Экономические науки

Астафьєва Олена

Львівського національного університету імені Івана Франка

КАЗУСИ ПОДАТКОВИХ СИСТЕМ СВІТУ

Актуальність теми. Податки повинні сплачувати всі, незалежно від статі і віку, незалежно від обраної професії та рівня отримуваних доходів, оскільки сплата податків обумовлена законом, а наслідком відмови від їх сплати стають не тільки великі штрафи, а часом і позбавлення волі. Податки є найбільшим джерелом надходження доходів до бюджету, тому, коли виникає дефіцит бюджету, уряд змушений або підвищити ставки податків, або збільшити кількість податків.

В разі гострої потреби наповнення бюджету грошима, уряд може запровадити податок на будь-що. Тому в історії оподаткування почали виникати дуже дивні, а іноді навіть і смішні види податків. Яких тільки цікавих податків не існувало: податки з очей, борід, на горобців, з тіні, сонця, податок на вбивство, податок за не згоду з королем і багато інших. Ці податки для нас на сьогодні є досить незвичними, але для інших народів і часів ці податки були частиною їхнього життя. Деякі безглузді податки існують і сьогодні, такі як: податок за вхід в туалет у Венеції, податок на собак в Швеції та Норвегії, податок на пересування на снігоходах в Монтані, у штаті Нью-Мексіко – на ловлю форелі, а в Массачусетсі молодята змушені сплачувати податок на шлюб[4].

На сьогодні і в Україні існує можливість запровадження таких курйозних податків, як :податок на розкіш, податок на утримання бездомних тварин та податок на заскленні балкони[2].

Постановка проблеми. Курйозні податки призводять до незадоволення населення, адже крім існуючих податків в державі вони змушені сплачувати податки із звичних речей або послуг, які ніколи не оподатковувались, але якими користується все населення. Уряд намагається встановити податок на послуги, які користуються найбільшим попитом у населення.

Ні одна людина не захоче сплачувати податок лише за те, що дихає, ходить під сонцем, має бороду або має синій колір очей, адже це ті речі, які не залежать від нас і навіть не є предметами розкоші.

Мета статті полягає у визначенні місця курйозних податків у податковій системі різних країн світу.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Казуси податкових систем світу, – це проблема, яка широко вивчається науковцями і практиками. Цією проблематикою в призмі сьогодення займалися Лондар С.Л., Ткаченко Н.М., Василик О.Д. та інші.

Виклад основного матеріалу. Найжахливіший податок в історії людства стягувався протягом 21 року Ранджитом Сінгхом. Він полягав у тому, що мешканці завойованого ним Пешавару (Пакістан) повинні були віддавати Сінгху щорічно сотню відрізаних людських голів. Перший англієць, що наважився сказати королю "ні", був Святий Хью (1140-1200) з Лінкольну (Англія). Він відмовився платити податки Ричарду Левине Серце, тим самим завоювавши собі місце в історії[4].

 За свідченням істориків, персидський цар Дарій (4 ст. до н.е.) брав податки навіть євнухами[5].

У Древньому Римі існував так званий вільний податок (manumission), який мав бути сплачений у разі звільнення хазяїном свого раба. В деяких випадках хазяїн сам платив цей податок, оскільки малося на увазі, що він досить багатий, щоб відпускати раба на волю. У більшості ж випадків цей податок платив сам звільнений. Раб заплатив велику суму за своє звільнення, став вільним працівником, і тут виявляється, що він ще повинен заплатити Риму суму за те, що він вільний[4].

 За англійського короля Генріха II існував навіть податок на вбивство. Цей податок стягувався з землевласника, в межах угідь якого відбувалося убивство, що не вдавалося розкрити протягом шоста місяців[3].

 У Франції аж до 19 століття існував податок на вікна та двері, що виходять на вулицю. Податковий контролер їх просто-напросто перераховував у кожному будинку. Саме тому в архітектурі цієї країни так багато внутрішніх двориків[4].

Податок на годинники було введено у Великобрітанії у 1797 році. Кожен власник годинника повинен був щорічно сплачувати в скарбницю держави п'ять шилінгів. Цим швидко скористалися англійські трактирники, що почали встановлювати у своїх трактирах годинники, таким чином привертаючи відвідувачів – адже не всі мали тепер можливість його мати. Втім, вже через рік цей податок було скасовано – Великобританія, на ті часи промислова держава номер один, не могла допустити обмеження інтересів людей, що прагнуть бути пунктуальними[6].

Податок на капелюхи діяв в Англії з 1784 по 1811 роки. Враховуючи, що у той час всі чоловіки, незалежно від соціального статусу та достатку, носили капелюхи, держава добре нажилася. Особливо підтримали національну казну багаті англійці, в яких було чимало головних уборів[4].

Податок на наркотики можна назвати найбезглуздішим. У Штатах є організація, яка називається Internal Revenue Service (на зразок нашої податкової інспекції), яка дослівно вимагає, що “нелегальні прибутки, отримані від продажу наркотиків, мають бути включені у форму 1040, рядок 21″[5].

Нобелівський податок. З 1986 року ця премія підпадає під категорію грошових подарунків і обкладається відповідним податком. Виключення робиться тільки якщо лауреат премії жертвує її на добродійність (це і зрозуміло, адже грошей у нього не залишається) або на підтримку якої-небудь школи або коледжу, який йому вибере держава.

Податок на бездітність, введений в СРСР у 1941 році, наші батьки і діди сприймали як щось буденне, хоча це був єдиний такий випадок у світі, який теж відноситься до розряду дивних і курйозних. Цей податок проіснував аж до початку 90-х років.

У світі залишилася ще величезна кількість усього неврахованого, тому перспективи у податківців – райдужні, i безодня ця – невичерпна. Головне – вчасно виявити кмітливість i прозорливість, як наприклад, уряд Італії, який запропонував запровадити податок на текстові повідомлення з мобільних телефонів. Це, звичайно, викликало обурення громадськості, проте не заважає робити приємні підрахунки: податок у розмірі 1 цента із кожного повідомлення приніс би бюджету декілька сотень мільйонів доларів, оскільки лише у 2003 р. італійці надіслали один одному близько 27 млрд. SMS, а кількість мобільних телефонів на душу населення в Італії більша, ніж у будь-якій іншій країні світу. Щосекунди з італійських мобільних телефонів надсилається близько 10 тис. текстових повідомлень[4].

Податок на собак справляється в багатьох країнах, щоправда, скрізь – різний. У Швеції – залежно від зросту тварини, а в Норвегії – від довжини, тому в першій віддають перевагу таксам, а в другій – непропорційно високим потворам. Влада спеціальної економічної зони Шаньтоу (Китай) обклала власників собак даниною через багаточисельні напади та укуси цих тварин. Тепер за реєстрацію собаки, що сподобалася, слід розщедритися на 1,2 тис. дол. i щороку сплачувати по 400 дол. за медичну перевірку. Воістину, дешевше з’їсти, ніж прогодувати[5].

Але безумовним лідером податкової фантазії залишаються США. Торік, наприклад, Верховний суд США підтвердив рішення податкової служби про стягування податку з чайових, отриманих ресторанами, кафе i закусочними. Враховуючи те, що в податкових деклараціях чайові не зазначаються, було вирішено збір стягувати “на око”, а саме: хазяїнові ресторану або кафе податковий орган надсилатиме рознарядку – скільки офіціанти повинні заробити на чайових, а власник уже сам стягуватиме потрібну суму з барменів та офіціантів[6].

Відзначилися i податкові органи Сіетла – кавової столиці США, запропонувавши запровадити податок на каву-еспресо. Жителі міста вживають улюблений напій скрізь i у великих кількостях. На думку міської влади, 10% “кавового” податку наповнять міський бюджет, що дасть змогу спрямувати додаткові кошти на фінансування дошкільної освіти i підтримку дітей з бідних родин. У Монтані запроваджено податок на пересування на снігоходах, у штаті Нью-Мексіко – на ловлю форелі, а в Массачусетсі молодята змушені сплачувати податок на шлюб. Останній податок – прямий шлях до запровадження податку на бездітність. У таких фінансових умовах демографічного вибуху чекати доведеться дуже довго[4].

Проблема введення курйозних податків існує і в Україні. Оскільки грошей у бюджеті обмаль, а жити якось треба, Кабмін мізкує, з кого б іще стягти якісь податки. Наприклад, останні ініціативи урядовців стосуються “розкуркулювання” багатіїв.

Відтак із 1 січня пропонується ввести так званий податок на розкіш, згідно з яким податками обкладатимуть усе – від будинків і землі до автомобілів, яхт та дорогоцінностей.

Обкладатися податком будуть не лише ті, хто вже є власником дорогого майна, а й ті, хто лише має намір придбати щось дороге. Отже, покупцям виробів із дорогоцінних металів, годинників або телефонів від 2000 євро, а також одягу, антикваріату та взуття вартістю від 3000 євро доведеться упродовж місяця сплатити 10% їхньої вартості.

Ініціатори проекту розраховують поповнити бюджет на близько 800 млн. грн. Ці гроші через спеціальний фонд будуть спрямовуватися на дотації Пенсійного фонду. Тож українські пенсіонери нібито можуть розраховувати на допомогу багатіїв[5].

Ще одна урядова ініціатива з розряду курйозних – податок на засклення балконів. За законодавчими змінами, до загальної площі квартир додаватиметься площа балконів та лоджій. Щоправда, лише засклених. І відтепер засклений балкон площею 4,5 м буде коштувати як 3,6 м кімнати, а лоджія такого ж розміру – як 4,5 м жилого приміщення[4].

Ще одна пастка, яку нам готують урядовці, – податок на утримання бездомних тварин. Звичайно, всі ми дуже любимо братів наших менших, жаліємо їх. Але виникає закономірне питання: чому проблеми тварин-безхатьків держава перекладає на плечі простих людей? Той же Анатолій Близнюк, розуміючи важливість проблеми, відкрито заявляє: грошей на відлов, стерилізацію та утримання бродячих псів у держави немає, отже, потрібно, аби за це платило населення.

Щоправда, захисники тварин назвали цю ідею абсурдною. Мовляв, у жодній країні світу такого немає, і для України подібний податок – чергова шпаринка для корупції та розкрадання державних коштів. А до бездомних тварин це не має жодного відношення [6].

Висновки. В більшості країн світу існують труднощі з наповненням бюджету, тому урядовці все більше вигадують способи відбирання грошей у населення. Найчастіше таким способом стає встановлення нових податків, які викликають не тільки подив, але інколи і сміх. Не до сміху тільки тим, кому падає на плечі цей податковий тягар.

Звісно такі курйозні податки призводять до незадоволення населення, адже крім існуючих податків в державі вони змушені сплачувати податки із звичних речей або послуг, які ніколи не оподатковувались, але якими користується все населення. Уряд намагається встановити податок на послуги, які користуються найбільшим попитом у населення.

Не виключено, що урядовці, латаючи бюджетні дірки, знову і знову вигадуватимуть нові податки, один абсурдніше за інший. І українцям доведеться або мовчки платити, або не коритися, критикувати, виступати проти і, врешті-решт, домагатися скасування подібних рішень[3].

Література:

1. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.: НІОС. – 2000. – 406 с.

2. Лондар С.Л. Фінанси: Навч. посіб. – Вінниця: Нова Книга, 2009. – 384 с.

3. Ткаченко Н.М., Горова Т.М., Ільєнко Н.О. Податкові системи країн світу та України. // Облік і звітність: Навчально-методичний посібник / Під загальною редакцією Н.М.Ткаченко. – К.: Алерта, 2004. – 554 с.

4. Анусяк Г.В. Дуже дивні податки // Державна податкова служба у Львівській області / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.sta.lviv.ua/index. php?id=632

5. Андрощук Г.О. Десять найекстравагантніших податків / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://grivnaoff.net.ua/desyat-najekstravagan/

6. Березанський О.В. Найбезглуздіші податки у світі / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://cikavo.com.ua/najbezhluzdishi-podatky-u-sviti.html