Економічні науки/5. Управління трудовими ресурсами

Стрехова С.В.

Хмельницький національний університет, Україна

Діагностика ефективності чинників кадрової політики підприємств в сучасних умовах господарювання в Україні

Кадрова політика визначає основний напрямок у роботі з персоналом підприємства для забезпечення його високопрофесійними працівниками, які би сприяли його розвитку.

Кадрова політика підприємства – це цілісна кадрова стратегія, яка об’єднує різні форми кадрової роботи, стилі її проведення в організації і плани використання робочої сили [1, с.124].

За роки незалежності машинобудівна галузь перетерпіла безліч змін. У 1990 році машинобудівний комплекс був одним з найрозвиненіших секторів економіки УРСР: у галузі було зайнято більш 40% усього промислово-виробничого потенціалу республіки, а вироблена нею продукція займала 31% у структурі промислового виробництва УРСР. Україна була одним з основних виробників енергетичного й металургійного обладнання, приладобудування, сільськогосподарських машин і залізничних вагонів СРСР, а в деяких підсекторах галузі (як виробництво всіляких видів комбайнів, роторних екскаваторів) була практично монопольним виробником.

Внаслідок економічної кризи 90-х років, яка викликала за собою корінні зміни структури економіки й орієнтації попиту в цілому, частка машинобудівної галузі в структурі промислового виробництва країни скоротилася більш ніж удвічі, склавши в 2010 році всього лише 12%. За минулі 20 років кількість зайнятих у секторі зменшилася практично вчетверо, склавши близько 600 тис. чоловік в 2010 році. Не всім галузям вдалося зберегти конкурентоспроможність своєї продукції й позиції на ринку. Україна практично втратила виробництво в найбільш наукомістких і високотехнологічних секторах машинобудування, що перебували в стані зародження на момент розвалу СРСР, таких як виробництво обчислювальної техніки, засобів автоматизації, роботів і т.п. Також, на жаль, втратили свої позиції приладобудування, виробництво обладнання для легкої й харчової промисловості, сільського господарства, поступившись на ринку закордонним аналогам.

Проте протягом 2003-2010 рр. машинобудування впевнено набирало обороти: в 2010 році виробництво сектору перевищило обсяги 2000 року в 2,5 рази, і це незважаючи на невтішні результати 2009 року, коли внаслідок кризи обсяги виробництва обвалилися на 45%. Ріст сектору був забезпечений в основному ростом транспортного й енергетичного машинобудування: Україні вдалося зберегти свої позиції лідера на регіональному ринку в секторі залізничного транспорту, енергетичного машинобудування (виробництво турбін і трансформаторів, продукції для нафтогазового сектору), виробництво авіаційних двигунів. Сьогодні машинобудівний сектор – третій за величиною експортованої продукції (18% від загального обсягу експорту) після гірничо-металургійного комплексу й сільського господарства. Основні споживачі продукції, традиційно підприємства Росії й інших країн СНД, однак наша продукція користується попитом і в азіатських і середньоазіатських країнах (особливо це стосується енергетичного й авіаційного підсекторів).

Однією з головних проблем галузі залишається зношеність основних фондів, за деяким даними, вона становить більш 70%. Дійсно, на багатьох підприємствах обладнання застаріло не тільки морально, але й фізично, автоматизація виробництва залишається на низькому рівні, що обумовлено порівняно дешевою робочою силою.

У цілому машинобудівна галузь України має непоганий потенціал росту, для розвитку якого, однак, необхідна державна підтримка, насамперед для подолання технічного та технологічного відставання галузі, збільшення кількості інноваційних проектів, збільшення високотехнологічних виробництв. Деякі кроки в цьому напрямку вже зроблені: так, у 2010 році був прийнятий новий податковий кодекс, що передбачає податкові пільги таким капіталомістким виробництвам, як авіабудування й суднобудування. Також у 2010 році Міністерство промислової політики ініціювало розробку концепції розвитку машинобудівного сектору на 2012-2017 рр. з метою збільшити частку галузі у ВВП країни до 30% до 2017 року (до рівня 1990-го). З оглядкою на вищесказане, перед відомством стоїть нелегке завдання розробити програму відновлення основних фондів галузі (мова йде про виділення державного фінансування в сумі близько 1 млрд грн). У результаті реалізації програми відомство очікує створення нових робочих місць у галузі, збільшення продуктивності праці й, як наслідок, збільшення відрахувань до бюджету.

Машинобудівна промисловість Вінницької області належить до провідних галузей регіону, посідає третє місце в області за обсягом виробництва після харчової промисловості та енергетики. У виробництві продукції машинобудування провідне місце займає виробництво сільськогосподарських машин, машин для переробки сільгосппродукції, виробництво обладнання для обробки інформації. У наведеній табл. 1.1. показано орієнтовний обсяг фінансування заходів, спрямованих на розвиток вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу на 2007-2010 роки [2].

Таблиця 1.1

Орієнтовний обсяг фінансування заходів, спрямованих на розвиток вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу
на 2007–2010 роки, млн грн

Завдання програми	Усього	в т.ч. з державного бюджету	Обсяги фінансування, млн грн
			за роками
			2007	2008	2009	2010
1	2	3	4	5	6	7
Удосконалення організаційної структури виробництва на заводах	125,3		23,3	35,0	40,0	27,0
Технічне та технологічне переоснащення підприємств	1560,0	141,2	90	660,0	340,0	470,0
Фінансування приросту потужностей машинобудівних підприємств	450,0			100,0	200,0	150,0
Фінансування науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт по створенню нових технічних засобів та енергозберігаючих технологій у машинобудуванні	740,0	59,0	186,0	185,0	179,0	190,0

Продовження табл. 1.1

1	2	3	4	5	6	7
Здійснення та вдосконалення технічного та технологічного сервісу	144,0		36,0	36,0	36,0	36,0
Формування і розвиток внутрішнього та освоєння зовнішнього ринку техніки	152,9		25,0	50,3	41,3	36,3
Удосконалення нормативно-правової бази з питань машинобудування для агропромислового комплексу	7,2	3,0	2,0	2,5	1,35	1,35
Разом	3179,4	203,2	362,3	1068,8	837,65	910,65

Крім коштів в сумі 203,2 млн грн з державного бюджету планується залучити 1470,0 млн грн за рахунок кредитів та 1506,2 млн грн за рахунок інших джерел фінансування.

Промисловий потенціал області складають 314 підприємств. У промисловій галузі області працює понад 66 тис. осіб, що порівняно з 2006 роком менше на 16%, динаміку середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу машинобудівних підприємств Вінницької області показано на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Динаміка середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу машинобудівних підприємств, тис. осіб

Протягом останніх 10 років відбувається щорічне нарощування обсягів виробництва промислової продукції. Так, у 2006 році збільшилися на 6,0% (по Україні – 6,2%), у 2007 році – 8,7% (по Україні – на 10,2%), за січень-травень 2008 року – 9,4% (по Україні – на 11,3%).

У машинобудівній галузі за січень-липень 2008 року порівняно з 2007 роком обсяги виробництва зросли на 7,9%. За даний період збільшилось виробництво машин та обладнання загального призначення на 76,3%, виробництво машин та обладнання для сільського та лісового призначення на 27,0% та виробництво машин та обладнання для переробки сільськогосподарських продуктів на 37,3%.

Машинобудівний комплекс Вінницької області має всесвітнє престижне визнання за якість продукції.

Сучасна структура виробництва продукції машинобудування області характеризується значною часткою металомістких виробництв. Так, частка виробництва сільськогосподарських машин, машин для переробки сільгосппродукції складає понад 50%, що обумовило важливість Постанови Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2007 р. № 1181 “Про затвердження Державної програми розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу на 2007-2010 роки” для машинобудівних підприємств Вінниччини.

Останнім часом спостерігається деяке зростання виробництва продукції машинобудування. Протягом 2006 р. спостерігалась позитивна тенденція до збільшення виробництва обладнання для сільського господарства: доїльних установок та апаратів, машин та установок для подрібнення чи обробки зерна, борін зубових. Майже наполовину зросло виробництво машин для виготовлення кондитерських, хлібобулочних виробів, апаратів для дистиляції чи очищення речовин, приладів для опалення приміщень. На рівні виробництва попередніх років залишився випуск машин для приготування кормів, підшипників кочення. Проблемами галузі залишаються такі як: застарілі основні виробничі фонди, неефективне використання енергоносіїв, висока конкуренція, відсутність чіткої державної політики з підтримки національного товаровиробника (особливо при виході на міжнародні ринки збуту продукції).

Протягом останніх років у галузі спостерігаються неоднозначні тенденції динаміки виробництва. До загальних причин зменшення окремих видів виробництва слід віднести наслідки економічної кризи в країні, скорочення ресурсів вітчизняної сировини, зниження купівельної спроможності населення, недосконалість цінової, податкової і кредитної політики, а також зростання конкуренції на ринку. До галузевих регіональних проблем можна віднести відсталість матеріально-технічної бази, що є характерним майже для всіх підприємств. Тим не менш у галузі відбувається активізація підприємницької діяльності.

За останні роки як у нашій державі так і у Вінницькій області спостерігається скорочення підприємств машинобудівної галузі, зниження ролі заробітної плати у формуванні грошових доходів населення, а також падіння престижності праці на підприємствах. На рис. 1.2. показано фонд оплати праці штатних працівників машинобудівних підприємств Вінницької області.

Рис. 1.2. Фонд оплати праці штатних працівників машинобудівних підприємств Вінницької області, тис. грн.

Фонд оплати праці включає загальну суму коштів, призначену для оплати праці всіх працівників підприємства. Він охоплює кошти на оплату праці основного виробничого персоналу, премії працівникам за виробничі результати, різні виплати, а також витрати на оплату праці робітників, які зайняті в основному виробництві, але не зараховані до облікового складу підприємства [3. c.77].

Репрезентативність даних ґрунтується на методах економічного аналізу, а саме методі порівняння, нейтралізовані кількісні відмінності (всі досліджувані підприємства є підприємства машинобудівної галузі Вінницької області, тобто мають однаковий ступінь складності виробничих процесів), нейтралізовані відмінності у структурі, при порівнянні був використаний однаковий період часу, перерахунок показників, що порівнюються, відповідно автором була запропонована система групування показників для більш тісної кореляційної залежності.

Підвищення ефективності виробництва і продуктивності праці на рівні підприємств і економіки в цілому багато в чому залежить від дієвості системи мотивації і стимулів, що властиві ринковій економіці [4, c.29].

З метою аналізу мотивації персоналу нами здійснено дослідження машинобудівних підприємств Вінницької області за рівнем середньомісячної заробітної плати, з’ясування сили взаємозв’язку між її рівнем і доходами за 2010 р. Для діагностики ефективності мотивації персоналу на машинобудівних підприємствах в результаті узагальнень наукових економічних джерел нами була розроблена методика діагностики, яка на відміну від існуючих дозволяє здійснювати діагностику стану мотивації персоналу машинобудівних підприємств загалом, враховуючи результати діяльності цих підприємств.

Згідно цієї методики були здійснені розрахунки, на підставі яких виконані групування підприємств за подібними ознаками: доходами, витратами та середньомісячною заробітною платою. У результаті досліджень були сформовані чотири групи за рівнем середньогрупового розміру доходів, витрат та заробітної плати працівників машинобудівних підприємств.

Групування досліджуваних машинобудівних підприємств за рівнем доходів, витрат і середньомісячної заробітної плати у 2010 р. зведені в таблицю 1.2.

Таблиця 1.2

Групування досліджуваних машинобудівних підприємств за рівнем доходів, витрат і середньомісячної заробітної плати у 2010 р.

Групи	Інтервали середньомісячної заробітної плати, тис. грн	Кількість підприємств	Доходи, тис. грн	Витрати тис. грн	Середньомісячна заробітна плата, тис. грн
1	від 0 до 1000,0	115	29620,9	33874,8	838,5
2	від 1000,0 до 10000,0	48	197840,6	215987,9	1435,5
3	від 10000,0 до 100000,0	20	490903,0	482055,0	1778,2
4	від 100000,0 і більше	3	384726,0	367625,0	1697,2

Як видно з наведених у таблиці даних, підприємства, обрані для аналізу різні за рівнем середньомісячної заробітної плати, але серед них переважають ті, де середньомісячна заробітна плата коливається від 838,5 тис. грн до 1697,2 тис. грн. Таких підприємств 186. Відповідно до виявленої тенденції, середньомісячна заробітна плата збільшується пропорційно зростанню доходів підприємств.

Перераховані тенденції значно впливають на кадрову політику підприємств. На підприємствах позначається вплив галузевої приналежності, розміру, місця розташування й ін.

Таким чином, проведений аналіз показав, що сучасний стан розвитку ринкових відносин у нашій державі потребує активного вивчення багатогранних відносини між людиною і виробництвом, вимоги людини до виробництва і виробництва до людини, на створення сприятливої атмосфери на підприємстві.

У висновку відзначимо, що проблема побудови ефективної системи управління персоналом актуальна для більшості українських підприємств. Для її вирішення, насамперед, необхідно усвідомлення того факту, що саме людина є головним суб’єктом будь-якого підприємства, саме на її розвиток повинні бути спрямовані всі зусилля.

На сьогоднішній день ми вперше маємо чітку амбіційну мету, сформульовану президентом України – потрапити в 2020 році у двадцятку розвинених країн і підняти соціальні стандарти до рівня європейських.

Це означає – мінімальне збільшення ВВП в 6-7 раз, і, відповідно, більш ніж в 10 раз – продуктивності праці. Якщо ми прагнемо жити по європейські, то й повинні по європейські працювати! Інноваційний шлях розвитку є безальтернативним для вирішення цього завдання випливає не тільки з мого особистого досвіду, але й існуючих світових тенденцій:

- частка інноваційної продукції в економічному зростанні розвинених країн перевищує 80%. Світова економіка перейшла у фазу економіки знань із ключовою роллю інновацій в економічному зростанні;

- величезний науково-технічний потенціал України поки що являє собою головний незадіяний ресурс економічного зростання, що дозволяє забезпечити якісно нові показники зросту ВВП;

- розвиток високотехнологічних, особливо експортно-орієнтованих, галузей, набагато більш стійких до світових потрясінь, може привести до стабілізації зовнішньоторговельного балансу, імпортозаміщення й збільшенні бази оподатковування, на відміну від сировинних і низькотехнологічних, підприємств величезної залежності від світової кон’юнктури. Це головний висновок із кризи 2008-2009 рр.

Одним з результатів цієї політики буде вирішення проблеми малого й середнього бізнесу, його поступовий перехід з торгівельного, що має мінімальне податкове навантаження, у виробничий, вихід його з тіні, можливість розвитку й згодом – перетворення в один з основних донорів бюджету.

Література:

1. Стец В.А., Стец І.І., Костюмчик М.Ю. Менеджмент персоналу. Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей. – Тернопіль: Лілея, – 1996. – 180 с.

2. Постанова КабінетуміністрівУкраїнивід 26.09.2007 р. № 1181 “Про затвердженняДержавноїпрограмирозвиткувітчизняногомашинобудування для агропромислового комплексу на 2007-2010 роки”.

3. Гадзевич О.І. Оплата праці в умовах ринку: теорія, практика: Навчальний посібник. – К.: Кондор, – 2008. – 400 с.

4. Синицька О.І. Мотиваційні механізми управління персоналом: структура, важелі, напрямки ефективізації. Монографія. Вінниця, – 2005. – 136 с.