У міжнародній практиці зустрічалися випадки, коли окремі договори оголошувалися недійсними. Віденська конвенція містить вичерпний перелік підстав недійсності договорів. Підставами недійсності є примус держави, обман, помилка, суперечність договору нормі jus cogens та інше.

Якщо договір був укладений в результаті примусу держави через погрози силою або її застосування в порушення принципів Статуту ООН, він є нікчемним. Нікчемним вважається також договір, який укладено в результаті примусу представника держави діями або погрозами, спрямованими проти нього.

Недійсними є договори, укладені в результаті підкупу представника держави, обману контрагента або помилки, яка стосується факту або ситуації, що представляють істотну основу згоди на участь у договорі.

Якщо згода держави на обов'язковість договору була виражена в порушення будь-якого положення внутрішнього права, то воно не може посилатися на це як на підставу недійсності договору. Таке посилання можливе лише в тому випадку, коли це стосувалося норми внутрішнього права особливо важливого значення і було явним [3].

Отже, міжнародний договір — це добровільна угода між двома або кількома державами, міжнародними організаціями, відповідно до якої встановлюються, змінюються або припиняються їхні взаємні права та обов’язки.

Міжнародні контракти мають надзвичайно важливе значення як для економіки країн, що беруть у них участь, так і для світового господарства в цілому. В умовах зростаючої взаємозалежності різних країн, цілих регіонів виникає гостра потреба економічного співробітництва. У свою чергу, економічне співробітництво позитивно сприяє вирішенню питання про сумісність національних економік різних країн. Адже саме тут виникають проблеми, пов’язані, приміром, із стандартизацією та уніфікацією в промисловості, сільському господарстві, науці і техніці [4].

Література:

1. Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.91 р. // ВВР УРСР. — 1991

2. Договір поставки в зовнішньоекономічній діяльності: підстави відповідальності за невиконання чи неналежне виконання / Т. Беседіна // Підприємництво, господарство і право. - 2011. - № 4. - С. 151-154

3. Проблеми визначення сторін у договорі (контракті) поставки зовнішньоекономічній діяльності / Т. І. Беседіна // Держава і право. - 2010. - Вип. 47. - С. -388.

4. www.Kontrakty.com.ua